Тема 2. Національні економіки та їх взаємодія

1.За регіональною ознакою,тобто розташуванням країн на певній території та (або) належністю до регіональних інтеграційних угруповань, національні економікиподіляються наступним чином.

* За регіонально-континентальною ознакою країни групуються за їх географічним розташуванням: наприклад, країни Східної, Західної, Південної та Північної Європи; Північної та Латинської Америки, Південної, Південно-Східної, Східної та Центральної Азії; Близького та Середнього Сходу і т.д.

* За регіонально-економічним принципом виділення груп країн у межах регіону відбувається відповідно спільних економічних інтересів, однакового рівня розвитку. Наприклад, країни Західної Європи - члени ЄС (Бельгія, Великобританія, Данія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН) та країни Південної Європи - члени ЄС (Греція, Іспанія, Італія, Португалія); нові індустріальні країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика) та Азії (Південна Корея, Сінгапур, Таїланд, Тайвань).

* За регіонально-інтеграційною ознакою, коли спостерігається спільність економічних інтересів, компліментарність національних господарчих механізмів, достатній рівень індустріального розвитку, територіально-географічна близькість, країни формують інтеграційні угруповання. Так, найбільш сталими та впливовими є наступні: а) європейське – ЄС; б) євразійське – СНД; в) північноамериканське – НАФТА; г) південно-східно-азійське – АСЕАН.

2. За організаційною ознакою систематизація країн світу відбиває особливості сполучення форм міжнародних економічних відносин та їх регулювання.

– За ступенем інтеграції в світову господарську систему виділяють національні економіки закритого та відкритого типу.

Показники відкритості економіки, або показники ступеня залучення країни до міжнародних відносин такі:

(Обсяг експорту за рік)

Експортна квота = –––––––––––––––––––––––––––––––––– * 100%, (2.1)

(Величина річного валового продукту)

(Обсяг імпорту за рік)

Імпортна квота = –––––––––––––––––––––––––––––––––– * 100%, (2.2)

(Величина річного валового продукту)

(Обсяг експорту за рік + Обсяг імпорту за рік)

Зовнішньоторговельна квота = ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– * 100%, (2.3)

(Величина річного валового продукту)

– За структурою господарства розрізняють аграрно-індустріальні та індустріально-аграрні економіки;

– За домінуванням певних технологічних укладів виділяють доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні економіки;

– За стадією розвитку ринкових відносин розрізняють моделі економіки «традиційного» типу; економіки капіталізму (вільного, монополістичного, державно-монополістичного); економіки сучасного капіталізму (ринкова економіка, що регулюється, або змішана економіка); економіки, що централізовано плануються та управляються;

– За моделлю координації господарських процесів серед розвинутих країн виділяються ті, що використовують ліберально-капіталістичну модель (США, Великобританія), та ті, що спираються на державно-корпоративну модель (Німеччина, Японія, Південна Корея);

– За участю в міжнародних організаціях, конвенціях, нарадах, виділяють країн-учасниць. Найбільш впливовими серед означених організацій є:

- Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка створена у 1960 р., об’єднує біля 30 країн з високим доходом й рівнем розвитку, за мету має швидкий економічний розвиток учасників, підтримку фінансової стабільності, вільної торгівлі та забезпечення сприятливих умов розвитку країн “ третього світу ”;

- Світова організація торгівлі (СОТ) за основну мету ставить розвиток лібералізації торгівлі. З початку функціонування ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі, 1947р.) досягнуто зниження міжнародних тарифів з 40% до 4%. СОТ (1995р.) є більш організаційно оформленою структурою регулювання міжнародної торгівлі.

- Бреттон-Вудські інститути (1944р.) — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) забезпечують функціонування та розвиток сучасної світової валютної системи.

3. Рівень розвитку національної економіки може визначатися за одним або кількома критеріями, наприклад:

– За показником "ВВП на душу населення": країни з високими (від $11456 на рік), середніми ($936-$11456 на рік) та низькими (менш ніж $936 на рік) доходами (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Розподіл країн за номінальним ВВП на душу населення, 2008 р.

