Лекція 8

Тема № 8. Підприємства транспорту та їх юридичні властивості.

План:

Вступ.

Питання 1. Підприємства автомобільного транспорту та їх юридичні властивості.

Питання 2. Підприємства авіаційного транспорту та їх юридичні властивості.

Питання 3. Підприємства водного транспорту та їх юридичні властивості.

Питання 4. Підприємства залізничного транспорту та їх юридичні властивості.

Питання 5. Підприємства трубопровідного транспорту та їх юридичні властивості.

Висновки.

Вступ

Дослідження виробничих параметрів транспортного комплексу України і аналіз статистичних відомостей про вітчизняну економіку у своїй сукупності надають змоги визнати те, що питому вагу у виробництві транспортних послуг становлять підприємства автомобільного, авіаційного, залізничного, морського та річкового транспорту загального користування, а також підприємства трубопровідного транспорту.

У попередніх лекційних обговореннях було визначено загальні властивості цих видів транспорту, задачею ж лекційного обговорення по темі № 8 вивчаємої дисципліни стане з’ясування правового статусу конкретних підприємств транспорту, які надають відповідні послуги по перевезенням пасажирів та вантажів.

Також необхідно зазначити, що предметом цього лекційного обговорення буде визначення юридичних властивостей підприємств транспорту, які здійснюють перевізну діяльність, тобто перевізників. Це пояснюється самим змістом транспортного процесу.

Питання 1. Підприємства автомобільного транспорту та їх юридичні властивості.

Взагалі під автомобільним перевізником розуміється особа, яка надає перевізні послуги автомобільним транспортом загального користування.

В той же час правовий статус перевізника у сфері автомобільного транспорту має певні властивості, що, у свою чергу, передбачає деяку диференціацію осіб названої категорії.

Згідно з цим твердженням перевізники диференціюються на:

І. Пасажирський перевізник – це суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає за договором послугу перевезення пасажира автомобільним транспортним засобом загального користування, що використовується ним на законних підставах.

Основними вимогами, які пред’являються до пасажирського перевізника, є: утримання автомобільних транспортних засобів у належному технічному стані, забезпечення проведення медичного контролю водіїв, забезпечення умов праці та відпочинку персоналу згідно з діючим законодавством, забезпечення водіїв автобусів і таксі відповідною документацією на перевезення пасажирів.

У процесі своєї діяльності пасажирський перевізник набуває певного правового статусу, складовими елементами якого є права та обов’язки даного перевізника.

Так, пасажирський перевізник має право:

- відміняти рейси своїх автомобільних транспортних засобів за обставин, які він не

міг передбачити і яким не міг запобігти, повернувши пасажирам кошти, сплачені ними за перевезення;

- обмежувати або припиняти перевезення у разі стихійного лиха, епідемії, епізоотії

або іншої надзвичайної ситуації;

- зазначати у багажній квитанції стан багажу, що має зовнішні пошкодження, або

відмовитись від його перевезення у разі заперечення пасажира щодо такого зазначення.

У свою чергу, обов’язками пасажирського перевізника є:

- забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний

транспорт;

- мати паспорт маршруту для здійснення перевезень;

- забезпечувати проведення медичного огляду водіїв;

- забезпечувати водія схемою маршруту та розкладом руху;

- утримувати автомобільні транспортні засоби у належному технічному та

санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;

- забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки призначення за маршрутом без

додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність автомобільного транспортного засобу.

Крім наведених ознак, пасажирські перевізники характеризуються і деякими іншими юридичними властивостями, які також надають змоги визначити юридичні властивості цієї категорії осіб.

До таких властивостей можна віднести:

1. Організація туристичних перевезень та перевезень пасажирів на замовлення (ст. 49 закону України “Про автомобільний транспорт”). Специфічною рисою цих перевезень є те, що вони здійснюються пасажирськими перевізниками тільки за замовленнями. Причому, пасажирський перевізник, який здійснює туристичні перевезення або перевезення пасажирів на замовлення, повинен заздалегідь узгодити із замовником послуг маршрут, режим руху та умови перевезень. Пасажирському перевізнику, який виконує названі перевезення, забороняється здійснювати посадку пасажирів у пунктах, встановлених для посадки пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

2. Перевезення пасажирів на таксі (ст. 50, 51 закону України “Про автомобільний транспорт”). Так, перевізником пасажирів та їх багажу на таксі є суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства і одержаної ліцензії надає послугу за договором перевезення на таксі. У свою чергу, перевезення пасажирів і їх багажу (у певних випадках – тварин) на таксі здійснюються в індивідуальному порядку за плату згідно із показниками таксометра.

3. Відносини пасажирського перевізника з власниками автовокзалів та автостанцій (ст. ст. 34, 42 закону України “Про автомобільний транспорт”). Специфікою цих відносин є те, що вони визначаються договором, який укладається в обов'язковому порядку та передбачає доручення перевізника укладати від його імені договір з пасажиром про перевезення. Причому, власники автовокзалів та автостанцій зобов'язані укласти договір з пасажирським перевізником тільки за наявності у останнього договору із замовником на перевезення на автобусному маршруті загального користування, який пролягає через цей автовокзал або автостанцію.

4. Організація перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Зміст цього положення полягає у тому, що визначення пасажирського перевізника на такому маршруті здійснюється виключно на конкурсних засадах (ст. 44 - 47 закону України “Про автомобільний транспорт”).

ІІ. Вантажний перевізник -це суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає згідно з договором послугу про перевезення вантажу автомобільним транспортом, який ним використовується на законних підставах.

