ТНК як суб'єкт світового господарства

10.1.1. Транснаціональний капітал і форми підприємництва

Транснаціоналізація в підприємницькій сфері реалізується в ді­яльності великих геоцентричних компаній, що функціонують як міжнародні корпорації. Останні є міцною економічною силою, яка пов'язує національні господарства між собою і визначає економіч­ний розвиток окремих країн та світу в цілому. Такі корпорації діста­ли назву транснаціональних.

Транснаціональна корпорація (ТНК) — це міжнародна фірма, яка має свої господарські підрозділи у двох або більше країнах і керує цими підрозділами з одного чи декількох центрів на основі такого ме­ханізму прийняття рішень, який дозволяє проводити узгоджену політи­ку й загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології і відпові­дальність для досягнення найвищого результату — прибутку.

За даними ООН, у світі нараховується близько 200 тис. ТНК, яким належить більш як 250 тис. філій за кордоном. Під безпосе­реднім контролем ТНК з різним ступенем інтеграції перебуває пе­реважна більшість усіх виробничих активів світу й 80 % нових тех­нологій.

Міжнародні транснаціональні економічні сили мають високий ступінь концентрації. Про це свідчить той факт, що 1 % материн­ських ТНК володіє 50 % всього обсягу прямих закордонних інвести­цій (загальних активів закордонних філій).

Визначальний вплив ТНК на світовий розвиток виявляється че­рез систему їх міжнародних науково-технічних зв'язків, з яких най­більш характерними є такі:

• зовнішня технологічна торгівля, включаючи торгівлю машина­
ми, обладнанням, патентами, ліцензіями, ноу-хау тощо;

• експорт капіталу з метою здійснення великих науково-технічних проектів, інвестицій у наукомісткі галузі виробництва (елект­роніка, інформатика, біотехнологія, нові матеріали тощо), бу­дівництва підприємств та інших об'єктів, геологорозвідувальних робіт;

• військова сфера, включаючи спільні науково-дослідні роботи й
торгівлю зброєю;

• міжнародний інжиніринг;

• міжнародний лізинг;

• підготовка за кордоном науково-технічних кадрів;

• контроль за міжнародним ринком інформаційних послуг;

• безпосередня участь у розробці міжнародних угод зі стандартизації та інших напрямів, що забезпечують узгодженість дій ТНК
на світовій арені;

• науково-технічні зв'язки в рамках двосторонніх і багатосторон­ніх угод ТНК, включаючи їх стратегічні союзи.

Основний обсяг прямих закордонних інвестицій і, відповідно, виробничої та іншої діяльності ТНК сконцентровано всередині «трі­ади»: Європейський Союз (ЄС) — США — Японія, що зумовлено специфікою розвитку сучасного етапу науково-технічної революції і, у зв'язку із цим, структурною перебудовою національних госпо­дарств. Про це свідчить і розміщення закордонних філій ТНК: 45 % розміщено в промислове розвинених країнах, 41 % — у країнах, що розвиваються, 13 % — у країнах Східної Європи. ТНК посідають найвищі поверхи господарської структури. Так, 60 % американських І японських ТНК діють у сфері обробної промисловості, 37 % — у галузях обслуговування й тільки 3 % — у первинному секторі (до­бувна промисловість).

ТНК посідають провідні позиції у світовому виробництві, зо­крема в галузях електроніки, автомобілебудування, у хімічній і фар­мацевтичній промисловості.

За офіційним визначенням ЮНКТАД, транснаціональна кор­порація(transnational corporation,multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) — це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і проводить єдину політи­ку і загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прий­няття рішень.

Транснаціональна корпораціяяк форма підприємництва — це міжнародне об'єднання, засноване на пайовій участі в капіталі, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'я­зань його учасників.

