Механізм функціонування ТНК

10.2.1. Економічний механізм діяльності ТНК

Економічний механізм діяльності ТНК залежить від економіч­ного й регулятивного середовища в країнах базування та країнах здійснення діяльності філій ТНК.

Податкові умови діяльності ТНК. Провідна роль належить по­датковим умовам діяльності ТНК, оскільки планування останньої ТНК базується на врахуванні відмінностей в умовах економічної ді­яльності в країнах, де компанія здійснює операції.

Розрізняють два основних підходи до оподаткування прибутків ТНК:

• світовий;

• територіальний.

Світовий підхід базується на тому, що оподатковуються всі прибутки корпорації, зареєстровані в певній країні. Тобто оподатко­вуються прибутки, отримані в країні реєстрації, а також прибутки, отримані від діяльності філій корпорації в усіх інших країнах світу.

Територіальний підхід передбачає оподаткування прибутків, отриманих місцевими та іноземними компаніями на території пев­ної країни.

Так, якщо ТНК зареєстрована в країні зі світовим підходом до оподаткування, то прибуток від діяльності філій корпорацій в інших країнах може оподатковуватися двічі — у країні, де розташована фі­лія, і в країні реєстрації ТНК. Власне, цей підхід узаконює подвійне оподаткування одного й того самого прибутку.

Щоб зменшити негативні наслідки подвійного оподаткування, між країнами укладаються двосторонні угоди про уникнення такого оподаткування. Ці угоди передбачають декларування прибутків, отриманих філіями зарубіжних корпорацій в іншій країні, а також прибутку, сплаченого ТНК у цій країні.

З метою оптимізації оподаткування ТНК використовують різні методи, які класифікують на дві основні групи: організаційні та еко­номічні.

До організаційних методів оптимізації оподаткування ТНК відносять:

• здійснення експорту товарів і послуг спеціальними способами
(без фактичного перетину кордону; на основі толінгу — тимчасового ввезення сировини й комплектуючих на митну територію
та їх переробки на готову продукцію з наступним експортом);

• здійснення зарубіжних операцій на основі агентських угод, парт­нерства або спільної інвестиційної діяльності з місцевими ком­
паніями без створення юридичної особи;

• створення зарубіжного представництва, а не філії, що дає змогу
не декларувати прибутки в країні їх походження, де діє пред­ставництво;

• створення спеціальних дочірніх компаній у країнах із сприятливим або пільговим оподаткуванням чи в офшорних зонах;

• перехід частини зарубіжних філій або дочірніх підприємств під
контроль спеціальної холдингової компанії, зареєстрованої у
країні зі сприятливим оподаткуванням операцій з капіталом і
репатріації дивідендів.

Основні економічні методи оптимізації оподаткування ТНК охоплюють такі сфери:

• застосування трансфертних цін у розрахунках між філіями й дочірніми компаніями ТНК у різних країнах;

• концентрацію дивідендів та інших доходів корпоративних фінансових компаній, розташованих у країнах з пільговим оподаткуванням фінансових операцій, пільговим режимом уникнення подвійного оподаткування або в офшорних зонах;

• застосування різних форм внутрішньокорпоративного кредитування з використанням власних фінансових структур або кредитування філій під гарантії ТНК;

• здійснення інвестицій за рахунок власних нагромаджених доходів або залучених ресурсів через власну інвестиційну компанію
у структурі ТНК;

• здійснення трансферту активів ТНК через ліцензійні угоди з
власними філіями;

• спорудження підприємств і придбання нерухомості через внут-
рішньокорпоративні компанії з нерухомості, розташовані в країнах з пільговим оподаткуванням операцій з нерухомістю або в
офшорних зонах;

• здійснення транспортного обслуговування операцій ТНК через

власні транспортні та судноплавні компанії, зареєстровані в офшорних зонах.

Ефект оподаткування вирішальним чином впливає на .ключові аспекти діяльності ТНК (іноземне інвестування, фінансову структу­ру, структуру та вартість залученого капіталу, управління валютни­ми ризиками, фінансовий контроль) і тому має бути оптимізованим.

Міжнародне позиціювання активів ТНК. У міжнародних опера­ціях ТНК виникають обмеження та ризики при переміщенні активів і фінансових коштів, які є наслідком політичних, податкових, ва­лютних та інших обмежень.