Основними вимогами, які пред’являються до вантажного перевізника (ст. 60 закону України “Про автомобільний транспорт”), є: здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортним засобом відповідного типу та утримання цього засобу у належному технічному стані, забезпечення проведення медичного огляду водіїв, забезпечення встановлених законодавством умов праці і відпочинку водіїв.

У своїй діяльності вантажний перевізник має право:

- відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не

підготовлено вантаж чи необхідні документи, або зміни до реквізитів цих документів внесені без попереднього узгодження з ним ;

- відмовитися від перевезення вантажу, якщо: замовник подає до перевезень вантаж,

не обумовлений договором про перевезення; пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам; ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;

- одержувати відшкодування від замовника, якщо під час вантажних робіт або під

час перевезення вантажу автомобільний транспортний засіб був пошкоджений з вини замовника.

Вантажний перевізник зобов'язаний:

- при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом

передбачати для персоналу перевізника умови праці і відпочинку, які встановлені діючим законодавством ;

- забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним

транспортом у межах, визначених законодавством та цим договором;

- забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі його

вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення;

- відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу,

часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу (ст. 63 закону України “Про автомобільний транспорт”).

У завершення розгляду правового статусу вантажного перевізника вважається необхідним навести специфіку внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом (ст. 55 закону України “Про автомобільний транспорт”). Ця специфіка передбачає комплекс допоміжних операцій, які пов'язані із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, а саме: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту або транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

ІІІ. Міжнародний перевізник пасажирів і вантажів автомобільним транспортом(ст. 67 закону України “Про автомобільний транспорт”). Цим перевізником є суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює таке перевезення відповідно до міжнародних договорів України, ліцензії, а також договору про перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом, який ним використовується на законних підставах.

У свою чергу міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються:

- автомобільним транспортом загального користування відповідно до договору

перевезення;

- відомчим та індивідуальним автомобільним транспортом для власних потреб їх

власників;

- перевізниками - нерезидентами України.

Питання 2. Підприємства авіаційного транспорту та їх юридичні властивості.

Основною специфікою діяльності в сфері авіаційного транспорту є те, що нею займаються експлуатанти.У свою чергу, експлуатант - це особа, організація або підприємство, що експлуатує повітряні судна чи пропонує свої послуги в цій галузі (ст. 5 Повітряного кодексу України).З цього приводу будь-яка юридична чи фізична особа, яка займається експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, виробництвом, розробкою або іншою діяльністю в галузі авіаційної техніки та одержала ліцензію, може володіти правом на здійснення господарської і комерційної діяльності в галузі авіації, якщо це передбачено законодавством України (ст. 4 ПК України).

І. Щодо наведеного одним із основних підприємств авіаційного транспорту є повітряний перевізник. Повітряним перевізником визнається будь-яка фізична або юридична особа, яка виконує повітряні перевезення та має права експлуатанта авіаційної техніки (ст. 59 Повітряного кодексу України). Стосовно іноземних повітряних перевізників права експлуатанта визнаються за документами, які видані компетентним органом відповідної зарубіжної держави і які відповідають вимогам міжнародних договорів та угод, учасницею яких є Україна.

Слід зазначити, що правовий статус повітряного перевізника визначається сукупністю властивостей, до числа яких можна віднести:

По-перше, те, що будь-яка юридична або фізична особа, яка займається експлуатацією цивільної авіаційної техніки, повинна одержати від державного органу з питань сертифікації і реєстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки вказаної особи вимогам відповідних авіаційних правил України (ст. 5 ПК України).

По-друге, повітряний перевізник може відмовити пасажиру в перевезенні у випадках, передбачених правилами перевезення на повітряних лініях, які встановлюються відповідними органами державної виконавчої влади (ст. 64 ПК України).

По-третє, іноземні перевізники здійснюють свою діяльність на території України згідно з законодавством України, міжнародними угодами та договорами (ст. 66 ПК України).

По-четверте, при виконанні повітряних перевезень перевізник зобов'язаний дотримувати загальних правил повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу і пошти, а також нормативів якості обслуговування пасажирів і клієнтури, встановлених відповідним органом державної виконавчої влади. В цьому контексті слід зазначити, що на підставі загальних правил повітряний перевізник має право встановити свої правила повітряних перевезень, які спрямовані на підвищення ефективності та якості перевезень і не містять умов та норм обслуговування пасажирів і клієнтури, нижчих за рівень вимог, встановлених відповідним органом державної виконавчої влади (ст. 62 ПК України).

По-п’яте, при виконанні регулярних перевезень через інформаційно-рекламні засоби повітряний перевізник зобов'язаний доводити до відома населення (клієнтури) маршрути і розклад польотів повітряних суден, пасажирські, вантажні та поштові тарифи, а також умови обслуговування пасажирів і клієнтури як на землі перед польотом і після нього, так і в польоті на борту повітряного судна (ст. 67 ПК України).

ІІ. Іншим, специфічним підприємством авіаційного транспорту є аеродром (аеропорт).

Згідно з Правилами реєстрації цивільних аеродромів України під аеродромом розуміється визначена ділянка земної або водної поверхні (включаючи будь-які будівлі, споруди та обладнання), що повністю або частково призначена для прибуття, відправлення, руху, стоянки та обслуговування повітряних суден.

У свою чергу під аеропортом можна розуміти комплекс споруд, що призначені для прийняття і відправлення повітряних суден та обслуговування повітряних перевезень, і який має для цих цілей аеродром, інші наземні споруди та необхідне устаткування.