Існують різні типи транснаціональних корпоративних об'єд­нань. Найпоширенішим серед них є акціонерне товариство,що мо­білізує капітал шляхом випуску цінних паперів — акцій та обліга­цій. Власники акцій товариства є співвласниками і мають право на участь в управлінні ним. Хоч юридичне корпорація належить акціо­нерам, вони рідко залучаються до управління нею. Частіше їх управ­лінський вплив обмежується виборами керівних органів корпорації та участю в розробці стратегії господарської діяльності. Тому реаль­на влада зосереджується в руках керівників, що повсякденно здійс­нюють управління корпорацією. Головна особливість акціонерного товариства — вільний обіг його цінних паперів на відкритому ринку цінних паперів.

Власники облігацій одержують фіксований прибуток і є лише кредиторами. Вони не беруть участі в управлінні.

Іншим поширеним видом міжнародних корпорацій є багатона­ціональна компанія(БНК).

БНК — це корпорація, у якій головна компанія належить капі­талу двох або більше країн.

Деякі автори поділяють БНК на дві категорії. До глобальної ком­паніївідносять таку, яка інтегрує воєдино господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах. Подібна компанія проектує видання чи схему надання послуг стосовно певного сегмента світового ринку або в різних країнах виготовляє складові одного виробу. Багатонаціональ­ною компанієюназивають компанію, що допускає великий ступінь не­залежності при проведенні операцій у кожній з країн.

Форми й методи міжнародних економічних зв'язків, які застосо­вують БНК, сприяли перетворенню їх на ТНК. Зростання кількості й потужності ТНК і їх панівної ролі на світовому ринку пояснюється розвитком організаційних форм і методів міжнародної діяльності.

Міжнародні корпорації перетворили світову економіку на еко­номіку, що базується на міжнародному виробництві. Вони забезпе­чили розвиток НТП в усіх його напрямах:

• підвищення технічного рівня та якості продукції;

• зростання ефективності виробництва;

• вдосконалення форм внутрішньокорпоративного менеджменту.

У процесі свого становлення й розвитку ТНК проходять певні фази, їх визначили американські дослідники в галузі управління Дж. Стопфорд і Л. Уелс під час вивчення організаційних змін у структурі фірм у процесі зростання корпорацій та їх перетворення на ТНК.

Фази розвитку ТНК:

1. Розмір фірми невеликий, управління здійснює один менеджер. Із
зростанням фірми на ній створюються функціональні відділи: з
виробництва продукції, продажу, фінансів тощо. Така структур­
на зміна розглядається як початок другої фази розвитку фірми.

2. Внутрішня структура фірми в другій фазі дає їй змогу забезпечити значне зростання за рахунок збільшення виробництва продукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку. Розвиток структури зумовлює поділ кожного функціонального відді­лу на декілька підвідділів або груп. Менеджер фірми й функціональні відділи і надалі є основними елементами схеми управління. Часто фірми виробляють продукцію однієї номенклатури й тому зберігають стабільність операцій. Зростання фірми від­бувається завдяки вертикальній інтеграції.

3. Збільшення кількості нових видів продукції або вихід на нові рин­ки порушує рівновагу внутрішньої структури, що склалася в дру­гій фазі. Рішення фірми про запровадження нової структури управління розглядається як початок третьої фази розвитку фірми.

Відмінності між другою і третьою фазами такі:

• організація виробничих відділів у третій фазі ніби копіює структуру всієї фірми у другій фазі;

• у третій фазі кожен відділ розглядається як центр прибутків не­
залежно від діяльності інших відділів;

• функції президента в третій фазі істотно змінюються — він зо­середжує свою увагу на стратегії розвитку корпорації та на досягненні балансу між її різними відділами;

• визначальною рисою другої фази є відмінність у функціях між
структурними елементами схеми корпорації, третьої фази —
відмінність у продукції, що випускається;

• структура фірми в третій фазі передбачає наявність у централь­
ній конторі декількох відділів і груп, які здійснюють функції
планування, контролю, а також інформаційні та консультативні
функції, що стосуються діяльності всієї корпорації. Звідси випливає, що структура фірми в третій фазі дає їй можливість
ефективно функціонувати за кордоном.