Окремі країни застосовують обмеження на трансферт дивіден­дів або примусове їх реінвестування в країні, додаткове оподатку­вання переказу дивідендів до штаб-квартир ТНК.

Податкові обмеження полягають у додатковому оподаткуванні деякими країнами операцій з руху валюти та капіталу, а також у до­датковому оподаткуванні руху валютних коштів у разі їх трансферту через філії ТНК у декількох країнах.

Обмеження та ризики впливають на можливість здійснення фі­нансових операцій між філіями ТНК, тому транснаціональні компа­нії обминають їх різними шляхами.

Найпоширенішим способом є прихований переказ активів у фор­мі не дивідендів, а роялті, різних агентських та комісійних, плати за послуги, надані штаб-квартирою ТНК, та інших подібних виплат. Таким чином досягається подвійний ефект — зниження оподаткова­них міжнародних трансфертів фінансових коштів між філіями ТНК і заміщення «чутливих» трансфертів (наприклад, виплата дивідендів) трансфертом фінансових ресурсів у вигляді «м'яких» витрат (роялті, плата за послуги та ін.).

ТНК також використовує внутрішньокорпоративні активи у випадку так званих «блокованих» фондів для оптимізації економіч­ної структури, фінансових та інвестиційних програм ТНК. «Бло­ковані фонди» — це корпоративні активи ТНК, які інвестовані або застосовуються в країнах з неконвертованою чи обмежено конвертованою валютою й іншими значними валютними обме­женнями, що не дають змоги переказувати дивіденди з філій до штаб-квартири ТНК, або значними обмеженнями на трансферт дивідендів, контролем та обмеженням сплати роялті й послуг до штаб-квартири ТНК.

Для економічно доцільного використання «блокованих» фондів ТНК застосовують такі методи:

1. «Фронтовані» кредити.Вони являють собою форму кредиту­вання материнською ТНК своєї філії не прямо, а через великий
міжнародний банк. Така структура фінансування збільшує гаран­тії повернення кредитів, оскільки в разі політичних змін у краї­
ні, де діє філія ТНК, ця філія і сама ТНК менш захищені політичне, ніж великий міжнародний банк, який за рахунок своєї
фінансової та політичної ваги може забезпечити повернення
кредитів.

2. Непов'язаний експорт.Його суть — використання філіями ТНК своїх надходжень у місцевій валюті для придбання місцевої продукції та її подальшого експорту. Непов'язаний експорт є методом подолання неконвертованості або обмеженої конвертованості місцевої валюти з метою забезпечення валютної окупності інвестицій.

3. Примусове реінвестування прибутків у країні діяльності фі­лії ТНК.Воно, як правило, призводить до тимчасового розриву
окупності інвестицій. У такому разі ТНК здійснюють стратегію
реінвестування у власне виробництво або придбання певних
місцевих активів (акції, цінні папери, нерухомість тощо), які в
майбутньому можуть збільшити свою вартість і стати більш
ліквідними.

Прийоми міжнародного позиціювання активів, які використову­ють ТНК, дають змогу уникнути обмежень і ризиків при переміщен­ні активів і фінансових коштів, спричинених політичними, податко­вими, валютними та іншими факторами.

Трансфертні ціни в діяльності ТНК. Внутрішній оборот ТНК опо­середковується внутрішньокорпоративними цінами, які дістали назву «трансфертних». Трансфертні ціни, як правило, відрізняються в широ­кому діапазоні від ринкових. Відносне зниження трансфертних цін на імпортовані філією комплектуючі та сировину від інших філій означає фактично її додаткове фінансування й збільшення прибутку. Відносне підвищення трансфертних цін на імпортовані від материнської компа­нії та корпоративної структури ТНК товари призводять до фактичного трансферту фінансових ресурсів до материнської компанії.

Основні характеристики трансфертних цін:

• вони підлягають внутрішньому регулюванню ТНК, а тому є
більш стабільними;

• вони базуються на витратах на виробництво, але водночас встановлюються на рівні, який відповідає певним потребам ТНК —
мінімізації податків і митних витрат, трансферту фінансових
ресурсів від однієї філії ТНК до іншої, акумуляції активів ТНК
у певній країні тощо;

• трансфертні ціни сприяють формуванню внутрішньої норми
прибутку ТНК;

• трансфертні ціни впливають на основні макроекономічні показники: рівень експорту, валового внутрішнього продукту, національного доходу, державного бюджету приймаючої країни.

