Основні терміни та визначення в галузі управління якістю.

Єдність термінології, показників та методів встановлення рівня якості була забезпечена за допомогою розробленої Державним науково-дослідним інститутом «Система» Держстандарту України серії нормативно-технічних документів (НТД), найважливішими з яких є:

ДСТУ 2925-94 «Якість продукції. Оцінювання якості. Терміни та ви­значення»

ДСТУ 3230-95 «Управління якістю та забезпечення якос­ті. Терміни та визначення».

ДСТУ 3021-95 Випробовування і контроль якості продукції. Терміни і визначення.

Міжнародний стандарт ІSO 8402:1994 Загальне керівництво якістю і забезпечення якості. Словник.

Для кожного поняття встановлено один стандартизований тер­мін. У ДСТУ 2925-94 наведено визначення якості продукції, браку, видів дефектів, видів показників якості продукції, методів оцінювання якості продукції.

Розглянемо деякі визначення.

Якість продукції.Сукупність характеристик продукції (проце­су, послуги) щодо її здатності задовольняти встановлені та передба­чувані потреби. Під час укладання контракту потреби чітко встановлю­ють, тоді як за інших умов передбачувані потреби повинні бути виявле­ні та визначені. На якість продукції впливають такі взаємопов’язані види діяльності, як проектування, виробництво та процес обслугову­вання чи ремонту.

Показник якості продукції.Кількісна характеристика однієї чи декількох властивостей продукції, що характеризують її якість.

Придатна продукція.Продукція, що задовольняє всім встанов­леним вимогам.

Ознака продукції.Якісна або кількісна характеристика будь-яких властивостей чи станів продукції.

Параметр продукції.Ознака продукції, яка кількісно характе­ризує певні її властивості.

Властивість продукції.Об’єктивна особливість продукції, яка може виявлятися під чає її створення, експлуатації чи споживання.

Брак.Продукція, передавання якої споживачу не допускається через наявність дефектів.

Дефект. Невиконання заданої або очікуваної вимоги, яка стосу­ється продукції (послуги), включно з вимогами безпеки.

Дефектна одиниця продукції.Одиниця продукції, яка має хоча б один дефект.

Рівень якості продукції.Відносна характеристика якості про­дукції, яка ґрунтується на порівнянні значень оцінюваних показників якості продукції з базовими значеннями відповідних показників.

Технічний рівень продукції.Відносна характеристика якості продукції, яка ґрунтується на порівнянні значень показників, що ха­рактеризують технічну досконалість оцінюваної продукції, з базови­ми значеннями відповідних показників.

Інтегральний показник якості продукції.Показник якості продукції, який характеризує відношення сумарного корисного ефек­ту від експлуатації чи споживання продукції до сумарних витрат на її виготовлення і експлуатацію чи споживання.

Одиничний показник якості продукції.Показник якості про­дукції, що характеризує одну з її властивостей.

Базове значення показника якості продукції.Значення показ­ника якості продукції, прийняте за основу під час порівняльного оці­нювання її якості.

Оптимальне значення показника якості продукції.Значення показника якості продукції, за якого досягається або найбільший ефект від експлуатації чи споживання продукції за заданих витрат на її створення, експлуатацію чи споживання, або заданий ефект за най­менших витрат, або найбільше відношення ефекту до витрат.

Оцінювання рівня якості продукції.Сукупність операцій, яка складається з обрання номенклатури показників якості оцінюваної продукції, визначення значень цих показників та порівняння їх з базо­вими.

Диференційний метод оцінювання якості продукції.Метод оцінювання якості продукції, який ґрунтується на використанні оди­ничних показників її якості.

Вимірювальний метод визначення показників якості про­дукції.Метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюють на підставі даних, отриманих від технічних засобів вимі­рювань.

Комплексний метод оцінювання якості продукції.Метод оцінювання якості продукції, який ґрунтується на використанні комплексних показників її якості.

Органолептичний метод визначення показників якості про­дукції.Метод визначення значень показників якості продукції, який здійснюється на підставі аналізу сприйняття органами чуття.

Змішаний метод оцінювання якості продукції.Метод оцінювання якості продукції, який ґрунтується на одночасному викорис­танні одиничних та комплексних показників її якості.

У ДСТУ 3230-95 наведені загальні терміни, а також терміни та визначення, що стосуються якості та системи якості.

Об’єкт (у галузі якості).Те, що може бути індивідуально опи­сано і розглянуто. Об’єктами можуть бути, наприклад:

- діяльність чи процес;

- продукція;

- організація, система, окрема особа, чи будь-яка комбінація з них.

Процес.Сукупність взаємопов’язаних ресурсів і діяльності, яка перетворює вхідні елементи у вихідні.

