Чинники формування соціально-трудових відносин

Формування та розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві проходить під впливом певних чинників, значимість яких визначається історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом.

До основних чинників слід віднести наступні:

• особливості соціальної політики;

• глобалізацію економіки;

• розвиток суспільної праці та виробництва;

• життєвий цикл розвитку підприємства (організації).

1) Соціальна політика– це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.

Соціальна політикахарактеризує взаємовідносини соціальних груп з приводу збереження та зміни соціального становища населення в цілому, а також його класів, верств, соціальних, соціально-демографічних, соціально - професійних груп, соціальних спільностей (сім’я, , населення міст, сіл, регіонів і т.п.). Визначальною у соціальній політиці є діяльність держави, яка спрямована на розвиток, регулювання і стабілізацію соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини.

Завданням соціальної політики є діяльність державних та громадських інститутів, соціальних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), яка спрямована на реалізацію соціальних потреб людини на основі принципу соціальної справедливості при дотриманні її громадянських прав та свобод.

Соціальна політика включає законодавчо або іншим чином установлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки та соціальної допомоги, які представляють собою різні системи заходів, диференційовані за адресною спрямованістю.

Соціальна політика – це діяльність держави по управлінню розвитком соціальної сфери суспільства, спрямована на підтримку на належному рівні трудової мотивації населення, задоволення його інтересів і потреб, затвердження способу життя, що сприяє комплексному розвитку особистості.

Соціальна політика охоплює побут, культуру, освіту, охорону здоров'я і т.п., причому кожна з цих сфер у силу своєї специфіки є або об'єктом прямого регулювання чи впливу з боку держави, або вплив на неї здійснюється за допомогою створення умов, що спонукують людей до бажаного для суспільства соціального поводження.

Основними принципами проведення соціальної політики є:

захист рівня життя шляхом уведення різних форм компенсацій при підвищенні цін і проведення індексації;

забезпечення допомоги найбіднішим родинам; видача допомоги на випадок безробіття;

забезпечення політики соціального страхування, установлення мінімальної заробітної плати для працюючих;

розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища в основному за рахунок держави.

У системі соціальної політики важливе місце належить соціальному захисту. При переході України до соціально спрямованої ринкової економіки основна вага соціального захисту лягає на державу, але одночасно збільшується роль ринкового механізму в проведенні такої політики. Згідно зі статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, що враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, які необхідні для підтримки здоров'я, право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, удівства, чи старості і т.п. Для забезпечення такого захисту держава повинна насамперед у законодавчому порядку установити основні соціальні гарантії, механізм їхньої реалізації і функції надання соціальної підтримки.

Разом з державою соціальний захист забезпечують роботодавці і профспілкові організації найманих робітників.

Соціальний захист – система мір, що забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціально уразливих шарів працездатного населення. Він будується на наступних принципах:

- поєднання диференційованого і загального підходу (він охоплює всі сфери життєдіяльності і всі соціальні групи, здійснюється на всіх стадіях життєвого циклу);

- гнучкість системи соціального захисту і її соціальних гарантій;

- попереджувальний характер;

- соціальне партнерство.

Принципам соціального захисту відповідають наступні форми:

- соціальне страхування;

- соціальна допомога непрацездатним і малозабезпеченим громадянам;

- поліпшення рівня життя.

Основними елементами соціального захисту є:

- законодавчо закріплені економічні і соціальні права людей;

- економічні, соціальні гарантії - зобов'язання по забезпеченню комплексу елементарних умов життєдіяльності, що формують рівну доступність усіх членів суспільства до одержання гарантованих життєво важливих благ і послуг, виробничої й екологічної безпеки.

Одним з елементів соціального захисту населення при планово-ринковій економіці є правове регулювання найманої праці, що здійснюється шляхом законодавчого встановлення мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку здійснення колективних договорів стосовно умов праці, оплати робочої сили, соціального страхування, відпусток і т.п.