За своїм призначенням аеропорти поділяються на внутрішні та міжнародні. Причому, міжнародний аеропорт повинен забезпечувати митний, прикордонний, санітарний контроль, контроль на безпеку та інші види контролю, передбачені чинним законодавством.

Аеропорт повинен мати поштовий, телеграфний, телефонний та інші види зв'язку, а також регулярне сполучення з найближчими населеними пунктами.

Будівництво, реконструкцію, благоустрій та експлуатацію під'їзних доріг до аеропортів, регулярний рух пасажирського транспорту на цих дорогах, а також телефонний зв'язок між населеними пунктами і аеропортами забезпечується органами державної виконавчої влади.

Аеропорт, в тому числі як спільне з іноземною державою підприємство чи підприємство, яке повністю належить іноземному інвестору, повинен пройти сертифікацію і реєстрацію відповідно до діючих в Україні правил.

Слід зазначити, що крім названих параметрів, аеродроми та аеропорти характеризуються наступними юридичними властивостями:

1. Наявність чіткого Порядку відведення території для будівництва та реконструкції аеродромів і аеропортів, а також Порядку будівництва, реконструкції та експлуатації аеродромів та аеропортів (ст. 39 ПК України). Причому, згідно з діючим законодавством допускається участь громадян у погодженні питань будівництва, реконструкції та експлуатації аеродромів і аеропортів.

2. Обов’язковість процедури сертифікації та допуску аеродрому до експлуатації (ст. 42 ПК України).

Так, згідно з діючими в державі правилами аеродром повинен бути сертифікований на відповідність його нормам придатності до експлуатації з видачею відповідного сертифіката. Таким чином сертифікат експлуатаційної придатності – це документ, який засвідчує відповідність аеродрому нормам придатності до експлуатації. Слід також зазначити, що сертифікат придатності аеродрому до експлуатації може бути анульовано або його дію тимчасово припинено державним органом, який видав цей сертифікат, якщо буде виявлено невідповідність аеродрому

нормам придатності до експлуатації.

В цьому контексті необхідно зазначити, що Правила сертифікації і порядок допуску аеродромів до експлуатації встановлюються державним органом з питань сертифікації і реєстрації.

3. Реєстрація цивільних аеродромів (ст. 43 ПК України). За законом, усі цивільні аеродроми підлягають реєстрації у державному органі з питань сертифікації і реєстрації та занесенню їх до державного реєстру аеродромів України. Після занесення аеродрому до державного реєстру аеродромів України власнику або експлуатанту цього аеродрому видається Свідоцтво про реєстрацію. У свою чергу, фізична або юридична особа, що одержала Свідоцтво про реєстрацію аеродрому, вважається власником даного свідоцтва. Слід зазначити, що експлуатація аеродрому без свідоцтва про реєстрацію його у державному реєстрі аеродромів України забороняється.

У разі зміни власника аеродрому, а також в інших випадках, передбачених правилами реєстрації аеродромів України, аеродроми підлягають перереєстрації у державному реєстрі аеродромів України.

Визначення процедури реєстрації цивільних аеродромів було б не повним, якщо б не було вказано про ситуацію, що пов’язана із виключенням цивільного аеродрому із реєстру (ст. 44 ПК України). Так, цивільний аеродром виключається з реєстру в разі його ліквідації або зняття з експлуатації. При виключенні аеродрому з реєстру свідоцтво про його реєстрацію втрачає силу, а власник аеродрому втрачає право на його експлуатацію.

4. Маркірування аеродромів (ст. 45 ПК України). Згідно з нормами придатності аеродромів до експлуатації аеродром та його елементи обов’язково повинні мати маркірування. Крім того, за діючим українським законодавством забороняється розташування у районі аеродрому будь-яких знаків, пристроїв і позначень, подібних до маркірувальних знаків, пристроїв і позначень, що вживаються для розпізнання аеродромів.

У контексті цього моменту слід також зазначити, що власники нерухомих об’єктів та споруд, які розташовані на приаеродромній території, за власний рахунок повинні їх маркірувати денними і нічними маркірувальними знаками та пристроями згідно з нормами придатності аеродромів до експлуатації (ст. 46 ПК України).

5. При розвідуванні, будівництві, реконструкції, ремонті та експлуатації аеродрому підрядчик та експлуатант зобов'язані виконувати діючі в Україні норми, правила і процедури щодо охорони навколишнього природного середовища (ст. 47 ПК України).

6. При виконанні повітряних перевезень перевізник та аеропорт зобов'язані дотримувати загальних правил повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу і пошти, а також нормативів якості обслуговування пасажирів і клієнтури, які встановлені відповідним органом державної виконавчої влади (ст. 62 ПК України).

7. Заходи щодо захисту від актів незаконного втручання (ст. 72 ПК України). Експлуатанти аеродромів та аеропортів повинні вживати заходів щодо захисту авіації від актів незаконного втручання в її діяльність. Причому, під актом незаконного втручання в діяльність авіації розуміються протиправні дії, пов'язані з посяганнями на нормальну та безпечну діяльність авіації і авіаційних об'єктів, внаслідок яких сталися нещасні випадки з людьми, майнові збитки, захоплення чи викрадення повітряного судна, або такі, що створюють ситуацію для цих наслідків. У свою чергу, для захисту авіації від актів незаконного втручання у її діяльність запроваджується комплекс заходів та використовуються людські і матеріальні ресурси, що у своїй сукупності визначається забезпеченням авіаційної безпеки (ст. 71 ПК України). Сама ж організація робіт, пов'язаних із забезпеченням авіаційної безпеки, здійснюється відповідно до законодавства України, норм, правил і процедур Української державної програми безпеки цивільної авіації, затверджуваної Верховною Радою України.