Надійність (у галузі якості).Загальний термін, пов’язаний з якіс­тю, який застосовують для опису характеристики готовності та чин­ників, які впливають на неї: безвідмовності, ремонтопридатності та забезпечення технічного обслуговування і ремонту.

Сумісність.Придатність об’єктів до спільного використання у конкретних умовах для виконання відповідних вимог.

Взаємозамінність.Придатність об’єкта до використання за­мість іншого без зміни для виконання однакових вимог.

Безпека.Стан, за якого ризик шкоди (для персоналу) чи втрати обмежений допустимим рівнем. Безпека є одним з аспектів якості.

Управління якістю.Такі напрямки виконання функції загаль­ного управління, які визначають політику, цілі, відповідність у сфері якості, а також здійснюють їх за допомогою таких засобів, як плану­вання якості, оперативне управління якістю, забезпечення якості та поліпшення якості в межах системи якості Обов’язки з управ­ління якістю покладають на всі рівні керівництва, але очолювати їх повинна вища адміністрація. До управління якістю залучаються всі члени організації. В управлінні якістю акцент робиться на економічні аспекти.

Система якості.Сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.

Загальне управління якістю.Підхід до управління організа­цією, спрямований на якість, ґрунтується на участі всіх її членів і має на меті як досягнення довготермінового успіху шляхом задоволення потреб споживача, так і отримання користі для членів організації та суспільства. Total quality manaqment (TQM) (загальне управління якіс­тю) чи його складові частини деколи називають «total quality» («за­гальна якість»), «CWQC (company wide quality control)» («управління якістю в межах компанії»), «TQC» (total quality control) («загальне опе­ративне управління якістю») тощо.

Поліпшення якості.Заходи, здійснювані в організації для під­вищення ефективності та результативності діяльності, процесів з ме­тою одержання користі як для організації, так і для її споживачів.

Програма якості.Документ, у якому регламентовано конкретні заходи у сфері якості, ресурси і послідовність діяльності щодо конк­ретної продукції, проекту чи контракту. Програма якості здебільшого містить посилання на частини настанови з якості, які застосовують в окремих випадках.

Відповідно до визначення Міжнародної організації зі стандарти­зації (ІSО), яке підтримують провідні фахівці багатьох країн, вклю­чаючи Україну, якість – це сукупність властивостейі характерис­тик продукту, що надають йому спроможність задовольняти зу­мовлені або передбачувані потреби.Як продукт праці, якість товару – категорія, нерозривно пов’язана як з вартістю, так і з споживчою вартістю.

Споживача цікавить не природа продукту праці як такого, йому важливо те, що продукт, що став товаром, має необхідні властивості, які є об’єктом споживання. Предметом споживання можуть бути про­дукти, різні за способом споживання, конструкцією, призначенням. Один і той же продукт може мати безліч різноманітних властивостей і бути придатним для різних способів використання. В свою чергу, су­купність властивостей, притаманних окремому продукту, виділяє йо­го з безлічі аналогічних предметів і тому з економічної точки зору якість товару – характеристика його здатності задовольняти ту або іншу потребу. Сам предмет споживання являє собою не що інше як сукупність корисних властивостей продукту праці. І тільки сукупність певних властивостей робить продукт предметом споживання. За на­явності суто конкретної потреби кожний предмет споживання, окрім спроможності її задовольняти, характеризується ще і тим, наскільки повно він це робить, тобто ступенем корисності.

У деяких довідкових джерелах якість визначається як «при­датність для використання» або «відповідність меті», або «задоволення потреб споживача», або «відповідність вимогам». Все це лише деякі сторони якості, визначеної вище.

Поняття якості також використовується в терміні «система якос­ті»: система якості – сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, потрібних для здійснення загального керівництва якістю (адміністративного управління якістю). За міжнародними стандартами ІSО загальне керівництво якістю – ті аспекти загальної функції управління, які визначають політику в області якості, цілі та відповідальність, а також здійснюють за допомогою таких засобів, як планування якості, управління якістю, забезпечення якості та поліп­шення якості в рамках системи якості. Оперативне управління якістю за МС ІSО визначається терміном «управління якістю» – це методи і види діяльності оперативного характеру, що використовуються для виконання вимог до якості. Довгочасне управління якістю й організа­цією в цілому МС ІSО визначено терміном «загальне керівництво якістю». Підхід до керівництва організацією, спрямований на якість, засновано на діяльності всіх її членів щодо досягнення довгостроко­вого успіху шляхом задоволення вимог споживача і користі для чле­нів організації та суспільства.

На національному рівні для кожного поняття стосовно якості та управління якістю встановлено один стандартизований термін. Згідно з наказом Держспоживстандарту України набув чинності ДСТУ ISO 9000:2007, який визначає основні положення щодо управління якості пі визначення основних термінів. Розглянемо деякі з них.

