Фактори і мотиви розвитку транснаціональних альянсів

У наш час процес транснаціоналізації відбувається в різних на­прямах і формах. Це зумовлено низкою факторів, вплив яких був особливо відчутним в останні десятиліття XX ст. Коротко їх можна визначити так:

• у глобальній економіці відбувається зміна структури та джерел
економічного зростання: високі технології, інновації, послуги
та інформація стають визначальними його чинниками;

• відповідно до цього змінюються пріоритети інвестування: зі
сфер природних ресурсів та промисловості — до сфер технології, послуг, інформації й телекомунікацій;

• у глобальній економіці, особливо за інтенсивного технологічного та інформаційного прогресу, спостерігається наростаюча диверсифікація та комбінування форм і способів транснаціоналі­зації різних видів діяльності й бізнесу;

• паралельно з традиційними прямими й портфельними інвестиціями зростає різноманітність активів (цінностей) і способів діяльності, які є економічними передумовами та джерелами транс­
націоналізації;

• глобальна конкуренція ставить усе більш жорсткі вимоги до ви­
бору найефективніших, найменш затратних форм транснаціоналізації.

Відповідно до вимог економічної раціональності та конкурент­них переваг, а також з огляду на нові фактори, що спричинили но­вий виток глобалізації світового економічного простору, основними напрямами сучасної транснаціоналізації є такі:

1) інвестиційні — засновані на використанні матеріальних і фі­нансових активів у вигляді прямих та портфельних інвестицій;

2) неінвестиційні — засновані на трансграничній спільній діяльності, делегуванні функцій і партнерстві в розподілі та комбінації діяльності, трансграничному спільному використанні нема­теріальних активів, отриманні спільних трансграничних результатів та їх розподілі між членами альянсу;

3) комбіновані — поєднання інвестиційних та неінвестиційних
форм транснаціоналізації.

Відповідно до цього основними джерелами розвитку ТНК є ін­вестиційні джерела — трансграничні (іноземні) інвестиції, передусім прямі; неінвестиційні джерела — формуються на основі викори­стання нематеріальних активів, партнерства та спільної діяльності; комбіновані джерела — прямі та портфельні інвестиції, нематеріаль­ні активи і спільна діяльність.

Отже, нині глобальна стратегія транснаціоналізації здійснюєть­ся шляхом раціонального вибору (комбінації) інвестиційних та неінвестиційних форм транснаціоналізації. Така комбінація зумовила бурхливий розвиток транснаціональних, або глобальних, альянсів у світовій економіці.

Транснаціональні альянси в наш час є однією з найрозвинені­ших форм і одним з найдинамічніших напрямів транснаціоналізації. Транснаціональні альянси — це глобальні форми здійснення парт­нерства, спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніх контрактів (угод) компаній різних країн через здійснення спільної маркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операцій­ної діяльності.

Транснаціональні альянси — це відносно нове утворення в гло­бальній економіці. Серед перших транснаціональних альянсів — альянс «Форд Мотор Компані» (США) та «Мазда Моторс» (Японія), який було сформовано наприкінці 80-х років минулого століття. Піз­ніше він зіграв вирішальну роль у створенні та розвитку автомобіль­ної компанії «Кіа Моторе» (Корея). Відтак транснаціональні альянси розвивалися практично в усіх основних сферах глобальної конку­ренції — телекомунікаціях, інформатиці, авіаперевезеннях, сфері послуг тощо.

Інтенсивного розвитку вони набули з початку 90-х років XX ст. Спершу альянси були спрямовані на досягнення відносно простих цілей — таких як координація збуту в регіональному чи глобально­му масштабі або поширення інновацій і нових патентованих техно­логій у споріднених галузях ТНК. Економічна мотивація полягала в зниженні витрат на здійснення глобального маркетингу чи поширен­ня технологій, а також збільшенні продаж за рахунок стабільних партнерських чи коопераційних зв'язків.

