ТЕМА 1. ПРАЦЯ ЯК ФАКТОР ВИРОБНИЦТВА І ОБ’ЄКТ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

План

1.1. Людські ресурси і трудовий потенціал як джерела праці

1.2. Економічно активне населення

1.3. Економічні відносини, що витікають в результаті взаємодії праці з іншими факторами виробництва

1.1. Людські ресурси і трудовий потенціал як джерела праці

Людські ресурси насамперед необхідно розглядати з позиції наявних і відсутніх людей. Наявні людські ресурси – це живі люди, а відсутні людські ресурси – це очікувані майбутні покоління людей та померлі люди.

Перший сегмент наявних людських ресурсів – це перспективні ресурси (вони опосередковано залучені у процес трудової життєдіяльності суспільства і з часом стануть реальними людськими ресурсами):

– проектні людські ресурси (ненароджені людські організми, які знаходяться на стадії формування у тілах вагітних жінок й потребують специфічного піклування);

– людські ресурси, які потребують догляду (діти, які за віком не є повноцінними сформованими особистостями, не можуть бути використані в активній суспільній життєдіяльності і потребують догляду);

– адаптаційні людські ресурси (діти, підлітки, повнолітні люди, які навчаються та здійснюють підготовку до участі у суспільній життєдіяльності без повноцінної трудової діяльності);

– потенційно корисні людські ресурси (люди, спроможні до праці, але тимчасово не зайняті (безробітні, хворі, вагітні жінки тощо) або зайняті частково (працюючі учні, працюючі студенти, студенти-стажисти) у процесах трудової діяльності).

Другий сегмент наявних людських ресурсів – це реальні людські ресурси (усі зайняті у процесах трудової діяльності й охоплені повним управлінським впливом суспільних інститутів і організацій).

Третій сегмент наявних людських ресурсів – це неперспективні людські ресурси (люди, які не беруть і швидше за все не будуть брати активної участі у трудовій діяльності):

– відпрацьовані самодостатні людські ресурси (люди, які внаслідок віку й трудових досягнень вийшли з активного трудового процесу, але є дієвими членами соціуму: пенсіонери за віком);

– відпрацьовані залежні людські ресурси (люди, які внаслідок віку й трудових досягнень вийшли з активного трудового процесу, але за станом здоров’я потребують догляду: пенсіонери за віком, інваліди);

– непридатні людські ресурси (це люди будь-якого віку, непридатні до трудової діяльності, недієздатні, потребують догляду, антисоціальні особи, а також ті, що знаходяться в ізольованому стані від суспільства або поза цивілізованим побутом).

Перший сегмент відсутніх людських ресурсів – це майбутні людські ресурси (ненароджені покоління людей, яких ще немає, але їх поява є передбаченою, очікуваною і може підпасти під управлінсько-регуляторний вплив).

Кількість і якість відсутніх людських ресурсів формується за рахунок умов життєдіяльності наявних людських ресурсів, їхнього людського потенціалу, поведінки, ціннісних установок. Виокремлення даного сегменту пояснюється необхідністю ліквідації вже наявних глобальних загроз розвитку людства (захворювання, мутація, виродження) і забезпечення можливості існування людської цивілізації у майбутньому. Протягом усієї історії людства дане питання розглядалося в управлінні, теології та медицині, а у ХХ ст. було порушене, але остаточно не визначене у нових напрямах досліджень (генетика, євгеніка, біометрія, валеологія, акмеологія, трансгуманізм, інвайронменталізм тощо). У прикладній площині у суспільстві вже виникли глобальні проблемні питання етичного, правового й економічного характеру щодо планування народжуваності і стосуються реальних ресурсів (планування та запобігання вагітності, рання діагностика, заборона вагітності, переривання вагітності, сурогатне материнство, „чіпізація” людини), які потребують суспільної уваги й подальших досліджень.

Другий сегмент відсутніх людських ресурсів – це колишні людські ресурси (непоховані небіжчики, останки померлих людей на кладовищах та територіях). Цей сегмент також необхідно розглядати, тому що сучасний соціально-економічний стан наявних людських ресурсів обумовлений насамперед результатами життєдіяльності минулих поколінь – їхньою творчою та руйнівною спрямованістю у завершених і незавершених справах. Відповідно, всі надбання людської цивілізації сформовані за рахунок пам’яті про попередні покоління, що виражено у спорудах, пам’ятниках, наукових і соціально-культурних творах тощо. Окрім того, у сфері правових, соціально-економічних, культурних і політичних відносин існує низка важливих аспектів, пов’язаних із минулими людськими ресурсами (розподіл спадщини та боргових зобов’язань; технічні, ритуальні та фінансові питання поховання або кремації небіжчиків, а також догляду за могилами, кладовищами, пам’ятниками, пам’ятними знаками; зберігання тіл померлих релігійними, медичними та музейними установами; кріоніка як нова практика кріоконсервації й тривалого зберігання тіл людей після їхньої смерті; господарська діяльність значної кількості обслуговуючих підприємств і установ; узгодження інтересів при здійсненні сільсь-когосподарських, будівельних, археологічних та історичних робіт; питання знезараження територій; утилізація тощо).