Механізм трансфертних цін використовується як інструмент додаткового фінансування компанії та збільшення її прибутку.

Управління фінансовими потоками ТНК. ТНК використовують певні специфічні моделі та структури, які обираються з огляду на досягнення оптимального розміщення та управління фінансовими ресурсами в глобальному масштабі.

Значна кількість ТНК, які здійснюють виробництво в декількох країнах з великим обсягом постачання спеціалізованої продукції, ви­користовують корпоративний багатосторонній кліринг. Він передба­чає розрахунки за постачання продукції між філіями централізовано, через багатосторонній взаємний облік платіжних зобов'язань. Внутрішньокорпоративний банк (корпоративна фінансова компанія або фінансовий департамент) ТНК здійснює всі основні операції з об­слуговування ТНК: клірингові розрахунки між філіями, депозитарні операції, кредитування, інвестування, валютні операції, обслугову­вання акціонерів тощо. Він має значні переваги щодо оптимізації фі­нансового менеджменту ТНК й отримання додаткових прибутків за рахунок фінансових операцій.

10.2.2. Фінанси ТНК

Середовище фінансової діяльності ТНК. У повоєнний період випереджаючими темпами почали зростати прямі інвестиції за кор­дон. Зросла роль міграції капіталу між розвиненими країнами, а її галузева структура зазнала еволюції на користь технологічно - й наукомістких виробництв. Основна маса капіталовкладень зосередилася в руках міжнародних компаній.

Зростання обсягів вивезення прямих інвестицій відбувається, по-перше, за рахунок вивезення підприємницького капіталу; по-дру­ге, через наступне реінвестування прибутків.

Світове інвестиційне середовище складається з трьох основних елементів:

• цінні папери (фінансові та прямі інвестиції або фінансові активи);

• фондові (фінансові) ринки;

• фінансові посередники (фінансові інститути).

Здійснюючи міжнародні інвестиції, кожна ТНК враховує особ­ливості, зумовлені економічними й неекономічними чинниками.

Економічні чинники пов'язані насамперед з виникненням додат­кових трансакційних витрат.

Найпоширенішими економічними чинниками є такі:

• вищі комісійні для посередників на іноземних ринках;

• вища плата за оформлення угод;

• вища плата за управління портфелями міжнародних інвестицій.

Психологічні чинники — це бар'єри, що пов'язані з міжнародни­ми інвестиціями, спричинені незнанням економіки, політики, куль­тури інших країн, іноземних мов, методів торгівлі на іноземних фі­нансових ринках, порядку звітності.

Інформаційні чинники. Отримання інформації про іноземні рин­ки та емітентів — надзвичайно складне завдання. Іноземні інвестори можуть звернутися до комп'ютерних інформаційних мереж, у яких містяться дані про ціни на світових фінансових ринках.

Юридичні чинники. У різних країнах існують юридичні склад­ності для іноземних інвесторів при розміщенні капіталу й повернен­ні його та отриманого доходу у свою країну, а також особливості оподаткування.

Внутрішня фінансова структура ТНК. В організаційній струк­турі більшості ТНК виділяють три основні блоки:

• фінансово-економічний;

• індустріально-промисловий;

• торговельно-комерційний.

Фінансово-економічний блок— це мережа кредитно-фінансо­вих установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фі­нансові, пайові, трастові, пенсійні фонди й компанії. Головне за­вдання фінансової складової ТНК — залучення й акумулювання фі­нансових коштів. Здійснення фінансово-кредитної діяльності в між­народних масштабах передбачає наявність у структурі ТНК банків­ського об'єднання, що має розгалужену систему філій і відділень.

Для мобільного переведення кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу міжнародні корпорації використовують «міжнародну систему управління готівкою» (international cash management). Її суть полягає в тому, що ТНК організовують внутрішньофірмові грошові по­токи таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати від нена­лежної кон'юнктури, сильної інфляції, зниження курсу валюти.

У рамках системи міжнародного управління готівкою виділя­ють такі основні канали переміщення коштів усередині ТНК:

• прямий переказ капіталу; переказ дивідендів;

• плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та ін.);

• плата за ліцензії;

• трансфертні ціни у внутрішньофірмовій торгівлі;

• внутрішньофірмові кредити;

• внутрішньофірмове страхування.