Стан соціального захисту населення характеризується найбільш загальними критеріями - безробіттям й інфляцією, рівень яких характеризують ступінь бідності. Для визначення абсолютного рівня прожиткового мінімуму найбільш точним є метод споживчого кошика, куди включаються різні позиції по продовольчих і непродовольчих товарах. Характеризують споживчий кошик за допомогою соціальних індикаторів.

Соціальні індикатори – інструмент аналізу стану соціальної сфери суспільства і результатів проведеної соціальної політики.

Здійснення соціальної політики і соціального захисту в державі може бути проаналізоване за допомогою рівня соціальних нормативів і соціальних стандартів.

Соціальні нормативи– вимірники і критерії розподілу бюджетних коштів для задоволення визначеного рівня тих чи інших соціальних потреб населення в освіті, медичній допомозі, житлі, пенсійному забезпеченні, соціальному страхуванні і т.п. Прикладами соціального нормативу можуть бути мінімальні розміри заробітної плати і пенсії.

Соціальні стандарти– показники характеристик рівня життя. Вони дають представлення про ті матеріальні і соціальні блага, що забезпечують "нормальні" (для даної країни і даного часу), "гідні" (з погляду населення) рівень і якість життя.

Соціальне забезпечення– система заходів, направлених на поліпшення умов життя тих груп населення, котрі з різних причин перебувають у гіршому становищі, ніж переважна більшість суспільства. Соціальне забезпечення включає пенсії і різного роду допомоги (у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю й пологами, по догляду за дитиною до 3 років, на поховання та ін.).

Соціальна допомога– це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, що надаються окремим особам чи групам населення соціальною службою для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу, повноцінної життєдіяльності та адаптації в суспільстві.

Соціальна підтримка– система заходів з надання допомоги певним категоріям громадян, які тимчасово опинилися у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що навчається та ін.), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів та інших пільг.

2) Глобалізація економіки. Термін „глобалізація” означає взаємозалежність економік, яка виникає у зв’язку з обміном товарами, послугами та потоками капіталів. Глобалізація економіки є чинником, що регулює соціально-трудові відносини в сучасному світі. Глобалізація економіки– процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури та валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, швидкий зріст світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін.

3) Розвиток суспільної праці та виробництва. Чинником, що визначає процес формування та розвитку соціально-трудових відносин, є об’єктивні закономірності розвитку суспільної праці, які протягом історичної перспективи виступають у формах поділу та кооперації праці, росту продуктивності праці та ін.

У процесі формування соціально-трудових відносин на підприємствах будь-якого типу й організаційної форми проявляється певна єдність, оскільки соціально-трудові відносини завжди залежать від:

1. основних характеристик соціально-трудових відносин (основних правових меж, загальноекономічних умов, структури та розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища, основних технічних параметрів продукції та устаткування);

2. стратегії розвитку організації;

3. системи робочих місць на підприємстві (організації праці, нормування, визначення змісту праці, режимів праці та відпочинку, робочого часу та умов праці);

4. кадрової політики організації (планування та залучення персоналу, заповнення робочих місць, оцінки роботи, кваліфікаційного росту, оплати праці, мотивації, соціальних пільг, компенсаційних виплат, участі у прибутках та ін.);

5. трудової поведінки (установок, мотивів, групових та індивідуальних норм поведінки, конфліктності, професійної соціалізації).

4) Життєвий цикл розвитку підприємства. Якщо на стадії зародження підприємства соціально-трудові відносини носять неформальний характер, то з розвитком організації ці відносини формалізуються, в них формується більша кількість окремих елементів, виробляється система соціально-трудових відносин, яка поступово перетворюється у певну організаційну культуру.

Суспільне регулювання процесу становлення соціально-трудових відносин нової якості може включати в себе:

• формування та освоєння всіма суб’єктами соціально-трудових відносин єдиної системи понять, засвоєння однієї мови спілкування з метою взаєморозуміння;

• ідентифікацію соціально-економічних процесів з точки зору інтересів сторін;

• формування системи показників, які відображають процеси взаємодії суб’єктів соціально-трудових відносин і відповідно визначення джерел інформації;

• дослідження досягнень інших країн у цій сфері, узагальнення й оцінка зарубіжного досвіду.