Загальна характеристика створення структури і принципів діяльності Державної служби зайнятості

Політика регулювання ринку як складова частина економічної політики передбачає досягнення трьох основних цілей: стимулювання структурної перебудови і прискорення процесу перерозподілу працівників, що вивільняються; найбільш швидке залучення безробітних у трудове життя; надання роботи кожному, хто її шукає.

Система органів працевлаштування населення почала формуватися в другій половині 60-х років. Економічна потреба в створенні цієї служби виникла по цілому ряді причин. По-перше, такі традиційні форми комплектування найважливіших господарських об'єктів кадрами, як оргнабір, переселення і громадські заклики, були орієнтовані на територіальні переміщення трудових ресурсів, а проблема комплектування кадрами підприємства окремого міста мешканцями цього міста залишилася без уваги. По-друге, зросли втрати робочого часу, пов'язані з пошуком роботи, а також нераціональні переміщення робочої сили, пов'язані з плинністю кадрів. Населення міста не мало інформації про пропозицію робочих місць у місті. Усіма цими проблемами і повинна була зайнятися служба працевлаштування.

Спочатку підрозділи служби називалися "Бюро по працевлаштуванню населення". Вони займалися тим, що виявляли потребу підприємств у кадрах, публікували оголошення в місцевій пресі і давали заяви на підприємства для працевлаштування громадянам, що звернулися до них. Така служба носила, в основному, інформаційний характер. Направлення громадян на підприємства не завжди закінчувалися працевлаштуванням – підприємство не зобов'язане було це робити. Самі підприємства надавали в службу не повні дані про вільні місця. В основному це були місця для працівників нижчої кваліфікації, з важкими і шкідливими умовами праці.

Тому виникла потреба перетворити службу організованого працевлаштування з інформаційної в орган розподілу трудових ресурсів. При цьому значно розширилися і права, і обов'язки служби працевлаштування, а її підрозділи одержали назву "Державне бюро по працевлаштуванню й інформації населення". Однак служба не змогла так організувати свою роботу, щоб і підприємства, і працюючі були зацікавлені в її послугах, щоб звертання в службу було нефіктивним і непримусовим.

Наступним кроком на шляху перетворення служби працевлаштування було створення на базі існуючих центрів (бюро) по працевлаштуванню, перенавчанню і профорієнтації громадян. Саме ця загальнодержавна система працевлаштування з'явилася реальним попередником сучасної державної служби зайнятості населення. Однак на сучасному етапі для подолання спрощеного підходу до рішення проблем зайнятості, здійснення глибокого аналізу тенденцій на ринку праці, прогнозу на майбутнє, оцінці реальних масштабів безробіття і її соціально-політичних наслідків необхідні нові структури управління зайнятістю, що відповідають потребам суспільства.

Державна служба зайнятості є структурою спеціальних державних органів, покликаних забезпечити координацію, рішення питань зайнятості населення, регулювати попит та пропозицію на робочу силу, сприяти непрацюючим громадянам у працевлаштуванні, організації їхньої професійної підготовки, наданні соціальної підтримки безробітним. Послуги надаються службою зайнятості безкоштовно. До основних напрямків діяльності служби зайнятості відносяться наступні:

1. Аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення і роботодавців про стан ринку праці.

2. Облік вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування; консультація робітників і роботодавців, що звертаються в службу зайнятості, про можливості одержання роботи і забезпечення робочою силою, про вимоги до працівників.

3. Надання допомоги громадянам у виборі придатної роботи, а роботодавцям – у підборі необхідних працівників.

4. Надання послуг у професійній орієнтації і працевлаштуванні працівникам, що вивільняються, і іншим категоріям населення. У зв'язку з цим необхідна розробка нової концепції розвитку системи профорієнтації, що охоплює всі категорії населення, визначення статусу різних ланок цієї системи, перспективи розвитку мережі центрів профорієнтації і психологічної підтримки. Профорієнтаційні послуги повинні надаватися не тільки учнівській молоді, але і працюючим громадянам, що бажають перемінити професію.

5. Реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги.

6. Оплата вартості професійної підготовки, перепідготовки громадян, працевлаштування яких вимагає одержання нової професії, установлення їм на весь період навчання стипендії.

Одним з основних принципів діяльності служб зайнятості є навчання і перенавчання. На базі діючих навчальних закладів створюється навчальний заклад для перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, що вивільняються, і незайнятого населення. Служба зайнятості і відповідні органи по підготовці кадрів, виходячи з потреб адміністративно-територіальних розподілів, аналізу і прогнозу зайнятості, визначають тематичну спрямованість навчання, перелік навчальних закладів, а також набір навчальних програм, розраховують потребу в навчальних місцях, укладають договори і забезпечують відповідне фінансування. Центри зайнятості міст, орієнтуючись на вільні навчальні місця, можуть укладати з вивільненими працівниками угоди і направляти на професійну підготовку по обраній ними професії.