– За індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП), що розраховується за методикою ООН: високо розвинуті (ІРЛП> 0,8), середньо та низько розвинуті країни (ІРЛП< 0,5).

При підрахунку ІРЛП враховуються показники (табл. 2.1):

- середня тривалість життя при народженні;

- рівень грамотності дорослого населення країни (2/3 індексу) і сукупна частка учнів та студентів (1/3 індексу);

- рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) в доларах США (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Світова карта ІРЛП членів ООН, 2008 р.

Таблиця 2.1 ІРЛП за регіонами та об’єднаннями країн

Рейтинг[3]	Регіон чи об'єднання	ІРЛП дані 2005 (публ. 2007)
дані 2005 (публ. 2007)	Зміна до 2004/2006
Високий індекс
	(0)	ОЕСР	0.916
	(0)	Центральна та Східна Європа та СНД	0.808
	(0)	Латинська Америка та Карибський регіон	0.803
Середній індекс
	(0)	Східна Азія та Океанія	0.771
-	-	Світ	0.743
	(0)	Асоціація держав Південно-Східної Азії (АДПСА)	0.742
	(0)	Арабські країни	0.699
	(0)	Країни, що розвиваються	0.691
	(0)	Південна Азія	0.611
Низький індекс
	(0)	Африка південніше Сахари	0.493
	(0)	Найменш розвинуті країни	0.488

= збільшення; = стабільно; = зменшення.

Джерело: Human Development Report 2007/2008. United Nations Development Program (2007).

Крім простих групувань (класифікацій, типології) країн у міжнародній практиці користуються складними – за певною кількістю критеріїв та ознак. Наприклад, виділяють "центр", "полупериферію" и "периферію" міжнародної економіки.

Глобальні міждержавні організації (ООН, МВФ, Світовий банк) тривалий час об’єднували усю різноманітність країн світу у два – три типи. Насамперед, це промислово розвинені країни і країни, що розвиваються. Соціалістичні країни, які існували до початку 1990-х рр., або розподіляли між даними типами (країни Центральної та Східної Європи і колишній СРСР – до промислово розвинених, азіатські соціалістичні країни і Кубу – до країн, що розвиваються), або ж виділяли в окремий третій тип країн із централізованою (чи регульованою) економікою. У наш час „промислово розвинені країни” називають „економічно розвиненими” (або „країнами з розвиненою економікою”), всі країни колишньої соціалістичної системи або ж відносять до країн, що розвиваються, або ж виділяють з їх числа тип країн з перехідною економікою (так звані „постсоціалістичні”). В останнє десятиріччя ХХ століття за рівнем розвитку національної економіки універсальним стає поділ країн на розвинуті країни або економічно (промислово) розвинені країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються (рис. 2.3).

Рис.2.3. Структура міжнародної економіки за рівнем економічного розвитку країн.

2.2. Економічно розвинені країни світу

Країни з розвиненою економікою або промислово розвинуті країни закріпили своє панівне становище в міжнародній економіці. Це країни, які мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, високі (рідше – середні) доходи на душу населення, стійкі фінансові ринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи сектор обслуговування, значні експортно-імпортні можливості тощо. Їх вирізняють високий рівень розвитку продуктивних сил, інформаційних технологій, інтенсивний тип відтворення економіки, зрілі відносини підприємництва і конкуренції, високі стандарти життя й добробуту. Більшість із них вступили в постіндустріальну стадію суспільного розвитку.

До цієї групи країн належать:

а) головні економічно розвинені країни («велика сімка» — Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія); б) «малі» економічно високорозвинені країни Західної Європи — Австрія, Бельгія, Данія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція; в) країни «переселенського типу» — Австралія, Ізраїль, Нова Зеландія, ПАР (у минулому разом із Канадою розвивалися як «білі» домініони Великобританії); г) західноєвропейські країни середнього економічного розвитку — Греція, Іспанія, Ірландія, Португалія; д) європейські «держави-карлики» (до даного типу країн їх можна відносити умовно). У порівнянні національних економік розвинутих країн використовується комплекс «стандартних» значень макроекономічних показників, до якого, наприклад, належать: зростання ВВП– від 2-3% і вище; рівень інфляції – 4-5% на рік; дефіцит державного бюджету – до 9,5% ВВП; позитивне сальдо платіжного балансу країни.