8. Контроль на безпеку (ст. 73 ПК України).

Контроль на безпеку ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти та бортового припасу, а також особистий контроль на безпеку пасажирів і членів екіпажу повітряного судна як на внутрішніх, так і на міжнародних лініях здійснюють служби авіаційної безпеки, органи внутрішніх справ і прикордонного контролю.

Правила проведення контролю на безпеку, перелік осіб, які мають право проводити контроль на безпеку, а також перелік осіб, звільнених від проходження контролю на безпеку, передбачаються Українською державною програмою цивільної авіації.

9. Забезпечення виконання вимог авіаційної безпеки щодо охорони повітряних суден та важливих об’єктів, пожежної безпеки, підтримання пропускного і внутрішнього об'єктового режиму на аеродромах, в аеропортах та на інших авіаційних об'єктах визначається нормами, правилами і процедурами, передбаченими Українською державною програмою безпеки цивільної авіації. Причому відповідати нормам, правилам і процедурам, передбаченим Українською державною програмою безпеки цивільної авіації, повинні аеродроми, аеропорти, їх важливі об'єкти, а також обладнання повітряного транспорту, контрольно-пропускні пункти, огорожа, пункти контролю на безпеку пасажирів і членів екіпажу, ручної поклажі та багажу, інженерно-технічні засоби охорони і пожежної безпеки, засоби зв'язку та спеціальні технічні засоби контролю на безпеку (ст. 74 ПК України).

Питання 3. Підприємства водного транспорту та їх юридичні властивості.

Основними підприємствами на водному транспорті є порт та судноплавна компанія (пароплавство). Саме ці підприємства водного транспорту і будуть розглянуті в даному лекційному обговоренні. Причому, як вже зазначалося в наступних лекційних обговореннях, ці підприємства будуть розглянуті перш за все на основі діяльності морського транспорту.

3.1. Під морським портом розуміється державне транспортне підприємство, призначене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також для перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту (ст. 73 КТМ України). В Україні існують торговельні, рибні та інші спеціалізовані морські порти.

На території порту можуть діяти підприємства та організації усіх форм власності, метою і видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів та вантажів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Проте, морський порт не має права перешкоджати діяльності цих підприємств і організацій на території порту, а також втручатися в їх господарську діяльність, за винятком випадків, передбачених законодавством України, та установчими документами цих підприємств і організацій.

У контексті наведених визначень можна зазначити те, що морський порт є суб’єктом господарської діяльності, зміст якої (ст. 76 КТМ України) полягає в тому, що порт забезпечує:

1) Навантаження, розвантаження і обслуговування суден у порядку черговості їх

приходу в порт. Причому, обслуговування лінійних суден здійснюється згідно з оголошеним розкладом ліній.

Проте, слід зазначити, що аварійні судна, тобто судна визначені такими капітаном порту, обслуговуються позачергово.

2) Перевантаження вантажів з інших видів транспорту на судно та і з судна на інші види транспорту, а також складські операції з вантажами;

3) Обслуговування пасажирів морського транспорту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти.

4) Допоміжні операції, необхідні для забезпечення життєдіяльності порту.

5) Інші види діяльності відповідно до статусу порту.

У контексті здійснення господарської діяльності цікавим уявляється факт справляння в порту таких цільових портових зборів (ст. 84 КТМ України), як: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний, - використання яких допускається виключно за їх цільовим призначенням. В свою чергу, розмір портових зборів визначається Кабінетом Міністрів України. Слід також зазначити, що законодавчими актами України можуть встановлюватися і інші, крім названих, види зборів.

Крім права здійснювати господарську діяльність на морський порт покладені функції щодо забезпечення безпеки мореплавства (ст. 75 КТМ України). До таких функцій законодавець відносить:

- забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки

суден;

- утримання у справному стані гідротехнічних споруд, засобів зв'язку і

електрорадіонавігації, що перебувають у володінні порту;

- утримання у справному стані засобів навігаційного устаткування на підхідних

каналах і акваторії порту;

- контроль і підтримання оголошених глибин;

- визначення районів обов'язкового використання буксирів;

- забезпечення виконання вимог чинного законодавства України щодо охорони

навколишнього природного середовища;

- надання допомоги потерпілим;

- вжиття ефективних заходів для прийняття з суден забруднених і стічних вод (для

нафтоперевантажувальних портів також вод, що містять нафту), сміття та інших речовин, шкідливих для навколишнього природного середовища і здоров'я людини, а також зменшення обсягів утворення та для знешкодження, переробки, безпечного складування або захоронення виробничих, побутових та інших відходів.

Виконати завдання та функції, які покладені на порт, він може лише завдяки реалізації правового статусу з боку певної категорії осіб, до яких належать начальник та капітан морського порту.