7. Видача у встановленому порядку громадянам допомоги по безробіттю і призупинення виплати цієї допомоги.

Однак не всяка незайнята людина, що бажає працювати, одержує статус безробітного і може розраховувати на соціальну допомогу. Для цього потрібно дотримувати дві умови.

По-перше, громадянин повинний бути працездатного віку і мати здатність до систематичної роботи по будь-якої професії. Якщо професії ні, то він зобов'язаний прийняти пропозицію служби зайнятості про попередню професійну підготовку.

По-друге, необхідна готовність безробітного трудитися, тобто повинно існувати бажання працювати, у нього виникає обов'язок прийняти пропозицію про придатну роботі.

8. Підготовка пропозицій і висновків про використання праці іноземних робітників, які приїжджають в Україну на основі міжурядових угод і ліцензій.

9. Розробка республіканської і регіональних програм зайнятості, включаючи фінансове забезпечення і заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення.

Процеси використання трудових ресурсів, умови їхньої зайнятості, обов'язково повинні регулюватися. Необхідна активна державна політика у сфері зайнятості і трудових відносин. Регулююча роль держави повинна складатися в постійній підтримці збалансованості економічних пріоритетів і пріоритетів зайнятості в програмах економічних перетворень. При обґрунтуванні політики в області зайнятості особливу увагу варто приділяти вибору заходів для забезпечення ефективної зайнятості населення.

Важливо відзначити, що по мірі розвитку економіки міняються і методи державного впливу на використання трудових ресурсів. Міри державної політики зайнятості розрізняються по:

· об'єкту впливу - загальні і спеціалізовані заходи;

· джерелам фінансування.

Різноманіття напрямків державної політики на ринку праці доцільно підрозділити на ряд складових, а саме: міри державної політики зайнятості; методи її проведення і типи державного впливу на зайнятість населення.

Типи державного впливу на зайнятість:

пасивний – соціальна допомога незайнятому населенню (виплата допомоги безробітним та їх утриманцям);

активний – стимулювання пропозиції праці; стимулювання попиту на працю; створення нових робочих місць, перепідготовка кадрів, заходи для узгодження попиту та пропозиції (інформація, консультативні послуги, профконсультації, розробка програм зайнятості для низькоконкурентних груп населення і т.п.); міри допомоги регіонам.

У рамках державної політики зайнятості слід зазначити роль фондів зайнятості в регулюванні ринку праці, за рахунок коштів яких здійснюється фінансування заходів в області зайнятості. Ці витрати можна згрупувати по чотирьох напрямках:

1) кошти, що витрачаються на допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу безробітним, виплату дострокових пенсій;

2) кошти, що направляються на перепідготовку й організацію громадських робіт;

3) кошти, які використовуються на фінансову підтримку, придбання цінних паперів та інші витрати. Поєднує ці витрати те, що вони негарантовані законом;

4) кошти, призначені для розвитку служб зайнятості (їхнє утримання, капіталовкладення, реклама, автоматизована інформаційна система «Зайнятість»).

Державний фонд зайнятості здійснює виплати:

· допомоги по безробіттю;

· компенсацій матеріальних витрат у зв'язку з добровільним переїздом безробітного в іншу місцевість по направленню служби зайнятості;

· за період тимчасової непрацездатності;

· стипендій при направленні безробітного службою зайнятості на професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації.

З фонду зайнятості відшкодовуються витрати Пенсійного фонду у зв'язку з призначенням дострокових пенсій безробітним. Держава гарантує безробітним одержання наступних видів соціальних компенсацій:

- надання особливих гарантій працівникам, що вивільняються з підприємств і організацій;

- виплату стипендій у період профпідготовки і включення цього періоду в загальний і безупинний виробничий стаж;

- виплату у встановленому порядку допомоги по безробіттю;

- надання додаткової матеріальної допомоги безробітному і членам його родини з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, що знаходяться на його утриманні.

Питання

1. В умовах ринкових відносин необхідно прагнути до досягнення повної чи раціональної зайнятості?

2. Охарактеризуйте зайнятість як економічне явище.

3. Що таке безробіття?

4. Назвіть основні види зайнятості та безробіття.

5. Назвіть основні напрямки діяльності Державної служби зайнятості.

6. Який зміст Закону України “Про зайнятість населення”?

8. У якому випадку досягається повна зайнятість?

9. За яких умов безробітна людина може розраховувати на соціальну допомогу держави?

10. Назвіть типи державного впливу на зайнятість.

11. Чи можуть бути визнані безробітними пенсіонери за віком?

12. Чи може бути визнаний безробітним інвалід 1 групи?

13. До яких методів державного впливу відноситься виплата допомоги по безробіттю ?

МОДУЛЬ 2 «ЕКОНОМІКА ПРАЦІ»