Промислово розвинені країни мають багато спільного в генетичному й функціональному аспектах.

По-перше, в соціально-економічному плані розвиток господарств цих країн базується на капіталістичному способі виробництва, і, незважаючи на соціалізацію власності, її приватна форма була й залишається вихідною.

По-друге, розвинуті країни характеризуються високим рівнем економічного розвитку. Реалізація визначальної мети виробництва в умовах конкуренції — отримання прибутку — спонукає до впровадження нової техніки та підвищення продуктивності праці, що у свою чергу веде до здешевлення продукції, розширення ринків збуту, стимулює зростання виробництва та економіки в цілому. Порівняння продуктивності праці у промислово розвинутих країнах та в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються, вказує на величезне відставання двох останніх груп країн.

По-третє, соціально-економічну зрілість промислово розвинутих країн відображають кардинальні зміни соціальної структури суспільства порівняно з іншими групами країн, а саме: зростання чисельності та ролі середнього класу, підвищення якості людського капіталу, а також частки зайнятих інтелектуальною працею тощо.

Для розвинутих країн є характерними: розвинуте ринкове господарство; домінуюче становище в міжнародній економіці, яке дає змогу інтенсивно залучати в господарський обіг і власні й імпортовані ресурси; зміщення центру ваги економічної діяльності у сферу послуг, функціонування переважно сервісної економіки; найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального розвитку; поступовий перехід до постринкової неоекономіки.

Економічна політика розвинутих країн справляє визначальний вплив на стан та динаміку міжнародної економіки, основні напрями її науково-технічного розвитку і структурної перебудови.

2.3. Країни з перехідною економікою. Національна економіка України:
загальне та особливе

До країн з перехідною постсоціалістичною економікою належатьдержавиколишнього СРСР, країни Центральної та Південно-Східної Європи. Це 28 постсоціалістичних країн — європейських, колишнього СРСР та Монголія, які є індустріально-аграрними країнами. Найвищий рівень розвитку серед них мають країни Центральної Європи (Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія) та Балтії (Естонія, Латвія, Литва), які активно реформують свою економіку. Кожна з цих країн, в тому числі Україна, рухаються від примітивного соціалізму з домінуванням тоталітарно-бюрократичної складової східного типу історичного розвитку до нового суспільства, образ якого визначається наступними прогресивними перехідними процесами, що взаємодіють та переплітаються:

— рух до нового, інтеграційного історичного розвитку та нової соціально-економічної системи;

— перехід від суто державнісного до громадянського суспільства з розвинутими демократичними інститутами, що забезпечують самореалізацію особистості та самоорганізацію суспільства;

— поступова зміна соціально-економічного генотипу або менталітету критичної маси суспільства в напрямі соціального активізму та відповідальності, самостійності та опори на власні сили, вивільнення творчого потенціалу індивідуальності з урахуванням складного симбіозу її свідомого, під— та несвідомого;

— перехід від тотально одержавленої до соціально та екологічно орієнтованої конкурентоспроможної змішаної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності, підприємництва та господарювання, а також механізми ринкового саморегулювання та державного і громадянського регулювання;

— перехід від економіко-екстенсивного до переважно соціально-інтенсивного та інноваційного типу суспільного відтворення з пріоритетним розвитком п'ятого та шостого техніко-економічних укладів і механізмами простого і розширеного природно-екологічного відновлення;

— розбудова сучасної економіки відкритого типу, гармонійно включеної до світових тенденцій глобалізації, інтеграції та диференціації.