Світова практика виробила достатньо ефективний механізм узгодження інтересів ТНК як єдиного організму з інтересами кож­ного окремого підприємства, що входить до її складу. Принципова особливість ТНК полягає в тому, що головна організація не може ставити за мету встановлення повного контролю за членами групи, її завдання — вирішення питань підвищення ефективності діяльно­сті всього комплексу підприємств, що входять до системи ТНК. Рі­шення можуть прийматися лише з огляду на взаємну вигоду всіх учасників.

Залежно від способу організаційної побудови й підтримки ді­яльності ТНК головна організація може набувати вигляду материн­ської компанії (холдингова структура), ради президентів головних фірм, що водночас є радою керуючих чи акціонерів, виступати трас­товим відділенням комерційного банку.

Один із варіантів холдингової структури, представлений у роз­осередженому вигляді, — взаємне володіння акціями учасників ТНК. Учасники групи, володіючи перехресне акціями один одного, а в су­мі — контрольним пакетом будь-якого учасника, є стосовно нього груповим холдингом. Його характерна риса — учасники створюють під егідою холдингу спільні компанії та розробляють спільні інвес­тиційні проекти проникнення в нові сфери, забезпечуючи зростання підприємницької активності підконтрольних структур.

Проблеми фінансів ТНК. Проблема джерел фінансування. В усьому світі основним джерелом фінансування ТНК є нерозподіле­ний прибуток, а не зовнішнє фінансування (у формі боргу або емісії акцій). У зовнішньому фінансуванні переважають банківські креди­ти, а не інструменти ринку цінних паперів, хоча в окремих країнах саме фондовий ринок розглядається як основне джерело фінансових ресурсів для корпорацій. Форми залучення фінансових коштів тісно пов'язані з розміром фірми. Залучення коштів через ринок цінних паперів здійснюється найбільшими корпораціями.

Проблема фінансових ризиків. Ризики, що супроводжують діяль­ність ТНК, охоплюють ризики національних ринків, загальні для всіх інвесторів-резидентів і нерезидентів. При цьому інвестори з країн з розвиненою економікою при міжнародних інвестиціях можуть мати справу з ризиками, яких не існує на їх національних ринках.

Існують також додаткові ризики для нерезидентів, спричинені можливим запровадженням обмежень на діяльність нерезидентів і на вивезення капіталу й доходів.

Інша група ризиків має суто фінансовий характер. Насамперед це валютні ризики. Кожен інвестор-нерезидент постає перед ризиком різкого зниження курсів іноземних валют, яке призводить до змен­шення прибутковості інвестицій у перерахунку на валюту інвестора.

Взаємодія ТНК з міжнародними фінансовими інститутами. У своїй діяльності ТНК тісно взаємодіє з міжнародними фінансови­ми інститутами. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові органі­зації умовно називають міжнародними фінансовими інститутами. З ними тісно пов'язана діяльність найбільших ТНК.

ТНК найактивніше співпрацюють з такими організаціями:

1. Спеціальні інститути ООН: МВФ, МБРР, ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД;

2. Паризький клуб країн-кредиторів — неформальна організація
промислове розвинених країн, де обговорюються проблеми
врегулювання, відстрочення платежів з державного боргу країн;

3. Лондонський клуб кредиторів, спроможний врегулювати при­
ватну зовнішню заборгованість країни-боржника.
Міжнародні фінансові інститути й ТНК об'єднують зусилля світового співтовариства з метою стабілізації міжнародних фінансів і
світової економіки, здійснюють міждержавне валютне й кредитно -
фінансове регулювання, спільно виробляють і координують стратегію і тактику світової валютної та кредитно-фінансової політики.

10.2.3. Формування та реалізація стратегій ТНК

У розвитку ТНК можна виділити два основні періоди, які ха­рактеризуються різними організаційними формами ведення бізнесу й різними підходами до розробки та впровадження стратегій.

До 70-х років XX ст. транснаціональні корпорації провадили бізнес у різних країнах переважно через свої філії, які здійснювали оперативну діяльність автономно, максимально враховуючи особли­вості національних ринків, на яких вони оперували. При цьому го­ловні офіси ТНК централізовано координували, як правило, функції фінансів, передачу технологій, експорт.