Трудовий потенціал – це сукупність усіх трудових можливостей як окремої людини, так і різних груп працівників суспільства в цілому. Людські ресурси характеризують кількість і структуру праці, а трудовий потенціал – його якість і потенційні можливості. Разом з тим ця якісна сторона знаходиться у відповідній єдності з людськими ресурсами. Кількісно трудовий потенціал можна визначити шляхом множення чисельності людських ресурсів на час, який може відпрацювати один працівник на протязі року. Це кількісний показник.

На кількісний показник трудового потенціалу впливають наступні фактори:

– чисельності людських ресурсів;

– рівень життя населення, зокрема, пенсіонерів;

– міжкраїнна міграції;

– час праці тощо.

На час праці впливає продуктивність праці. Максимальна норма робочого часу в Україні 40 годин на тиждень. На кількісну характеристику трудового потенціалу впливає інтенсивність праці. В Україні середня інтенсивність праці значно нижча ніж в індустріально розвинених країнах. На протязі всього періоду самостійності України багато працівників працюють не повний робочий день, що негативно впливає на показники продуктивності праці та її інтенсивності.

Якісна характеристика трудового потенціалу включає фізичну, інтелектуальну і соціальну складові.

Фізична складовахарактеризується фізичними і психологічними можливостями людини, які залежать від здоров’я людини. На здоров’є впливають:

– рівень і якість життя;

– умови праці;

– техніка безпеки на підприємстві;

– стан зовнішнього середовища;

– рівень охорони здоров’я;

– вік людини.

Здоров’є людських ресурсів характеризується багатьма показниками, серед яких найбільш узагальнюючим є показник очікуваної тривалості життя при народженні, показники народжуваності і смертності, особливо смертності в працездатному віці.

Найбільш суттєвою характеристикою якості трудового потенціалу є інтелектуальна складова,що характеризується накопиченими знаннями і досвідом. Основою знань виступає освіта і наукові дослідження. Накопичений досвід відбивається в кваліфікації працівника. Характеристика рівня освіти людських ресурсів свідчить про великі розбіжності в підготовці кадрів відповідних спеціальностей і їх потреби на ринку праці. Особливо складна ситуація в підготовці робітничих професій.

Трудовий потенціал людини залежить від соціального середовища, соціальної справедливості і соціальної захищеності. За часів планово-командної системи управління соціальні гарантії були не досить високими, але більш надійними:

– забезпечення роботою всіх бажаючих;

– безкоштовна форма освіти;

– безкоштовне медичне обслуговування;

– безкоштовне одержання житла;

– стабільна система пенсійного забезпечення;

– широка мережа дитячих дошкільних установ.

Найбільшими проблемами рахувались зрівнялівка в розподілі благ й послуг та залишковий принцип фінансування.

Економічні реформи усунули цю проблему, даючи можливість громадянам самостійно забезпечити собі достойний рівень життя. Разом з тим до попередніх проблем додалися й нові – для забезпечення будь-якого рівня життя необхідні доходи. Для більшості населення – це доходи від найманої праці.

1.2. Економічно активне населення

Економічно-активне населення – це частина населення віком 15–70 років, яка включає в себе зайнятих суспільно-корисною діяльністю, що приносить їм дохід, і безробітних, які активно шукають роботу і готові приступити до роботи. Кількість зайнятих і безробітних розраховується на підставі даних щоквартальних вибіркових обстежень домогосподарств з питань економічної активності населення (за методологією МОП).

Зайнятих ділять на дві великі групи, в залежності від їх ролі в економіці країни.

До першої групи відносять:

– підприємців;

– селян, які ведуть самостійне господарство;

– осіб, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

Друга група є більш чисельною, до неї відносяться наймані працівники, які надають свої здібності до праці роботодавцям за винагороду (заробітну плату).

Серед населення у віці 15–70 років є економічно-неактивне населення. Це особи, які не можуть бути класифіковані як зайняті» або безробітні. До них відносяться:

– учні та студенти;

– пенсіонери;

– особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

– особи, які зневірились знайти роботу;

– інші особи, які не мали необхідності у працевлаштування;

– особи, що шукають роботу, але не готові приступити до роботи.

Робоча сила кожної конкретної особи характеризується фізичними і розумовими здібностями до праці, якими володіє людина і які вона використовує при створенні матеріальних і духовних благ.

1.3. Економічні відносини, що витікають в результаті праці з іншими факторами виробництва

Матеріальною основою будь-якого суспільства є прогрес суспільного виробництва. Факторами суспільного виробництва є: праця, засоби праці, природні ресурси і здібності і здібності до підприємництва.

Праця – це функціонування робочої сили, а в більш широкому плані – це процес свідомої, доцільної діяльності. Її роль полягає в перетворені елементів природи у речі, які можуть задовольнити потреби людини.

Підприємець, використовуючи свої здібності до підприємництва, має придбати фактори виробництва для того, щоб їх поєднати у виробничий процес, включаючи і робочу силу, з метою створення нового виду товару. Особа, яка не має інших джерел задоволення своїх потреб, наймається на роботу, тобто продає свою робочу силу на певний час. Таким чином, підприємець і власник робочої сили вступають у відносини купівлі-продажу, де товаром є робоча сила, а об’єктом продажу виступає право на використання робочої сили на певний час.

Ринок, на якому здійснюються процеси купівлі-продажу товару робоча сила, називають ринком праці.