Так, морський порт очолює начальник порту, який призначається згідно з чинним законодавством України (ст. 77 КТМ України), і наділяється такими повноваженнями, як:

- видає обов'язкові постанови, що регулюють питання безпеки руху, охорони

вантажів, майна порту та громадського порядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорони навколишнього природного середовища, порядку заходу суден у морські порти і виходу з них;

- видає звід звичаїв порту, а також розпорядження про затримку суден і вантажів у

випадках, передбачених Кодексом торговельного мореплавства України;

- видає розпорядження про забезпечення безпечного руху в портових водах,

безпечної стоянки і обробки суден;

- за погодженням з начальниками рибних і річкових портів та адміністрацією

судноремонтних підприємств, що мають акваторії, суміжні з акваторією морського торговельного порту, встановлює порядок руху суден в портах і на підходах до них. Проте, у морських портах, які мають акваторії, суміжні з військовими портами, порядок заходу і виходу суден встановлює командування військового порту за погодженням з начальниками морських портів.

- на вимогу начальника порту судна, які знаходяться в порту, а також особи, які

перебувають на території порту, повинні надати плавучі та інші технічні засоби для рятування людей і суден, що зазнають лиха;

- розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні

стягнення відповідно до чинного законодавства України;

- на прохання особи, яка має морську вимогу, обґрунтовану загальною аварією, рятуванням, договором перевезення вантажу, зіткненням суден або іншим заподіянням шкоди, а також на морські вимоги порту, що виникли внаслідок пошкодження портових споруд, іншого майна і навігаційного обладнання, що знаходиться в порту, та на морські вимоги центральних органів виконавчої влади держави, що виникли внаслідок порушення природоохоронного законодавства України, судно або вантаж можуть бути затримані в морському порту до достатнього забезпечення морської вимоги судновласником або вантажовласником. Втім, згідно зі ст. 81 КТМ України, розпорядження начальника морського порту про затримання судна або вантажу на вищевказані морські вимоги дійсне протягом трьох діб. Якщо протягом визначеного терміну не прийнято рішення суду, господарського суду або Морської арбітражної комісії про накладення на судно чи вантаж арешту, вони підлягають негайному звільненню.

В цьому контексті, також, цікавим фактом є наявність у іноземних державних суден суднового імунітету. Це полягає в тому, що на вимогу майнового характеру не підлягають затриманню судна, які перебувають у власності зарубіжної держави і використовуються виключно для несення державної служби, за винятком випадків, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України (ст. 82 КТМ України).

Як вже зазначалося, крім начальника порту специфічним правовим статусом володіє капітан порту (ст. 86 – 91 КТМ України).

Капітан морського торговельного порту здійснює державний нагляд за мореплавством у порту (ст. 86 КТМ України). Він підпорядкований Міністерству транспорту України, ним призначається і очолює Інспекцію державного портового нагляду. Капітан морського торговельного порту діє відповідно до Положення про капітана морського торговельного порту, яке затверджується Міністерством транспорту України. У морських портах капітан порту і Інспекція державного портового нагляду, яку він очолює, входять до складу порту.

Слід зазначити, що Інспекція державного портового нагляду також створюється Міністерством транспорту України і діє відповідно до Положення про інспекцію державного портового нагляду, що затверджується вказаним Міністерством. Для предметного з’ясування властивостей Інспекції державного портового нагляду вважається необхідним дослідити її роботу на основі діяльності, пов’язаної із контрольним оглядом судна (ст. 90 КТМ України).

Так, перед виходом у море кожне судно підлягає контролю, який здійснює Інспекція державного портового нагляду з метою перевірки суднових документів, установлення відповідності судновим документам основних характеристик судна, а також перевірки виконання вимог щодо укомплектування суднового екіпажу. У разі відсутності суднових документів або наявності достатніх підстав вважати, що судно не задовольняє вимогам безпеки мореплавства, Інспекція державного портового нагляду може провести його огляд. З метою перевірки та усунення недоліків, що перешкоджають видачі дозволу на вихід судна з порту, Інспекцією державного портового нагляду може бути проведено контрольний огляд судна.

Щодо капітанів морських портів, то їх функції полягають в наступному:

1) нагляд за дотриманням чинного законодавства і правил мореплавства, а також

міжнародних договорів України щодо мореплавства;

2) реєстрація суден у Державному судновому реєстрі України, Судновій книзі

України і видача суднових документів, якщо інше не передбачено чинним законодавством України;

3) видача документів про кваліфікацію членів екіпажу судна;

4) перевірка суднових документів, а також дипломів і кваліфікаційних свідоцтв;

5) видача посвідчень моряка особам, які входять до складу суднового екіпажу;

6) нагляд за дотриманням вимог щодо порядку заходження суден у порт і виходу з

порту;

7) нагляд за дотриманням вимог щодо запобігання забрудненню навколишнього

природного середовища;

8) оформлення приходу суден у порт і виходу з порту. Причому, до виходу із морського порту кожне судно зобов’язане одержати на це дозвіл капітана порту. Проте, капітан морського порту повинен відмовити у видачі дозволу на вихід з порту в разі:

а) непридатності судна до плавання, порушення вимог щодо його завантаження, постачання, комплектування екіпажу і наявності інших недоліків, що становлять загрозу безпеці плавання або здоров'ю людей, які перебувають на судні, або загрозу заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу;

б) порушення вимог до суднових документів;

в) несплати встановлених зборів, штрафів та інших платежів;

г) рішення уповноважених законодавством державних органів (митних органів, санітарно-карантинної служби, органів рибоохорони, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та прикордонної служби).

За зазначених підстав капітан морського порту може затримати судно до усунення виявлених недоліків або до моменту сплати належних зборів, штрафів або інших платежів. Якщо недоліки не можуть бути усунуті на місці, судну надається можливість пройти на найближчу судноремонтну верф. Про затримку судна негайно повідомляється судновласник.

