Припинення договору простого товариства

Правова природа ст. 1141 ЦК України, яка регулює припи­нення договору простого товариства, була ще закладена в Проекті Цивільного укладення Росії, була відображена в ЦК УРСР 1922 р. (ст. 289) та у відповідних кодексах союзних республік. Суть правової приро­ди зводилася до встановлення відповідних критеріїв класифікації під­став припинення договору. У науковій літературі можна зустріти кілька класифікацій. Так, А. Б. Савельев виокремив такі групи підстав: «1) під­стави, пов'язані з правосуб'єктністю сторін (до них належать смерть учасника, оголошення його недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім, ліквідація чи реорганізація юридичної особи, яка бере участь у договорі); 2) підстави майнового характеру (оголошення учасника неплатоспроможним (банкротом) чи виділ його частки на ви­могу кредитора); 3) підстави, пов'язані з волевиявленням учасника (від­мова від договору, розірвання договору на вимогу сторони)»¹. М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський² виділяють підстави, які пов'язані з долею юридичної чи фізичної особи, яка є учасником договору (смерть учас­ника, оголошення його недієздатним, обмежено дієздатним або безвіс­но відсутнім, ліквідація чи реорганізація юридичної особи, оголошення учасника неплатоспроможним (банкротом)), підстави, які настають за волею учасників (відмова будь-якого учасника від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства, розірвання строкового до­говору на вимогу одного з учасників); підстави, які залежать від волі учасників (закінчення строку дії договору, а також про виділ частки учасника на вимогу кредиторів).

Необхідно зазначити, що перераховані підстави не є безумовними для припинення договору (окрім, закінчення строку дії). Згадані обста­вини можуть стати, а можуть і не стати підставами припинення догово­ру. Так, наприклад, при вибутті учасника з простого товариства з пере­рахованих підстав договір не припинить свою дію, якщо учасників за­лишиться більш як один після вибуття і якщо домовленістю учасників передбачено збереження договору щодо інших учасників. Не припиняє договір дію, коли стосовно вибувшого учасника вступають в дію норми щодо правонаступництва.

У літературі піднімається питання про можливість виключення осо­би зі складу учасників, що можливо, наприклад, в товариствах з обме­женою відповідальністю³. Чи можливо за аналогією застосовувати ст. 64 Закону України «Про господарські товариства», яка передбачає виклю­чення учасника з товариства поза його згодою? Ми не розглядаємо таку позицію як можливий варіант для вирішення спірної ситуації, оскільки просте товариство — це, в першу чергу, наявність договірних відносин між учасниками, які регулюються нормами договірного права. Вихід учасника з товариства, на нашу думку, можливий лише за правилами статей 1142, 1143 ЦК України, які не передбачають можливості виклю­чення учасника поза його волею.

Вихід учасника за волею останнього, у свою чергу, залежить від строку дії договору. Якщо договір укладений на невизначений строк, право на вихід учасника є безумовним, закон містить лише вимогу про подачу заяви про це не пізніш як за три місяці до виходу з договору, Крім того, імперативною є норма щодо неможливості обмежити зазначену умову — обмеження права на відмову є нікчемним. Якщо учасни­ків понад два, а в договорі передбачено умову про подальше збереження дії договору, договір не припиняє свою дію.

Якщо договір укладено на визначений строк або він припиняє дію в разі досягнення мети, учасник має право розірвати договір (а не від­мовитись, як в попередньому випадку) у відносинах з іншими учасни­ками через поважну причину.

При припиненні договору простого товариства необхідно звернути увагу на правовий режим майна, що є в наявності у товаристві на цей момент. Окремо виділяється майно, що є у володінні й користуванні учасників — воно повертається учасникам, які його надали, без винаго­роди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділу підлягає майно, що є у спільній власності учасників, між учасниками, але з ура­хуванням вимог кредиторів. Законодавець встановив особливість щодо індивідуально-визначеної речі — вона може бути повернута учаснику, який її надав, за умови додержання інтересів інших учасників і креди­торів.