Починаючи із 70-х років, найбільші ТНК конкурують між со­бою на глобальному ринку, а не на окремих національних ринках. У таких умовах ТНК організують виробничу діяльність з огляду на вартість ресурсів на різних національних ринках і рівень оподатку­вання в різних країнах. При цьому все більшого значення набуває трансфертне ціноутворення. Стратегія ТНК формується також з урахуванням очікуваної динаміки відсоткових ставок на різних на­ціональних ринках, курсів валют, умов кредитування та фінансу­вання експортних операцій у кожній країні, де розміщені підрозді­ли ТНК.

ТНК може отримувати й використовувати такі конкурентні пе­реваги:

• консолідація фінансових ресурсів для конкуренції з національними компаніями;

• використання певної збутової мережі для створення переваги
при входженні в нові види бізнесу;

• використання своєї торгової марки з тим, щоб утвердити нові
види діяльності;

• централізоване координування досліджень і розробок, результати яких у майбутньому можуть використовувати філії як у різ­
них країнах, так і в різних видах бізнесу, який здійснюють під­
розділи ТНК.

Потенційна інтернаціональна стратегія ТНК має відповідати до­сягнутому рівню присутності компанії на різних регіональних рин­ках і меті, яку компанія планує досягти в результаті реалізації цієї потенційної стратегії. Аналіз такої стратегії повинен проводитися, виходячи з ефективності впровадження діючої стратегії.

Наскільки успішною буде стратегія ТНК, значною мірою зале­жить від того, чи зможе компанія визначити свої ключові компетен­ції і конкурентні переваги. Ключові компетенціїможна визначити як певну спроможність, що дає компанії можливість створювати конкурентоспроможну вартість для споживачів або нейтралізувати загрози зовнішнього середовища.

Діяльність ТНК базується на чітко визначених місії та меті, а роз­робка стратегії компанії — на аналізі її внутрішніх сильних сторін і пере­ваг, а також середовища, у якому компанія здійснює свою діяльність, з точки зору можливостей і загроз для реалізації цієї стратегії (рис 10.1).

Рис. 10.1 Стратегічний вибір і розробка стратегії ТНК

Важливий інструмент для розробки стратегії — SWОТ-аналіз (Strengths, weaknesses, opportunities, threats). Його призначення — визначення сильних і слабких сторін компанії, можливостей та за­гроз, що існують у середовищі, у якому вона функціонує. Загальна стратегія компанії, яка здійснює діяльність у декількох країнах, мо­же формуватися, виходячи з певних цілей, які можуть бути відмін­ними на різних регіональних ринках і в різних ринкових сегментах.

Здійснюючи діяльність у міжнародному економічному середо­вищі, ТНК перебуває під дією конкурентних сил як на національно­му ринку, так і на ринках глобального економічного середовища. За­гальний підхід до розробки стратегії компанії з урахуванням конку­рентних сил, які діють на ТНК, полягає в необхідності здійснення таких заходів:

• захист компанії від конкурентних сил;

• спрямування їх у вигідному для компанії напрямі;

• створення переваг для компанії у довгостроковому періоді.

За умов глобалізації ТНК використовують нові типи стратегій, що визначаються як глобальні. Глобальні стратегії формуються під впливом соціально-економічних умов у різних країнах та культур­них особливостей, що існують на певних ринках, але при їх здій­сненні використовується єдиний стратегічний підхід.

Багатонаціональна стратегія базується на основних стратегіях конкуренції (найнижчих витрат, диференціації, фокусування), але має специфічну особливість: використовуючи її, ТНК вносить зміни до свого стратегічного підходу в різних країнах залежно від конку­рентних умов і потреб споживачів у кожній з них. При цьому стра­тегічні дії компанії можуть бути неоднаковими в різних країнах, пе­редусім з огляду на базу споживачів компанії.

Організаційна структура ТНК. В основі формування структури управління компанії — необхідність розробки моделі, яка дає можли­вість максимізувати ефективність управлінської функції та діяльності компанії в цілому. Найважливішими аспектами, що беруться до уваги при розробці організаційної структури менеджменту ТНК, є такі:

• рівень диверсифікації діяльності компанії в різних галузях;

• рівень організаційно-правової та фінансово-економічної неза­лежності різних видів діяльності, що здійснюються в рамках ТНК;

• рівень присутності на різних регіональних ринках та види опе­рацій, які здійснює компанія на кожному з них.