9) керівництво лоцманською службою і службою регулювання руху суден, нагляд

та контроль за ними;

10) організація і нагляд за криговим проведенням суден на підходах до порту

в межах його акваторії;

11) видача дозволів на підняття майна, що затонуло в морі, а також на

проведення в межах території та акваторії порту будівельних, гідротехнічних та інших робіт;

12) облік та розслідування аварійних морських подій, у порядку

встановленому Міністерством транспорту України.

Крім названих функцій капітан морського порту також наділяється наступними повноваженнями:

- з питань забезпечення безпеки мореплавства і порядку в порту, що входять до

його компетенції, розпорядження капітана порту є обов'язковими для всіх суден, юридичних і фізичних осіб, які перебувають на території та акваторії порту;

- його розпорядження може бути скасоване тільки Міністерством транспорту

України;

- капітан порту має право накладати адміністративні стягнення за порушення

чинного законодавства і правил щодо безпеки мореплавства і порядку в порту.

У контексті цієї лекції студентам пропонується самостійно дослідити юридичні властивості морської лоцманської служби (ст. ст. 92 – 109 КТМ України) та службу регулювання руху суден (ст. ст. 110 – 115 КТМ України).

3.2. Судноплавна компанія (пароплавство) – це підприємство водного транспорту загального користування, яке забезпечує приймання, зберігання і доставку пасажирів, багажу та вантажів морськими (річковими, або змішаного типу) суднами по водним шляхам, що відкриті для судноплавства, і організує свою діяльність на комерційній основі. Судноплавна компанія (пароплавство) може бути окремим підприємством або об’єднанням підприємств, у склад якого крім перевізників також можуть входити підприємства з ремонту й утримання суден, річкові порти, інші виробничі комплекси та соціальна інфраструктура. Також, принциповим в цьому контексті моментом, є те, що через діяльність судноплавної компанії (пароплавства) відбувається підготовка кваліфікованих спеціалістів для багатьох ланок водного транспорту держави.

Для зручності розглянемо діяльність цього транспортного підприємства на основі Державної судноплавної компанії “Український комерційний флот” (ДСК “Укркомфлот”).

ДСК “Укркомфлот” створена на державній власності і входить до сфери управління Міністерства транспорту України, яке щодо названої компанії є Органом управління майном. ДСК “Укркомфлот” є юридичною особою, має своє найменування і місцезнаходження. Права і обов'язки юридичної особи Компанія набуває з дня її державної реєстрації.

Компанія веде самостійний баланс, має поточні рахунки у національній та іноземній валюті в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, штампи, фірмові бланки та інші реквізити. Компанія може мати товарний знак, який реєструється відповідно до чинного законодавства. У порядку, встановленому Органом управління майном, Компанія має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському суді та третейському суді.

Управління Компанією здійснює її президент, який наймається Органом управління майном шляхом укладання з ним контракту. У свою чергу, Компанія самостійно визначає структуру управління і встановлює штати.

Компанія створена з метою:

- забезпечення умов ефективної роботи морського і річкового транспорту;

- задоволення потреб народного господарства України у перевезенні вантажів і

пасажирів морським і річковим флотом;

- одержання прибутку та реалізації на основі одержаного прибутку соціальних та

економічних інтересів працівників і власника майна;

- створення сприятливих умов для інвестування об'єктів морського торговельного

транспорту;

- використання передового досвіду та технологій в організації та управлінні

транспортним процесом.

Основними напрямками діяльності Компанії є:

- надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим та морським

транспортом;

- перевезення вантажів і пасажирів між портами України або іноземними портами з

використанням власного флоту, а також флоту, зафрахтованого в інших судновласників;

- фрахтування суден на певний час для перевезення пасажирів, вантажів та для

інших цілей торговельного мореплавства;

- надання послуг по обслуговуванню та ремонту транспортних засобів;

- надання агентських, транспортно-експедиторських послуг на території України та

за її межами;

- змішані міжнародні перевезення, у тому числі спільно з іншими видами

транспорту;

- організація комплексного обслуговування флоту;

- підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів;

- організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму;

- посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника та деякі інші

види робіт.

Питання 4. Підприємства залізничного транспорту та їх юридичні властивості.

Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця. Залізниця – статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. Створення, реорганізація, ліквідація та визначення територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства транспорту України.

На теперішній час в Україні існує 6 залізниць: Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська.

Свою діяльність залізниці організують на основі поєднання принципів державного регулювання та ринкових відносин. У свою чергу, економічні взаємовідносини між залізницями, включаючи розподіл доходів від перевезень, розрахунки, пов'язані з незабезпеченням схоронності вантажу та пошкодженням технічних засобів, розрахунки із заводами за ремонт рухомого складу та випуск запасних частин, іншими підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, пов'язаними з організацією та забезпеченням процесу перевезень, регулюються виходячи з єдиної технології роботи в порядку, визначаємому Укрзалізницею, а також на підставі угод між цими підприємствами, установами та організаціями, що укладаються відповідно до вказаного порядку.

В процесі своєї виробничої діяльності залізниці вступають у широке коло різноманітних відносин, особливу цікавість серед яких викликають відносини з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (ст. 7 закону України “Про залізничний транспорт”). Це пояснюється тим, що до компетенції вказаних органів належать: контроль за роботою залізничного приміського пасажирського транспорту і вокзалів; погодження тарифів у приміських сполученнях; погодження питання щодо пунктів зупинок; закриття залізничних станцій для обслуговування пасажирів та автомобільних переїздів через залізничні колії.

