Міжнародне регулювання передачі технологій

На шляху міжнародної передачі технологій мають місце суттєві перешкоди. Кожна країна прагне утримати технології в національних рамках, забороняючи або обмежуючи їх вивіз, адже забезпеченість ними є опорою в конкурентній боротьбі; свою роль відіграють національна безпека, політичні та ідеологічні мотиви. Також можуть бути несумісні національні технічні стандарти з іноземною технологією. Тому має місце державне регулювання (контроль) за міжнародними передачами технологій. Воно має наступні напрями:

- прагнення утримати технологічне лідерство, яке виходить з того, що країна, яка лідирує в тій чи іншій технологічномісткої сфері, має відносну перевагу над іншими країнами у виробництві технологічно ємної продукції;

- прагнення національної безпеки – державний контроль, спрямований на попередження попадання технологій виробництва зброї і технологій військового призначення в країни, уряд яких проводить ворожу політику або існують можливості переходу до неї;

- умови міжнародних угод – вводиться державний контроль за продажем технології, яка потенційно може бути використана для створення хімічної, бактеріологічної зброї. Відповідно до міжнародних угод, підлягають особливому контролю вивезення технології і науково-технічної інформації, які можуть бути застосовані для матеріалів, устаткування, які мають широке призначення, але можуть бути використані для зброї масового знищення.

Країни-одержувачі іноземної технології частіше всього регулюють її ввіз тільки з точки зору законності, забороняючи ввіз визначених видів технології, які шкідливі для суспільства.

Охорона прав на винаходи, промислові зразки і товарні знаки — предмет активного міжнародного регулювання. Основною міжнародною угодою в цій області є Паризька конвенція з охорони промислової власності. Перша редакція цієї конвенції була підписана 11 державами в Парижі в 1883 р. і надалі неодноразово переглядалася і доповнювалася. У країнах-учасницях Паризька конвенція діє в різних редакціях у залежності від того, який з її текстів ратифікований країною. Учасники Конвенції утворюють Міжнародний союз з охорони промислової власності (Паризький союз).

Паризька конвенція ставить своєю метою надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами і не передбачає створення міжнародного патенту, міжнародного промислового зразку і міжнародного товарного знаку.

Основними положеннями Конвенції є:

— принцип національного режиму — передбачає надання громадянам і фірмам будь-якої країни-учасниці такої ж охорони промислової власності, яка надається громадянам цієї країни і фірмам законодавством даної держави;

— право конвенціонального пріоритету – означає, що заявка, подана в країні-учасниці Конвенції, має пріоритет протягом року з моменту подачі заявки в першій країні. Це положення найчастіше застосовується на практиці і має особливе значення, оскільки при патентуванні винаходу закордоном питання про його новизну ускладнюється тим, що винахід, запатентований в одній державі, уже не є новим і, отже, непатентоспроможний в іншій країні. Країна, що володіє правом конвенціонального пріоритету, може запатентувати винахід одночасно в ряді держав;

— принцип запобігання зловживань, зв'язаних із здійсненням виключного права, наданого патентом.

Якщо патентовласник, одержавши патент на винахід у якій-небудь країні, сам не використовує і не дозволяє іншим застосовувати цей винахід, Паризька конвенція передбачає видачу примусових ліцензій на умовах, передбачених Конвенцією.

Якщо видача таких ліцензій виявиться недостатнім заходом для запобігання зловживань, може бути поставлене питання про позбавлення прав на патент.

Ряд країн-учасниць Паризької конвенції підписали в 1891 р. Мадридську конвенцію про міжнародну реєстрацію товарних знаків, відповідно до якої в Міжнародне бюро в Женеві повинна подаватися заявка на товарний знак, що направляється у відповідні відомства країн- учасниць. Якщо не має відмови, то міжнародна реєстрація забезпечує охорону товарного знаку у всіх країнах-учасницях.

У 1973 р. у Відні був підписаний більш широкий Договір про реєстрацію товарних знаків.

У 1970 р. у Вашингтоні був укладений Договір про патентну кооперацію, що передбачає можливість складання і подачі в національне відомство міжнародної заявки в тих випадках, коли заявник бажає забезпечити охорону винаходу в декількох країнах.

Існують також і регіональні угоди, що регулюють охорону промислової власності. У 1973 р. на конференції в Мюнхені була підписана Конвенція, що передбачає видачу європейського патенту Європейським патентним відомством на основі уніфікованих правил. У кожній країні-учасниці Конвенції, за винятком країн ЄС, цей патент діє як національний, а на території ЄС (відповідно до Люксембурзької конвенції 1975 р.) — як патент Співтовариства.

Європейська патентна організація (ЄПО) була створена на основі Конвенції про видачу європейського патенту Європейським патентним відомством на основі уніфікованих правил (прийнята на Мюнхенській конференції в 1973 p., ратифікована в 1977).

Європейський патент діє 20 років, також як і національний патент у деяких або у всіх договірних державах. Може видаватися відповідно до міжнародної заявки, поданої відповідно до Договору про патентну кооперацію. (На 2012 рік членами ЄПО є 38 країн: Австрія, Албанія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Мальта, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Сан-Марино, Сербія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція, Естонія).

ЄПО з 1993 р. укладає з державами-нечленами ЄПО договори про поширення дії європейських патентів на їхній території, якщо ці країни мають власне патентне відомство і прийняли закон про охорону інтелектуальної власності.

Основні цілі ЄПО: видача європейських патентів; розширення співробітництва між європейськими державами в галузі охорони винаходів; посилення патентного захисту завдяки єдиній процедурі видачі патентів.

Структура ЄПО: Європейське патентне відомство; адміністративна рада.

Всесвітня органаація інтелектуальної власності (ВОІВ) заснована в 1970 р. у ході реалізації Конвенції про створення ВОІВ, підписаної в Стокгольмі в 1967 р (185 країн-членів).

Входить у систему ООН як спеціалізована установа. Місцезнаходження — Женева (Швейцарія).

ВОІВ керує об'єднаннями (союзами) держав і договорами в галузі охорони промислової власності (винаходи, товарні знаки):

Основні цілі ВОІВ:

— охорона інтелектуальної власності в усьому світі за допомогою співробітництва між державами і міжнародними організаціями;

— розширення адміністративного співробітництва між союзами в області інтелектуальної власності;

ВОІВ виконує наступні функції:

— укладання нових міжнародних договорів і робота з удосконалення національного законодавства в галузі заохочення охорони інтелектуальної власності в усьому світі;

— надання технічної допомоги країнам, що розвиваються;

— збирання і поширення інформації;

— підтримка при одночасному одержанні прав на винаходи, товарні знаки, промислові зразки або моделі в декількох країнах.

Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, що є членом Паризького або Бернського союзів, або членом ООН або однієї із спеціалізованих установ ООН або запрошена Генеральною асамблеєю ВОІВ приєднатися до конвенції про створення ВОІВ.

Структура ВОІВ:

1. Три адміністративних ради:

- Генеральна асамблея;

- Конференція;

- Комітет із координації.

2. Постійний комітет з інформації про промислову власність.

3. Міжнародне бюро.

Контрольні запитання

1. Виділіть суть та структуру міжнародного науково-технічного співробітництва.

2. Значення міжнародного передавання технологій у світі.

3. Виділіть суть міжнародного технічного сприяння.

4. Охарактеризуйте міжнародні організації з регулювання науково- технічного обміну.