Функціональна організація компанії передбачає виділення під­
розділів, які концентруються на певних функціональних сферах діяльності, таких як дослідження та розробки, виробництво, маркетинг,
фінанси тощо (рис. 10.2).

При розробці та впровадженні стратегії компанії завдання го­ловних менеджерів полягає в чіткій координації дій підрозділів, які вони очолюють.

Завдяки функціональній структурі управління компанія досягає чіткого зв'язку між завданнями, що доводяться до кожного її підроз­ділу, та загальною стратегією компанії. У рамках одногалузевої ком­панії це дає змогу ефективно виконувати функцію контролю з боку менеджменту компанії. Оскільки ТНК у своїй переважній більшості є багатогалузевими диверсифікованими структурами, застосування функціональної структури управління накладає обмеження на ефективність управ­ління.

Рис. 10.2 Функціональна структура управління ТНК.

Рис. 10.3 Регіональна структура управління ТНК

Регіональна структура є наслідком зміни в організаційній структурі, спричиненій географічною експансією (рис. 10.3). Вона відповідає завданням досягнення ефективного менеджменту підроз­ділів у різних країнах. Одним із головних етапів такої еволюції є ви­ділення функцій, що централізовано координуються на рівні мате­ринської компанії. Найважливіша функція головної (материнської) компанії — управління грошовими потоками, яке передбачає вико­ристання переваг, наданих законодавством у певній країні для міні­мізації податків, хеджування від валютних ризиків, доступу до уні­кальних чи дешевих виробничих ресурсів. Через головний офіс ТНК традиційно координує дослідження та розробки, що потребують значних фінансових витрат.

Рис. 10.4 Матрична структура управління ТНК

Серед переваг регіональної структури управління виділяють здатність враховувати регіональні особливості, які виникають при веденні бізнесу на різних національних ринках. Однак, з іншого бо­ку, за такої структури управління виникає додатковий рівень управ­ління — регіональні менеджери, що може ускладнювати оператив­ність у впровадженні рішень, прийнятих на рівні компанії.

У межах матричної структури менеджменту організація проце­су управління передбачає поєднання функціональних повноважень і повноважень керівників проектів або окремих видів бізнесу. Кожен вид діяльності чи проект здійснює група спеціалістів, які представля­ють різні функціональні підрозділи компанії, підзвітні як менеджеру відповідного функціонального підрозділу, так і керівникові проекту (або менеджеру, відповідальному за певний вид бізнесу) (рис. 10.4).

Матрична структура управління особливо доцільна в диверсифікованій компанії, яка здійснює операції на багатьох національних ринках.

За матричної структури управління відбувається чітке форму­лювання стратегічних напрямів діяльності ТНК. Однак складність самої матричної структури з точки зору перехресного контролю спе­ціалістів різних підрозділів може обмежити її використання ТНК.

10.2.4. Наддержавне регулювання діяльності ТНК

Процес створення єдиного міжнародного стандарту у взаємо­відносинах між ТНК і країнами, у яких діють філії корпорацій, роз­почався у 20-ті роки XX ст. і продовжується дотепер. Різні угрупо­вання країн проводили переговори та укладали різноманітні угоди, більшість з яких, з одного боку, містили пропозиції щодо захисту за­кордонних інвестицій, а з іншого — права урядів приймаючих країн здійснювати контроль за діяльністю на своїй території закордонних філій ТНК. Протилежні інтереси закордонних фірм і приймаючих країн не дають можливості завершити процес створення єдиного міжнародного стандарту відносин.

У 1970 р. країни Андської групи (Болівія, Чилі, Колумбія, Еква­дор, Перу, Венесуела) прийняли Андський кодекс. Згідно з правила­ми кодексу було запроваджено обмежувальний режим у регулюван­ні закордонних інвестицій у регіоні. Жорсткі регулюючі заходи з бо­ку держав викликали негативну реакцію ТНК. У результаті єдині ре­гулюючі правила в країнах Андської групи не лише не сприяли зро­станню темпів припливу закордонних інвестицій, а, навпаки, знизи­ли їхній обсяг.

На початку 70-х років промислове розвинені країни дійшли зго­ди щодо необхідності укладання угоди про єдину економічну полі­тику стосовно ТНК.

Економічна і Соціальна рада ООН з метою формулювання обо­в'язкових правил поведінки ТНК створила Комісію з транснаціо­нальних корпорацій. У 1976 р. ЮНКТАД ухвалила рішення про по­чаток переговорів з питань поведінки ТНК щодо передачі техноло­гій і здійснення дій, які обмежують їх ділову активність.

