Е. Демінг сформулював 14 принципів управління, відомих як постулати Демінга.
1. Постійною метою підприємства має бути поліпшення якості виготовленої продукції і наданих послуг. Над поліпшенням якості не можна працювати епізодично. Визначену мету вище керівництво обов'язане довести до відома кожного працівника.
2. Щоб підвищити якість виготовленої продукції і послуг, потрібно засвоїти нову настанову (філософію), яка полягає в абсолютній неприпустимості невідповідностей. Необхідно обрати такий стиль управління, який не допустить навіть мінімальних затримок, простоїв, помилок, дефектів, недосконалості робочої сили. Керівництво підприємства повинне усвідомити свою відповідальність і стати лідером у здійсненні змін.
3. Виключити залежність від масового контролю якості. Відмова від масових інспекцій як засобу досягнення якості. Певний рівень відхилень або помилок визнається неминучим. Використання статистичних методів дозволяє уникнути витрат на виявлення і виправлення дефектів.
4. Припинити практику закупівлі, керуючись тільки низькою ціною. Ціна не має сенсу без оцінювання якості товару. Залучення найбільш дешевих постачальників позначиться далі. При укладанні контрактів має бути проведено всебічне оцінювання відповідності продукції, а також врахування репутації постачальника. Взаємовідносини з кожним постачальником будувати на довгостроковій основі довіри і відданості вибору.
5. Поліпшувати кожний процес. Адміністрація повинна постійно удосконалювати будь-яку діяльність підприємства: планування, виробництво, обслуговування тощо. Проблеми необхідно шукати і прогнозувати, а не чекати, доки з ними зіткнуться працівники.
6. Навчати всіх працівників, в тому числі адміністрацію, використовуючи сучасні методи навчання на робочих місцях. Особлива увага надається статистичним методам регулювання технологічних процесів. Щоб встигати за змінами матеріалів, методів, конструкцій виробів, обладнання, технології, потрібні нові навички й уміння.
7. Запроваджувати нові методи керівництва. Майстри і контролери повинні зосередити свою увагу на тому, щоб допомогти працівникам виконувати роботу якомога краще. Їх роль - це роль вчителя, а не судді.
8. Виганяти страх. Необхідно розвивати і заохочувати двосторонні зв'язки між працівниками і керівниками, викорінювати страхи, побоювання і ворожість всередині організації, щоб кожний міг працювати ефективно і продуктивно в інтересах підприємства. В організації має панувати сувора, але вільна від погроз і незрозумілих дій, атмосфера.
9. Руйнувати бар'єри між відділами. В інтересах загальної справи необхідно руйнувати бар'єри між працівниками різних підрозділів. Розвитку інтеграції сприяє використання автоматизованих систем, які забезпечують доступ до інформації всіх членів організації. Це дає можливість кожному працівникові сприймати свою організацію як єдине ціле.
10. Відмовитися від лозунгів і закликів, не підкріплених відповідники діями і засобами. Основні причини випуску неякісної продукції варто шукати в системі, а не в робочій силі.
11. Виключити кількісні норми для робітників і кількісні характеристики для адміністрації. Замінити їх підтримкою вищого керівництва з тим, щоб досягти безперервних поліпшень в якості та продуктивності.
12. Усувати бар'єри, які заважають людям пишатися своєю кваліфікацією. Пишатися своєю кваліфікацією працівник може лише в тому випадку, якщо реально відчуває свій внесок у загальну справу. Обмеження діяльності працівника тільки конкретними завданнями не дає йому такого відчуття. Водночас навіть прозаїчні завдання набувають значущості, якщо їх розглядати з погляду успіху організації в цілому.
13. Заохочувати освіту і самовдосконалення. Людям притаманне одвічне прагнення працювати краще, і треба їм допомагати в цьому, даючи можливість удосконалюватися і здобувати додаткові знання у процесі праці. Кар'єрне просування мас визначатися рівнем знань.
14. Чітко встановлювати зобов'язання керівництва вищої ланки у сфері якості. Якість закладається в кабінеті керівника. Вирішення завдання постійного удосконалення якості не можна перекладати на підлеглих. Керівництво вищого рівня, адміністрація, безпосередні виконавці - всі повинні керуватися наведеними Постулатами.