Так, органи управління залізничним транспортом разом з відповідними місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування вирішують питання експлуатації малодіяльних збиткових залізничних дільниць, станцій, а також залізничних під'їзних колій, що перебувають на балансі залізниць.

Цікавим, також, моментом є те, що тарифи на перевезення пасажирів і багажу в приміському сполученні встановлюються відповідними залізницями за погодженням з місцевими органами виконавчої влади. При рівні тарифів, який не забезпечує рентабельності вказаних перевезень, збитки залізниць компенсуються з місцевих бюджетів.

Слід зазначити, що зміст діяльності залізниць визначається їх правами та обов’язками, де до прав можна віднести:

- для забезпечення гарантії належної провізної оплати та інших платежів за

перевезення підприємства залізничного транспорту загального користування мають право на заставу майна переданих їм для перевезень вантажів в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;

- залізниці, а також інші підприємства, установи та організації залізничного

транспорту загального користування можуть виступати як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності і здійснювати її на підставі чинного законодавства України та її міжнародних договорів. При міжнародних перевезеннях залізниці мають право на відшкодування витрат, пов'язаних з додатковими послугами, що не передбачені міжнародними договорами, за рахунок вантажовідправника і вантажоодержувача на основі договорів;

- встановлювати межі зон підвищеної небезпеки;

- у разі несвоєчасної оплати за перевезення стягувати з вантажовідправників

(вантажоодержувачів) пеню у розмірі і порядку, встановлених Статутом залізниць України;

- вимагати від вантажовідправників та вантажоодержувачів безумовного

додержання вимог і норм щодо використання засобів механізації навантажувально-розвантажувальних робіт, тари, спеціалізованих контейнерів, які виключають пошкодження рухомого складу, споруд та пристроїв колійного господарства і забезпечують схоронність вантажів;

- вимагати повернення вантажу, що перебуває в чужому незаконному володінні, а

також на відшкодування збитків, заподіяних розкраданням, знищенням чи його псуванням (для можливості повернення власнику вантажу).

У контексті визначення прав перевізників слід також додати, що вони не мають права відмовляти пасажирові та відправникові вантажу в перевезенні, крім випадків, передбачених Статутом залізниць України.

До обов’язків можна віднести:

- забезпечувати своєчасне якісне перевезення пасажирів, вантажів, багажу,

вантажобагажу та пошти;

- забезпечення розвитку інфраструктури залізничного транспорту загального

користування, транспортних послуг;

- охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу

залізничного транспорту загального користування;

- на перевізників покладено обов’язок забезпечувати безпеку життя і здоров'я

громадян, що користуються їх послугами, а також безпеку руху поїздів;

- перевізники забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на

шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України;

- залізниці повинні здійснювати розвиток інфраструктури транспортного

забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, підвищувати пропускну і переробну спроможність прикордонних передаточних пунктів, приводити парк рухомого складу і контейнерів, що виходять на іноземну мережу залізниць, у відповідність з міжнародними стандартами та вимогами.

Питання 5. Підприємства трубопровідного транспорту та їх юридичні властивості.

Підприємство трубопровідного транспорту –це самостійний суб’єкт господарювання, який у відповідному порядку створюється для транспортування вуглеводів, хімічних продуктів, води, а також деяких інших продуктів і речовин з місць їх знаходження, видобутку, виготовлення до місць їх переробки, споживання, перевантаження та подальшого транспортування. Діяльність підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту здійснюється на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності наявних трубопроводів і ґрунтується на принципах взаємної вигоди. Ця діяльність підлягає обов’язковій сертифікації і здійснюється на підставі ліцензії, яку видає уповноважений на те центральний орган державної виконавчої влади у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Організаційна структура підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту залежить від покладених на них завдань і визначається самими підприємствами, їх установами та організаціями і затверджується органами, які здійснюють управління майном названих підприємств. У свою чергу, органи управління майном підприємств транспорту визначаються Кабінетом Міністрів України.

Крім наведених ознак трубопровідний транспорт характеризується і деякими специфічними рисами, які, у свою чергу, надають змоги предметніше з’ясувати юридичні властивості підприємств трубопровідного транспорту.

І. Одною із цих властивостей є те, що усі підприємства трубопровідного транспорту належать до системи, що складається із двох її елементів: магістрального трубопровідного транспорту та промислового трубопровідного транспорту.

Магістральний трубопровід– це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом; або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам; або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.

Промислові трубопроводи – це всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

ІІ.Наступною властивістю є специфічність прояву відносин власності у сфері трубопровідного транспорту.

Так, магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Причому, приватизація, а також зміна власності державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту забороняється.

У свою чергу, для промислового трубопровідного транспорту допускається зміна форм власності, яка здійснюється згідно з чинним законодавством.

ІІІ.Іншою специфічною властивістю є обов’язковість проведення екологічних експертиз на трубопровідному транспорті.

У порядку, встановленому законодавством України, обов'язкова державна екологічна експертиза проводиться під час розміщення та будівництва нових і реконструкції діючих об'єктів трубопровідного транспорту, а також під час їх експлуатації для визначення екологічної безпеки вказаних об’єктів.

ІV.Також до числа властивостей можна віднести особливості відносин підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту з місцевими органами державної виконавчої влади, представницькими органами та органами місцевого самоврядування (ст. 9 закону України “Про трубопровідний транспорт”).