Діяльність ООН з вироблення правил поведінки ТНК. У 1972р. було створено групу, яка пізніше перетворилася на Міжурядову ро­бочу групу з розробки проекту Кодексу поведінки ТНК.

Погодження протилежних інтересів економічно розвинених країн і країн, що розвиваються, у процесі роботи над Кодексом при- звело до еволюції позицій країн. На думку Центру ООН з трансна­ціональних корпорацій, країнам, що розвиваються, не слід акценту­вати на негативних наслідках діяльності ТНК, оскільки тільки через закордонні інвестиції цих корпорацій слаборозвинені країни можуть інтегруватися у світову економічну систему.

Політика ОЕСР з регулювання діяльності ТНК. На противагу про­цесам, що розвиваються у всьому світі, члени ОЕСР під керівництвом США здійснюють власну політику щодо ТНК. Загальний напрям цієї політики — пом'якшення режиму регулювання діяльності ТНК.

У рамках ОЕСР діють дві тенденції. Одна тенденція полягає в посиленні контролю за діяльністю ТНК (за такий підхід виступають Канада, Голландія, Швеція, Фінляндія, Норвегія). Друга тенденція полягає в намірі усунути будь-які перепони на шляху вільного пере­міщення прямих закордонних інвестицій (підтримують представни­ки великого бізнесу, які є членами Промислового комітету ОЕСР).

Щоб досягти поставленої мети, ОЕСР створила в січні 1975 ро­ку Комітет з міжнародних інвестицій і транснаціональних корпора­цій, який підготував Угоду про ТНК. В Угоді сформульовано сучас­ний погляд на систему розвитку міжнародних стандартів у регулю­ванні відносин ТНК з країнами, що приймають їхні інвестиції.

Політика ОЕСР щодо ТНК ґрунтується на пропозиції підтриму­вати їхню діяльність, що дасть змогу поліпшити економічну ситуа­цію в країнах-учасницях. Засобом для досягнення цієї мети, на дум­ку країн — членів ОЕСР, має стати повсюдне поліпшення інвести­ційного клімату. Угода про ТНК намагається поширити цей загаль­ний підхід на всі країни.

Угода про ТНК не визначає чітких меж взаємовідносин націо­нальних органів і ТНК.

Угода передбачає чотири інструменти взаємодії і кооперації в галузі прямих закордонних інвестицій і діяльності ТНК:

• національний режим;

• положення про стимули й перепони у сфері міжнародних інве­стицій;

• рішення про суперечливі вимоги;

• директиви стосовно поведінки ТНК.

Основним принципом діяльності сторін, на якому ґрунтується Угода, є принцип національного режиму. Відповідно до нього краї­ни — члени ОЕСР зобов'язуються застосовувати до корпорацій, ке­рованих компаніями інших країн, не менш сприятливі закони, регу­лятивні правила й адміністративні заходи, ніж до національних кор­порацій.

В Угоді про ТНК країни ОЕСР визначили зобов'язання ТНК, яких вони повинні дотримуватися в будь-якій країні, їх умовно мож­на поділити на шість напрямів: загальна політика сприяння розвит­ку, надання інформації, конкуренція, фінанси й податки, наука й технологія, екологія.

Угода про ТНК — це баланс між регулюючими заходами з боку держави і надмірною її активністю, що перешкоджає ефективній ді­яльності ТНК.

Нормативні документи, які регламентують наддержавне регу­лювання діяльності ТНК країн — членів ОЕСР, постійно коригують­ся. Нова редакція Кодексу поведінки ТНК країн — членів ОЕСР, прийнята у 2000 році, передбачає жорсткіші екологічні вимоги до діяльності закордонних філій, підвищення відкритості їхніх опера­цій і взаємовідносин з державними структурами приймаючих країн.