Демінг зазначає, що перешкодою на шляху реалізації таких принципів корпоративної стратегії будь-якої фірми можуть бути п'ять смертельних хвороб», якими, на його думку, на початку 1980-х років були «хворі» більшість корпорацій С1ІІА. Нагадаємо, що на початку 80-х років XX ст. японські корпорації досить серйозно потіснили американські компанії в таких галузях, як виробництво побутової техніки, фототехніки і радіоелектроніки, автомобілебудування. Отже, п'ять «смертельних хвороб» американських компаній (за Е. Демінгом).
1. Планування без врахування вимог. Розробляючи щоквартальні плани, треба враховувати інвестиції в довгострокові проекти, працювати над оптимізацією виробництва та удосконаленням виробничого процесу.
2. Акцент на короткострокові результати. Гонитва за щоквартальними прибутками руйнує групову роботу, сталість цілі й перспективне зростання, породжує страх.
3. Надмірна плинність адміністративних кадрів. Компанія, в якій не зберігається наступність, страждає від невизначеностей і безладдя.
4. Атестація персоналу. Такий підхід неприпустимий, оскільки приписує працівникам відмінності, які можуть бути викликані виключно тією системою, в якій вони працюють.
5. Управління тільки на основі цифр. Той, хто управляє компанією тільки на основі очевидних цифр, через певний час може втратити її.
Е Демінг та Д. Джуран розробили програму, згідно з якою основою якості продукції є якість праці і якісне управління на всіх рівнях, тобто така організація роботи колективу, коли кожен працівник отримує задоволення від своєї роботи. Програма базувалася не лише на вдосконаленні виробничих процесів, а й на поліпшенні системи в цілому, безпосередній участі вищого керівництва компаній у вирішенні проблем якості, навчанні всіх співробітників компаній основних методів забезпечення якості, наголошенні на мотивацію співробітників щодо якісної праці. Місце концепції недопущення браку до споживача за концепції збільшення виходу придатних виробів зайняла концепція «нуль дефектів». Вперше Фейгенбаумом використовується термін «всеохопний контроль якості» - ТQС.
Саме завдяки послідовному впровадженню ідей Демінга, Джурана, Фейгенбаума та Ісікави Японія, країна з бідними природними ресурсами та розорена війною, стала однією з найбагатших країн світу.
Дослідження і розробки, виконані вченими різних країн, довели, що якість кінцевої продукції залежить від якості науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), техніки і технологій. Жодні організаційні заходи для досягнення необхідних показників якості не будуть дієвими, якщо не забезпечений відповідний рівень конструкторських розробок, якість техніки і технологій. Можливості техніки і технологій визначають технологічний аспект проблеми забезпечення якості.
Концепція управління якістю і практика її реалізації дали змогу по-новому оцінити роль безпосередніх виконавців у забезпеченні якості. Насамперед змінилися погляди на розподіл відповідальності за якість. Проведені дослідження виявили кількісні співвідношення відповідальності за брак виконавців та керівництва.
Саме на цій фазі склалося сучасне розуміння поняття «управління якістю».
Протиріччя між підвищенням якості та зростанням ефективності виробництва у старих формах подолано - застосування нових ідей управління дозволило одночасно підвищувати якість і скорочувати витрати на виробництво. Споживачі практично в усіх країнах почали отримувати товари найвищого гатунку за доступною ціною - втілилася ідея «суспільного споживання». Водночас концепція стандартизованої якості, за якою під якісним виробом розуміють виріб, вимоги до якого визначив і зафіксував у нормах сам виробник, а споживач може купити запропонований продукт або ні, призвела до загострення суперечностей між якістю й ефективністю у новій формі - помилці у визначенні запитів споживачів при виході придатних, з погляду виробників, виробів на ринок витрати надзвичайно великі.
3.4. Фаза всеохопного управління якістю.
Ця фаза зародилася у середині 1960-х років. У ній набули розвиток ідеї попередньої фази, спрямовані на більш повне задоволення запитів споживачів. Необхідність цієї фази пов'язана з розвитком світового фінансового ринку товарів та послуг, різким зростанням конкуренції на цьому ринку і політикою державного соціального захисту інтересів споживачів.
Усе це призвело до ситуації, коли випуск на ринок продукції, що задовольняє запити споживачів меншою мірою, ніж вироби конкурентів, пов'язана, з одного боку, з розвитком теорії надійності виробів, й і другого - з широким впровадженням обчислювальної техніки і системи автоматизованого проектування (САПР) у процес розробки виробів.