Із середини 90-х років транснаціональні альянси стають довго­тривалими і мають комплексний характер, формуються для реаліза­ції стратегічних цілей — створення й поширення нових технологій і продуктів, кооперації виробництва, спільного надання послуг тощо.

Виникнення альянсів — результат посилення глобальної конку­ренції, передусім між ТНК, особливо нецінової конкуренції. Гло­бальна конкуренція є визначальною, однак не єдиною причиною утворення транснаціональних альянсів. Причинами їх створення є також кон'юнктурні й виробничо-технологічні чинники розвитку, які випливають з визначення та природних властивостей самих аль­янсів, але водночас мають власні характеристики, що диктуються кон'юнктурою економічного життя. Такими причинами є:

• подальша глобалізація ринків і розширення спектра геополітичних завдань розвитку, технологічна універсалізація господарської діяльності підприємницьких структур;

• коливання у співвідношенні валютних курсів окремих національних грошових одиниць та об'єктивна потреба маневру в інвестиційній політиці;

• можливість забезпечення додаткової трансакційної економії, заощадження на витратах;

• можливість підвищення прибутковості активів, що забезпечується поглибленням спеціалізації та організаційно-управлінською оптимізацією;

• подальший прогрес технологій, що спричиняє недоцільність, а
іноді й підприємницьку неможливість наслідування паралель­
них курсів НТП.

Крім загальних рис, породжених цими причинами, процес утво­рення транснаціональних альянсів має певні національні особливо­сті. Наприклад, відмінною рисою японських ТНК є акцент на «тех­нологічному мотиві» при кооперуванні господарсько-підприємниць­ких зусиль, капітальних та інших ресурсів у такий спосіб. Для аме­риканських ТНК пріоритети більшою мірою зміщуються в конку­рентну Сферу. Іншими словами, часто рішення про утворення транс­національного альянсу приймаються тоді, коли ринкова ситуація вимагає вжиття оборонних або наступальних заходів.

Звісно, не йдеться про принципові відмінності в мотивах «за­кріплення» мотивацій саме за національною ознакою. Уточнимо, що під «технологічним мотивом» розуміють прагнення використати можливість форсованого освоєння завдяки господарським контактам у рамках ТСА нових технологій і, відповідно, закріпити за собою ніші ринків високотехнологічної продукції. Конкурентний «мотив» спо­нукає ТНК до узгодження напрямів збутової діяльності, у тому числі до взаємного допущення на ринки збуту, що контролюються окремими корпораціями. Він особливо актуальний у разі загрози ринко­вим позиціям монополій у періоди криз. Транснаціональні альянси створюють можливості для трансграничного використання та взає­мовпливу конкурентних переваг, а також формування нових конку­рентних переваг. Основні конкурентні переваги, на використання й І створення яких спрямовані альянси, охоплюють:

• конкурентні переваги компанії (як правило, глобального лідера
в галузі) на трансграничній основі, їх трансферт або використання іншими компаніями — членами альянсу в інших країнах; конкурентні переваги країни для використання в інших країнах;

• конкурентні переваги кластера споріднених галузей на трансграничній основі;

• трансграничну інтерналізацію конкурентних переваг у рамках
транснаціонального альянсу.

Завдяки використанню конкурентних переваг результати діяль­ності альянсів є вагомішими, ніж за «простої» транснаціоналізації. Як правило, у рамках альянсу досягається вища економія на масштабі, можливість маневрування виробничими ресурсами й окремими скла­довими виробничих потенціалів, прискорене впровадження досягнень НТП, підвищення ефективності всієї маркетингової діяльності.

Крім конкурентних переваг, альянси базуються на взаємній уз­годженості довгострокових стратегічних планів партнерів та основ­ної мети їх діяльності. Такою метою є, наприклад, приріст вартості (ефективності), збільшення інновацій і знань, гнучкості та масштабу діяльності, збереження й посилення конкурентних переваг.