Адаптація ТНК до умов наддержавного регулювання їх діяльно­сті. Загроза політичної нестабільності й експропріації перешкоджає діяльності ТНК. У деяких промислове розвинених країнах було створено організації зі страхування іноземних інвестицій. Першу та­ку національну систему було створено в США. Вона ставила за мету забезпечення гарантії американським інвестиціям, спрямованим на відновлення економіки повоєнної Європи. У 1969р. було створено Корпорацію із захисту закордонних інвестицій (ОПІК). На сучасно­му етапі ОПІК страхує будь-які форми інвестицій американських ТНК за кордоном. Страхування інвестицій здійснюється від експро­пріації, війни, неконвертованості національної валюти приймаючої країни. З настанням будь-якої з перелічених подій інвестор зверта­ється до ОПІК з вимогою відшкодувати йому збитки. У разі розбіж­ності обидві сторони (ТНК і ОПІК) звертаються до арбітражного су­ду США. Здійснивши виплати ТНК, ОПІК, у свою чергу, на підставі угоди про захист інвестицій і за допомогою американського уряду вимагає від приймаючої країни відшкодування власних витрат. Така форма страхування закордонних інвестицій підвищує впевненість ТНК у їхньому збереженні.

Інші промислове розвинені країни також сформували подібну систему захисту іноземних інвестицій ТНК. Так, у Великій Британії страхування інвестицій здійснює Корпорація з гарантій закордонних інвестицій, створена у 1991 році. У Голландії існує приватне агент­ство, що страхує закордонні інвестиції ТНК, у Німеччині систему захисту іноземних інвестицій ТНК було створено у 1959 році, у Япо­нії - у 1956 році.

У 1985 р. за підтримки Світового банку було прийнято конвен­цію, згідно з якою створено Міжнародне агентство з гарантій інве­стицій (МІГА). МІГА стало першою міжнародною системою, що страхує від політичних ризиків закордонні інвестиції ТНК у прийма­ючих країнах, а також пропонує набір технічних порад країнам, що розвиваються, які поліпшують інвестиційний клімат і збільшують приплив закордонних інвестицій. Вступ до МІГА чи укладання з ним угоди відкривають перед будь-якою країною перспективи отри­мання інвестицій ТНК. У цьому випадку іноземні інвестиції ТНК у приймаючій країні підпадають під захист МІГА, що, у свою чергу, страхує корпорації від додаткових некомерційних ризиків.

Для успішної діяльності ТНК навіть за сприяння МІГА необхід­не існування обопільних умов про захист інвестицій між приймаю­чими країнами і країною, де знаходиться головний офіс корпорації. Обопільні умови про захист і стимулювання іноземних інвестицій (або двосторонні інвестиційні договори — ДІД) — це обов'язкові міжнародні угоди між двома країнами, у яких кожна країна зобов'я­зується дотримуватися щодо ТНК стандартів, обумовлених у договорі. Відповідність ДІД міжнародним стандартам часто буває умовною, оскільки загальні норми міжнародного права не можуть вилучити обмежувальні заходи з боку урядів приймаючих країн у питанні надходження в країну іноземних інвестицій. Більшість ДІД залишають за приймаючою країною право вільного регулювання закордонних інвестицій.

Прикладом такого підходу є ДІД між Росією і США, у якому І договірні сторони погодилися з тим, що протягом найближчих п'яти І років Росія зможе обмежувати приплив особливо значних інвестицій І у свою економіку, якщо їхній розмір перевищуватиме поріг, встановлений у Законі РФ «Про закордонні інвестиції». При цьому наголошується, що державні регулюючі заходи не повинні шкодити конкуренції і містити дискримінаційні обмеження щодо діяльності американських ТНК.

Розбіжності між країнами, що уклали ДІД, вирішуються за ухвалою Міжнародного третейського суду, який складається з трьох І членів: по одному від кожної сторони й один від третьої країни. Рішення суду є обов'язковим для країн, що уклали ДІД.

У разі розбіжностей між ТНК й урядом приймаючої країни суперечка розв'язується в рамках МІРА.

Наприкінці XX ст. більшість країн світу докладали значних зусиль для створення найсприятливіших умов з метою залучення прямих іноземних інвестицій. Україна бере активну участь у цьому процесі. На 30 липня 2000 р. вона уклала 24 двосторонні державні дого­вори щодо захисту інвестицій. Україна має угоди з такими проми­слове розвиненими країнами: США (1996), Канадою (1994), Німеччиною (1993), Францією (1994), Італією (1993), Грецією (1994).

ЛЕКЦІЯ 11.

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ АЛЬЯНСИ

План

1. Фактори і мотиви розвитку транснаціональних альянсів

2. Форми транснаціональних альянсів

3. Переваги створення транснаціональних альянсів