Головними напрямками змін перехідної економіки нового типу є:

а) суверенізація національної економіки. В стратегічному плані вона означає вихід економіки на передові цивілізаційні рубежі, в тактичному — оформлення її кордонів, визначення реального стану і складу;

б) роздержавлення і приватизація, формування багатоукладної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності та підприємництва;

в) структурна перебудова економіки з метою досягнення домінування виробництв п'ятого і шостого технологічних укладів, опанування постіндустріального, інноваційного типу економічного розвитку;

г) становлення конкурентоспроможного національного товарного виробництва і на цій основі – цивілізованих ринкових відносин, механізмів алокації ресурсів;

д) перехід до переважно соціально-інтенсивного типу розширеного суспільного відтворення, досягнення та підтримання сталої та динамічної рівноваги національної економіки;

е) гуманізація та соціалізація економічних процесів, яка в загальному плані пов'язана з формуванням людини-особистості, пріоритетним розвитком соціальної сфери у порівнянні з матеріальною;

є) екологізація економіки, поступовий вихід на рубежі простого і розширеного природно-екологічного відновлення;

ж)інституціоналізація як процес формування необхідних для економічних перетворень інститутів (формальних і неформальних норм, традицій, настанов, організацій, об'єднань тощо), перш за все, громадянського суспільства;

з) лібералізація і демократизація економічного життя з метою створення сприятливих умов для ефективного вільного підприємництва і праці;

и) регіоналізація та муніципалізація, як формування системи регіональних і муніципальних економічних утворень, що самофінансуються, і являють собою невід'ємні складові національної економіки;

і) поступове відкриття національної економіки, її органічне включення в світові процеси глобалізації, інтеграції та диференціації, розширення ефективних зовнішньоекономічних зв'язків;

ї) становлення сучасного типу триєдиного економічного регулювання (ринкового, державного і громадянського).

2.4. Країни, що розвиваються. Нові індустріальні країни

Більшість країн, що розвиваються, утворилися завдяки національному визвольному руху і розпаду колоніальної системи в середині ХХ ст. Ця найчисельніша група країн (усього — понад 130) об’єднує: по-перше, «молоді» держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські, Китай, Іран, Таїланд, Туреччина, Ефіопія та ін.), які в ході історичного розвитку відстали від розвинених країн, перетворившись в аграрно-сировинну периферію світового господарства. За роки незалежності вони здійснили складні соціально-економічні перетворення, досягли певних успіхів у створенні основ національної економіки. Проте переважній більшості з них не вдалося істотно скоротити відставання від розвинутих країн. Більшість країн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чи аграрно-індустріальними. Щоправда, у ряді країн даного типу в останні 2–3 десятиріччя відбулися суттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, розвиток сфери послуг, експортна орієнтація).

З’явилися країни із середніми і високими душовими доходами. Серед них виділяються такі групи: а) нові індустріальні країни — латиноамериканські (Бразилія, Мексика, Аргентина) та азіатські (чотири "далекосхідні дракони" — Південна Корея, Тайвань і Сінгапур); б) нафтодобувні країни — Перської затоки, Лівія, Алжир, Бруней; в) малі острівні країни — Багами, Кіпр, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Сейшельські острови.

Решта країн, що розвиваються (переважна більшість), мають низькі і дуже низькі доходи. Специфічну групу країн даного типу становлять соціалістичні країни, дві з яких дотримуються централізовано планової економіки (Корейська Народно-Демократична Республіка і Куба), а дві запроваджують в економіку елементи ринкового механізму (Китай, В’єтнам).