За законом, місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень погоджують розміщення споруд та інших об'єктів трубопровідного транспорту на землях, наданих у користування підприємствам трубопровідного транспорту згідно із Земельним кодексом України; вживають заходів щодо безпеки експлуатації підприємствами, установами та організаціями об'єктів трубопровідного транспорту; беруть участь у складанні та узгодженні планів захисту персоналу і населення, спільних заходів щодо виконання робіт в умовах надзвичайного стану; забезпечують оповіщення та інформування населення про заходи захисту і правила поведінки в умовах надзвичайного стану, а також під час експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту із залученням до цієї роботи спеціалістів підприємств трубопровідного транспорту; приймають від підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту матеріали виконавчої зйомки і надають їх іншим підприємствам, установам та організаціям у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В цьому контексті цікавим моментом є і те, що роботи, які пов'язані з ліквідацією і попередженням аварійних ситуацій на діючих трубопроводах, виконуються негайно з повідомленням про це відповідних органів державної виконавчої влади, представницьких органів та органів місцевого самоврядування.

V.Основною властивістю підприємств трубопровідного транспорту є, без сумніву, їх права та обов’язки.

У свою чергу, до прав можна віднести:

- право порушувати питання про притягнення проектних організацій до

відповідальності за помилкові проектні рішення в порядку, встановленому законодавством України;

- право пріоритетного забезпечення на їх вимогу матеріально-технічними ресурсами

в необхідних обсягах, асортименті та належної номенклатури через систему державного замовлення;

- на енергозабезпечення об'єктів трубопровідного транспорту за першою категорією

надійності;

- вимагати від будівельних підприємств проведення передпускової діагностики,

дефектоскопії внутрішньої порожнини трубопроводу та виконавчої зйомки;

- контролювати виконання робіт, визначених Правилами охорони магістральних

трубопроводів;

- формувати спеціальні підрозділи з бронюванням персоналу служби експлуатації

та ремонту трубопроводів для підвищення їх надійності та технічного прикриття в особливий період тощо.

До обов’язків вказаних підприємств можна віднести:

- постачання споживачам вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів

і речовин відповідно до умов договорів;

- дотримання діючих норм і правил безпеки та технічної експлуатації

трубопроводів, правил пожежної охорони та охорони навколишнього природного середовища;

- приймання в експлуатацію об'єктів, побудованих без порушень будівельних норм і

правил;

- діагностичний контроль за станом трубопроводів діючими засобами згідно з

правилами технічної експлуатації та нормативними актами з діагностики;

- технічне перезасвідчення об'єктів трубопровідного транспорту після досягнення

ними амортизаційного строку служби у разі передчасного старіння, спрацьованості і часткової втрати надійності та безпеки;

- консервацію трубопроводів, що з тих чи інших причин не функціонують більше

одного року, із забезпеченням постійного технічного нагляду за станом трубопроводів з метою підтримки їх експлуатаційної придатності;

- передачу матеріалів виконавчої зйомки, оформлених у встановленому порядку

будівельно-монтажними організаціями і замовником, місцевим органам державної виконавчої влади і органам місцевого самоврядування для нанесення їх на районні карти землекористування, які у встановленому порядку надають відомості про місцезнаходження трубопроводів заінтересованим підприємствам, установам та організаціям;

- створення спеціалізованих формувань для проведення ремонтно-відбудовчих

робіт на випадок аварії чи катастрофи на трубопроводах;

- вжиття негайних заходів щодо ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій, які

призвели до порушення роботи підприємств трубопровідного транспорту, і повідомлення про це відповідних органів;

- відшкодування власникам землі і землекористувачам заподіяної шкоди під час

ліквідації аварій і проведення ремонту;

- складання з місцевими органами державної виконавчої влади, представницькими

органами та органами місцевого самоврядування спільних планів заходів, пов'язаних із виконанням робіт в умовах надзвичайного стану;

- охорону об'єктів трубопровідного транспорту;

- підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які

підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації;

- мати погоджений з Міністерством оборони України та Штабом Цивільної оборони

України план взаємодії і взаємодопомоги під час виконання робіт в особливий період;

- здійснювати моніторинг поставок трубопроводами токсичних хімічних продуктів,

зріджених вуглеводневих газів та широкої фракції легких вуглеводнів тощо.

Висновки.

Список використаної літератури:

Нормативні акти:

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1997 р. № 747. «Про утворення Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 262. «Про затвердження Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України».

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. N 227 «Державна адміністрація морського і річкового транспорту».

4. Постанова Кабінету Міністрів України № 1587 від 27.12.96 “Про концепцію розвитку цивільної авіації України”.

Книжкові видання:

1. Транспортне право України: підручник / Е. Ф. Демський, О. А. Антоненко, С. О. Баранов, І. Д. Берлач, В. С. Бутенко; Одес. держ. ун-т внутр. справ. - О. : Фенікс, 2011. - 556 с.

2. Транспортне право України [Текст] : підручник для студ. вищ. навч. закладів / М. Л. Шелухін [та ін.] ; ред. М. Л. Шелухіна ; Міністерство освіти і науки України. - К. : Ін Юре, 2008. - 896 с.

3. Транспортное право [Текст] : библиогр. сб. / [сост.]: Деревянко Б. В. [и др.] ; под ред. Н. Л. Шелухина. - Донецк : Ноулидж, Донец. отд-ние, 2010. - 588 с.

4. Вовк Світлана Олександрівна. Транспортне право та митні операції [Текст] : метод. рек. до організації самост. роботи студ. спец. "Професійне навчання" / С. О. Вовк ; Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра політології та правознавства. - Луганськ : Альма-матер, 2008. - 43 с.