Тиск з боку іноземних і місцевих конкурентів, загроза втрати своїх сегментів ринку змушують материнську корпорацію створюва­ти філії за кордоном. Операції зі створення материнською корпора­цією філій за кордоном розглядаються як перший крок на шляху до перетворення національної компанії на міжнародну.

Друга стадія розвитку закордонних операцій характеризується створенням у структурі корпорації закордонного виробничого відді­лення. Це відділення розглядається як самостійний підрозділ корпо­рації. Завдання міжнародного відділення — загальне керівництво й координація діяльності дочірніх підприємств та філій корпорації. На думку Дж. Стопфорда, корпорація переходить до категорії ТНК, коли структура й характер операцій міжнародного відділення починають відповідати третій стадії розвитку корпорації на внутрішньому ринку.

Інший підхід пропонують американські вчені Дж. Макдональд та М. Паркер, які виділяють чотири основні етапи еволюції «зовніш­ньої» структури фірми в процесі їх розвитку в ТНК:

Фірма здійснює експортно-імпортні операції.

Закордонна діяльність фірми поширюється на продаж ліцензій і передавання технологій фірми в інші країни.

Фірма здійснює закордонні інвестиції насамперед у будівницт­во складальних підприємств і підприємств виробничого циклу. Такі підприємства можуть бути або спільними (змішаними), або повні­стю належати материнській фірмі.

Відбувається істотне зростання закордонного інвестування ком­панії. Частка капіталовкладень у закордонні операції, а також при­буток від них у загальних показниках діяльності корпорації різко зростають. На цьому етапі корпорацію вже можна віднести до ста­більно функціонуючої ТНК.

Отже, основним носієм процесів транснаціоналізації є підприєм­ницька структура, організаційна форма якої — корпорація. Перетво­рення національної компанії на міжнародну відбувається згідно із за­гальними тенденціями розвитку міжнародної економіки: дія тенденції до інтернаціоналізації сфери обігу зумовила появу закордонних збу­тових мереж, а дія тенденції до інтернаціоналізації сфери виробницт­ва реалізувалася у створенні закордонних виробничих підрозділів.

10.1.2. Економічна природа ТНК

Багатонаціональні та міжнаціональні корпорації (БНК) є інтер­національними за принципами утворення капіталу та за сферами ді­яльності. Вони створюються, як правило, на короткий період часу і з певною метою, а досягнувши її, компанії реорганізовуються. Най­більш потужні міжнаціональні корпорації «Юнілевер» (англо-голландський хіміко-харчовий концерн), «Роял Дач Шелл» (англо-голландський нафтовий концерн), «Агфа-Гефевт» (німецько-бельгій­ський трест фотохімічних товарів) та інші у 80-х роках XX ст. було реорганізовано в транснаціональні.

На відміну від багатонаціональних корпорацій, ТНК утворюють­ся як національні щодо капіталу й контролю і є міжнародними за сфе­рою своєї діяльності. У наш час ТНК є ядром світового виробництва.

Діяльність БНК і ТНК має наднаціональний, наддержавний ха­рактер і веде до створення наддержавних зв'язків, тобто є провідни­ком глобалізаційних процесів у світі.

З часу виникнення ТНК не існувало спільної точки зору на пи­тання про параметри, які б давали право зараховувати корпорації до ТНК. Під ТНК зазвичай розуміють лише безумовно великі міжнарод­ні корпорації, які здійснюють по-справжньому суттєвий вплив на сві­товий ринок товарів і послуг; їх діяльність, інвестування та отриман­ня прибутку їх мають глобальний характер. ТНХ розглядає весь світ як єдине ціле, як арену своєї діяльності й проникає в усі куточки зем­ної кулі в пошуках ринків, техніки, технологій, людей, ідей, капіталів тощо. Взаємообумовлений процес кількісного зростання транснаціо­нального монополістичного капіталу й поступове підвищення заці­кавленості компаній у глобальних операціях, тобто у створенні влас­них глобальних мереж науково-технічної та виробничо-збутової ді­яльності в усьому світі, веде до глобалізації світової економіки.