Спільні риси країн, що розвиваються:

1) багатоукладність економіки: економічні системи цих країн представлені строкатим набором економічних укладів і форм: від патріархально-общинної і дрібнотоварної до монополістичної й кооперативної. Вони існують як відносно автономні структури зі складним механізмом внутрішніх та зовнішніх зв’язків;

2) слабо розвиненість, яка виражається в якісній неоднорідності і системній невпорядкованості суспільства, що складаєтьсяз різних економічних та неекономічних інститутів традиційного і сучасного типів, а також проміжних, перехідних структур;

3) економіка цих країн характеризується низьким рівнем розвитку продуктивних сил і ринкових відносин;

4) залежність країн, що розвиваються, від країн-лідерів, що проявляється у відносинах домінування й підкорення, які в останні десятиріччя реалізуються переважно економічними та політичними методами. Економічна залежність впливає на політику, ідеологію та культуру цих країн;

5) соціальні організми країн, що розвиваються, включають у себе різні утворення: класові, етнічні, релігійні, кастові та інші, зв’язки між якими не є гармонізованими. Не подолано общинний тип соціальності, який бере початок від родового укладу і визначається зв’язками, заснованими на родинних відносинах і сусідстві;

6) в цілому ряді цих країн не сформувалось розгалужене й стійке громадянське суспільство як соціально організована структура.

Нові індустріальні країни (НІК): Тайвань, Сінгапур та Республіка Корея відомі під назвою "маленьких тигрів" (або драконів) Південно-Східної Азії. До них часто зараховують також Малайзію, країни "великого потенціалу" – Мексику, Бразилію та Аргентину. НІК відрізняються вищими темпами розвитку порівняно з більшістю країн, що розвиваються, та багатьма розвиненими країнами (рис. 2.4). За виробництвом низки видів промислової продукції, у тому числі наукомісткої, НІК займають провідні позиції у міжнародній економіці. Високими темпами розвивається експорт взуття, одягу, текстилю, побутової техніки, легкових автомобілів. При цьому НІК не тільки знайшли свою нішу у міжнародному поділі праці, але й посунули деякі розвинені країни.

У формуванні НІК можна виділити 4 етапи. На першому чотири країни Південно-Східної Азії (Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея) та три країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика) досить швидко досягли великих соціально-економічних зрушень і практично зрівнялися з державами, які мали стабільно високі темпи економічного зростання. На другому етапі до цих країн додалися ще Малайзія, Таїланд та Індія. На третьому етапі в групу НІК почали включати Кіпр, Туніс, Туреччину та Індонезію, на четвертому - Філіппіни та Китай. З'явились цілі регіони, які можна оголосити індустріальними, стабільно зростаючими.

Широкого розвитку в НІК набуло верстатобудування, а також авіаційна та авіакосмічна промисловість. Сянган займає провідне місце у світі за виробництвом одягу, радіоприймачів, телефонів; Тайвань – моніторів, швейних машин; Республіка Корея – телевізорів з чорно-білим зображенням, аудіо- та відеокасет. НІК є найбільшими виробниками суден (Південна Корея, Бразилія, Тайвань), морських нафто свердловинних установок (Сінгапур), легкових автомобілів (Республіка Корея, Бразилія, Мексика), відеомагнітофонів (Республіка Корея, Сінгапур).

Рис. 2.4. Нові індустріальні країни.

Транснаціональні корпорації провідних капіталістичних країн на першому етапі розвитку нових індустріальних країн грали вирішальну роль. Першими до економіки НІК прийшли ТНК, що контролюються американським капіталом. Вони створювали у цих країнах філії, вкладали кошти у добувну і обробну промисловість. Це дало НІК додаткову можливість придбати сучасну техніку, деякі технології, освоїти іноземні інвестиції. Для цього на території НІК були створені експортно-виробничі зони – один з типів особливих економічних зон. Експортно-виробничі зони – це центри виробництва взуття, одягу, електронних виробів, деталей та комплектуючих. Експорт продукції з економічних зон є основним джерелом валютних надходжень для нових індустріальних країн.

У дискусіях про причини повільного економічного зростання переважної більшості країн, що розвиваються, на одне з перших місць висувається фактор ментальності, спосіб економічного мислення, які охоплюють систему освіти й культури, соціальну сферу. Стратегія економічного розвитку цихкраїн базується на таких основних принципах:

- всебічна трансформація економіки і суспільства;

- ринкова спрямованість економічних перетворень;

- експортна орієнтація національної економіки;

- імпорт капіталу й технологій з розвинутих країн;

- поліпшення умов для міжнародної торгівлі, доступу на світові фінансові ринки;

- регулювання демографічних процесів.