Основна концепція:
• переважна частина дефектів виробів виникає на стадії розробки через недостатню якість проектних робіт;
• заміна випробувань натуральних дослідних зразків математичним моделюванням виробів, що дає змогу виявити та виключити конструкторські й технологічні дефекти ще до початку стадії виробництва;
• місце концепції «нуль дефектів» займає концепція «задоволеного споживача»
• високу якість необхідно пропонувати споживачеві за прийнятну міну, яка постійно знижується, оскільки конкуренція на ринку дуже висока.
Основні ідеї нової фази висвітлені в працях Тагуті, Міцуно, розробках компаній «Тойота», «Міцубісі».
Дня цієї фази характерним є створення серії нових міжнародних стандартів на системи якості - стандартів серії 9000 (1987р.). У 1994 році вийшла друга версія цих стандартів. У 2000 році - нова версія стандартів, яка базувалася на принципах TQM.
Система TQM - це комплексна система, орієнтована на постійне покращення якості, мінімізацію виробничих витрат.
Принципи TQM:
Орієнтація на споживача - організації повністю залежать від своїх замовників і тому повинні розуміти поточні й майбутні потреби замовників, виконувати їх вимоги та прагнути до перевершення їх сподівань.
Лідерство - керівники встановлюють єдність цілей і напрямів діяльності організації. Вони мають створювати та підтримувати таке внутрішнє середовище, в якому працівники можуть бути цілком залучені до виконання завдань, що стоять перед організацією.
Залучення працівників - працівники всіх рівнів становлять основу організації, їх повне залучення надає можливість використовувати їх здібності на користь організації.
Процесний підхід найкращого результату досягають, якщо керування діяльністю і пов'язаними з нею ресурсами розглядають як процес.
Системний підхід до управління - ідентифікація, розуміння і управління взаємопов'язаними процесами як системою сприяє підвищенню ефективності та результативності роботи організації у досягненні цілей.
Постійне поліпшення - постійне покращання діяльності організації у цілому слід вважати незмінною метою організації.
Прийняття рішень на підставі фактів - ефективні рішення приймають за аналізом даних та інформації.
Взаємовигідні відносини з постачальниками - організація та її постачальники є взаємозалежними, з огляду на це, їх взаємовигідні відносини підвищують здатність обох сторін створювати цінності.
3.5.Фаза якості середовища.
В 90-ті роки XX ст. посилився вплив суспільства на підприємства, які в свою чергу почали більше враховувати інтереси суспільства. Це зумовило появу стандартів ISO 14000, що встановлюють вимоги до систем управління якістю з точки зору захисту навколишнього середовища та безпеки продукції.
Відповідно до стандартів ISO 14000 у кожній організації повинні впроваджуватися певні екологічні процедури, здійснюватися заходи для суворого їх дотримання, підготовка пакетів документів; призначатися відповідальні за певні сфери екологічної діяльності. Нова система стандартів покликана забезпечувати зменшення несприятливихвпливів на довкілля на таких рівнях:
• організаційному - через поліпшення екологічної «поведінки» фірм;
• національному - через створення державної екологічної політики;
• міжнародному - через удосконалення умов міжнародної торгівлі.
Сертифікація систем якості щодо відповідності стандартам ISO 14000 стає не менш популярною, ніж на відповідність стандартам ISO 9000. Суттєво зростає вплив гуманістичної складової якості. Посилюється увага керівників підприємств до задоволення потреб персоналу.
Крім акценту на екологію, в системах якості 1990-х pp. посилилась увага до зацікавлених осіб. Не лише споживачі, а й працівники міністерства, суспільство, акціонери і постачальники потрапили під пильну увагу менеджерів. Наприкінці 1990-х pp. стало очевидним, що гармонійний розвиток фірми неможливий за умови незадоволення будь-якої із зацікавлених сторін.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:
1.Охарактеризуйте основні фази еволюції методів забезпечення якості.
2.Охарактеризуйте особливості фази відбракування.
3.Охарактеризуйте особливості фази контролю якості (з 20-х років XX ст.).
4.Перерахуйте постулати Е.Демінга.
5.Охарактеризуйте особливості фази комплексного управління якістю.
6.Охарактеризуйте особливості фази всеохопного управління якістю.
7.Охарактеризуйте особливості фази якості середовища.
Список рекомендованої літератури: [9, 10, 14]
Дата добавления: 2015-10-05; просмотров: 3154;