Якісною відмітною рисою ТНК є не просто перенесення части­ни виробничої або збутової операції в іншу країну, а розміщення ви­робництва деталей і напівфабрикатів на підприємствах, які обслуго­вують регіони й континенти. Збирання готових виробів наближають до конкретних ринків з урахуванням специфічних особливостей і за­питів конкретного місцевого споживача. Іноземний капітал прони­кає у все нові галузі й підгалузі місцевих виробників у всьому світі та опановує там провідні економічні позиції.

Стратегія глобальних операцій дає змогу ТНК успішно здій­снювати стратегію довгострокової максимізації прибутків. Вона пе­редбачає відмову від короткострокових вигод задля зміцнення рин­кових позицій у майбутньому й забезпечення стабільного прибутку на тривалу перспективу. Політика орієнтації на багаторічне отри­мання стабільного прибутку під силу лише потужним підприєм­ствам, що мають гігантський фінансовий і політичний вплив, тобто ТНК. Отже, на відміну від звичайної корпорації, яка функціонує на світових ринках, ТНК переносить за кордон не товар, а сам процес вкладання капіталу, поєднуючи його із закордонною робочою силою в рамках міжнародного виробництва.

Основним чинником появи ТНК було поглиблення міжнародно­го поділу праці та міжнародної спеціалізації, що дало змогу поліп­шити економічне становище підприємств та країн, які беруть участь у цих процесах.

Конкретними причинами виникнення ТНК можуть бути:

• існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі;

• сильна монопольна влада виробників;

• валютний контроль;

• транспортні витрати;

• відмінності в податковому законодавстві.

ТНК як форма міжнародного бізнесу мають низку незапереч­них переваг перед національними компаніями, їх зарубіжні філії відіграють винятково важливу роль у забезпеченні доступу фірми до іноземних ринків, зниженні витрат виробництва, підвищенні прибутку. Розширення за рахунок іноземних філій сфери обігу та виробництва й зростання їх ефективності сприяє посиленню фі­нансової стійкості ТНК і допомагає їм пережити періоди еконо­мічних криз.

Переваги ТНК в отриманні значно більшого прибутку порівня­но з іншими формами організації міжнародного бізнесу є водночас причинами активного розвитку корпорацій. Основними серед при-чин-переваг є такі:

• можливості підвищення ефективності та конкурентоспромож­ності через доступ до ресурсів іноземних держав;

• недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на
технології, виробничий досвід та інші «невідчутні» активи, насамперед управлінський і маркетинговий досвід;

• близькість до споживачів продукції іноземної філії ТНК і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конку­
рентний потенціал фірм приймаючої країни;

• можливість використання у власних інтересах особливостей
державної, зокрема податкової, політики в різних країнах, відмінності в курсах валют тощо;

• здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і про­дукції;

• за допомогою прямих іноземних інвестицій ТНК дістає можли­вість уникнути бар'єрів при входженні на ринки окремих країн
через експорт товарів та/або послуг.

Широка мережа виробничих філій, розміщених у різних краї­нах, дає змогу збільшувати виробництво там, де його можна здій­снювати з максимальною вигодою, й обмежувати там, де воно збит­кове. Фірми, що входять у міжнародну корпорацію й опинилися у скрутному становищі, спроможні різко скорочувати збиткове вироб­ництво. Більш рішучі дії ТНК порівняно з національними фірмами пояснюються тим, що постійні витрати вони можуть покрити за ра­хунок прибутків, отриманих в інших країнах.