Вирішальна роль у створенні необхідної критичної маси певних соціально-економічних зрушень у країнах, що розвиваються, належить людському капіталу, його бажанню, вмінню та здатності здійснювати модернізацію економіки і суспільства.

2.5. Механізми взаємодії національних економік країн світу

В процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення й поглиблення економічних відносин між країнами; групами країн; підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних державах. Однак, механізм взаємодії країн має складну динамічну структуру та неоднозначну суперечливу природу. Ядро співробітництва національних економік складає міжнародна економічна діяльність економічних суб’єктів, насамперед, мікрорівня, тобто корпорацій, їх об’єднань й альянсів. Тому, прагнення держав до економічної незалежності та укріплення національної економіки відкритого типу (макрорівня) обумовлює в кінцевому рахунку все більшу інтернаціоналізацію економічного життя – поширення й зміцнення мезо- та мегарівня міжнародної економіки.

Ускладнення міжнародного співробітництва країн закономірно зумовлює об’єктивну необхідність регулювання міжнародних економічних відносин на всіх рівнях. Головними суб’єктами такого регулювання стає держава та наддержавні установи й організації (табл. 1.5). Пов’язані з цим проблеми та шляхи їх вирішення більш докладно розглядатимуться в наступних темах.

Основні терміни і поняття

Структура міжнародної економіки, систематизація країн світу, критерії систематизації країн світу, економічно розвинені країни, країни з перехідною економікою, країни, що розвиваються, нові індустріальні країни, міжнародна економічна взаємодія.

Контрольні та дискусійні питання

1. Поясніть варіанти структуризації міжнародної економіки.

2. Проаналізуйте критерії класифікації національних економік.

3. Спробуйте запропонувати власний критерій систематизації країн світу.

4. Назвіть основні риси економіки розвинених країн.

5. Які загальні ознаки економіки країн з перехідною економікою?

6. Назвіть основні риси економіки країн, що розвиваються.

7. Які загальні ознаки нових індустріальних країн?

8. Спробуйте провести паралелі між новими індустріальними країнами та розвиненими країнами.

9. Спробуйте провести паралелі між країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою.

10. Визначте загальне та особливе у національній та міжнародній економіці.

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, наведеного нижче, знайдіть відповідне йому поняття.

1. Критерій поділу національних економік на аграрно-індустріальні та індустріально-аграрні економіки.

2. Країни - Аргентина, Бразилія, Мексика, Республіка Корея, Сінгапур, Таїланд, Тайвань.

3. Критерій поділу національних економік на доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні економіки.

4. Спільні риси країн - багатоукладність економіки, низький рівень розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, залежність від країн-лідерів, якісна неоднорідність і системна невпорядкованість суспільства.

5. Критерій поділу національних економік на країни з високими, середніми та низькими доходами.

6. Систематизація сукупності національних економік країн світу за певним критерієм.

7. Критерій розташування країн на певній території та (або) за належністю до регіональних інтеграційних угруповань національних економік.

8. Країни, які мають високий рівень розвитку продуктивних сил, інформаційних технологій, зрілі відносини підприємництва і конкуренції, високі стандарти життя й добробуту.

9. Країни - Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія.

10. Критерій поділу національних економік на закриті та відкриті.

Поняття:

а) регіональний;

б) структура міжнародної економіки;

в) за ступенем інтеграції в світову господарську систему;

г) за структурою господарства;

д) за домінуванням певних технологічних укладів;

е) за показником «ВВП на душу населення» ;

ж) країни з розвинутою економікою ;

з) «велика сімка» ;

и) нові індустріальні країни;

к) країни, що розвиваються.

Вправа 2. Знайдіть правильну відповідь.

1. За яким критерієм відбувається групування країн на країни Європи, Америки, Азії, Близького та Середнього Сходу:
а) організаційний,
б) регіональний,
в) соціально-економічний;

г) політичний.

2. За яким критерієм відбувається групування країн на країни-члени ЄС, СНД, НАФТА, АСЕАН:
а) організаційний,
б) регіональний,
в) соціально-економічний.

3. За яким критерієм відбувається групування країн на аграрно-індустріальні та індустріально-аграрні країни:
а) ступінь інтеграції в світову господарську систему;
б) структура господарства;
в) домінування певних технологічних укладів;
г) стадія розвитку ринкових відносин.

4. За яким критерієм відбувається групування країн на економіки закритого та відкритого типу:
а) ступінь інтеграції в світову господарську систему;
б) структура господарства;
в) домінування певних технологічних укладів;
г) стадія розвитку ринкових відносин.

5. За яким критерієм відбувається групування країн на економіки доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні:
а) ступінь інтеграції в світову господарську систему;
б) структура господарства;
в) домінування певних технологічних укладів;
г) стадія розвитку ринкових відносин.

6. За яким критерієм відбувається групування країн на країни з високими, середніми та низькими доходами:
а) організаційний,
б) регіональний,
в) соціально-економічний.

7. За яким універсальним критерієм відбувається групування країн на розвинені, з перехідною економікою та ті, що розвиваються:
а) організаційний,
б) регіональний,
в) соціально-економічний;

г) політичний.

8. Економіка яких країн характеризується наступним - багатоукладність економіки, низький рівень розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, залежність від країн-лідерів, якісна неоднорідність і системна невпорядкованість суспільства:
а) розвинені країни;
б) країни з перехідною економікою;
в) нові індустріальні країни;
г) країни, що розвиваються.

9. Економіка яких країн характеризується високими темпами економічного розвитку, високими душовими доходами, поширенням діяльності ТНК та розповсюдженням експортно-виробничих зон:
а) розвинені країни;
б) країни з перехідною економікою;
в) нові індустріальні країни;
г) країни, що розвиваються.

10. Економіка яких країн характеризується наступним - високий рівень розвитку продуктивних сил, інформаційних технологій, зрілі відносини підприємництва і конкуренції, високі стандарти життя й добробуту:
а) розвинені країни;
б) країни з перехідною економікою;
в) нові індустріальні країни;
г) країни, що розвиваються.

Вправа 3. Визначте, яке з положень є вірним , а яке - помилковим.

1. Структура міжнародної економіки може бути надана завдяки систематизації сукупності національних економік близько 120 країн світу за багатьма критеріями.

2. За ступенем інтеграції в світову господарську систему виділяють національні економіки закритого та відкритого типу.

3. У порівнянні національних економік розвинутих країн використовується комплекс «стандартних» значень макроекономічних показників, до якого, наприклад, належать: зростання ВВП– від 2-3% і вище; рівень інфляції – 4-5% на рік; дефіцит державного бюджету – до 9,5% ВВП; позитивне сальдо платіжного балансу країни.

4. Соціально-економічну зрілість промислово розвинутих країн відображають кардинальні зміни соціальної структури суспільства: зростання чисельності та ролі середнього класу, підвищення якості людського капіталу та частки зайнятих інтелектуальною працею.

5. Головними напрямками змін перехідної економіки нового типу є суверенізація національної економіки, приватизація, структурна перебудова економіки, становлення конкурентоспроможного національного товарного виробництва, перехід до переважно соціально-інтенсивного типу розширеного суспільного відтворення, гуманізація та соціалізація економічних процесів.

6. Залежність країн, що розвиваються, від країн-лідерів є важливою умовою їх економічного розвитку.

7. На першому етапі розвитку нових індустріальних країн транснаціональні корпорації провідних капіталістичних країн грали вирішальну роль.

8. У країнах, що розвиваються, вирішальна роль у створенні необхідної критичної маси певних соціально-економічних зрушень належить людському капіталу.

9. Ядром взаємодії національних економік є міжнародна економічна діяльність економічних суб’єктів мікрорівня.

10. Головними суб’єктами регулювання міжнародних економічних відносин стає держава та наддержавні установи й організації.