Вимога– сформульовані потреби чи очікування, загальнозро­зумілі чи обов’язкові. «Загальнозрозумілі» означає, що є звичаєм або загальноприйнятою практикою для організації, її замовників та інших зацікавлених сторін. Для позначення конкретного типу вимоги можна вживати означальні слова, наприклад, вимога до продукції, вимога щодо управління якістю, вимога замовника. Установлена вимога – це вимога, сформульована, наприклад, у документі. Вимоги можуть ставити різні зацікавлені сторони.

Рівень якості – категорія чи розряд, надані різним вимогам щодо якості продукції, процесів або систем, які мають те саме функціональне застосування. Якщо установлюють певну вимогу до якості, звичайно, зазначають рівень якості.

Характеристика якості – власна характеристика (характерна особливість) продукції, процесу або системи, пов’язана з вимогою. «Власний» означає наявний у чому-небудь, саме як постійна характе­ристика. Надані характеристики продукції, процесу чи системи (наприклад, ціна продукції, власник продукції) не є характеристиками якості. ( Стандартом визначено класи характеристик, зокрема: фізичні, орга­нолептичні, етичні, часові, ергономічні, функціональні.

Відповідність – виконання вимоги.

Невідповідність – невиконання вимоги.

Дефект – невиконання вимоги, пов’язаної з передбачуваним або установленим використанням. Розрізнення понять «дефект» і «невід­повідність» важливе, оскільки воно має підтекст юридичного характеру, зокрема пов’язаний з питаннями відповідальності за вироблену про­дукцію. Передбачуване використання, як його передбачає замовник, може залежати від характеру інформації, зокрема інструкції з технічного обслуговування, яку дає постачальник.

Запобіжна дія – дія, яку виконують, щоб усунути причину виявленої невідповідності або іншої потенційно небажаної ситуації.

Коригувальна дія- дія, яку виконують для усунення причини виявленої невідповідності або іншої небажаної ситуації. Коригу­вальну дію виконують, щоб запобігти повторному виникненню події, тоді як запобіжну для запобігання події. Слід розрізняти коригу­вальну дію та коригування.

Коригування –дія, яку виконують, щоб усунути виявлену невід­повідність. Коригуванням може бути, наприклад, переробляння або зниження рівня якості.

Переробляння –дія, яку виконують з невідповідною продукцією, щоб зробити її відповідною вимогам.

Зниження рівня якості – змінювання рівня якості невідповідної продукції, щоб зробити її відповідною вимогам, які відрізняються від початково встановлених.

Бракування – дія, яку виконують з невідповідною продукцією, щоб не допустити її початкового передбачуваного використання, наприклад, утилізація, знищення. У ситуації з невідповідною послу­гою запобігають її використанню, припинивши надавання послуги.

Поступка – дозвіл на використання чи випуск продукції, яка не відповідає установленим вимогам. Поступку зазвичай застосовують під час постачання продукції, яка має невідповідні характеристики щодо терміну постачання чи кількості цієї продукції, погоджених в установлених межах.

Дозвіл на відхил – дозвіл не дотримуватися початково встановле­них вимог до продукції, виданих до початку її виготовлення. Дозвіл на відхил зазвичай видають на обмежену кількість продукції або на певний період часу, а також для конкретного використання.

Задоволеність замовника – сприйняття замовником ступеня вико­нання його вимог. Скарги замовників є загальноприйнятим показником низького рівня задоволеності замовника, але якщо скарг немає, це не обов'язково свідчить про високий рівень задоволеності замовника.

Управління якістю – скоординовані дії щодо спрямування та контролювання діяльності організації стосовно якості. Зазвичай охоплює формування політики у сфері якості та встановлення цілей у сфері якості, планування якості, контролювання якості, забезпечування якості і поліпшування якості.

Планування якості – складова управління якістю, зосереджена на встановленні цілей у сфері якості та визначенні операційних про­цесів і відповідних ресурсів, необхідних для досягнення цілей у сфері якості

Контролювання якості – складова управління якістю, зосереджена III виконанні вимог щодо якості.

Забезпечування якості –складова управління якістю, зосередже­на на створенні впевненості в тому, що вимоги до якості буде виконано.

Поліпшення якості – складова управління якістю, зосереджена ми збільшенні здатності виконувати вимоги до якості.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1.Якість – тлумачення, підходи до оцінювання, значення.

2. Дати визначення термінам: продукція, послуга, процес.

3.Дати визначення термінам: якість об'єкту (продукції, послуги, процесу).

3. Дати визначення термінам: вимоги до якості, показник якості, рівень якості, оцінка якості, оцінка рівня якості.

4. Дати визначення термінам: політика в області якості, управління якістю, система якості.

5. Які чинники впливають на формування якості на стадії проектування продукції (послуги)?

6. Які чинники впливають на якість продукції в процесі виготовлення?

7. Які головні етапи в розвитку управління якістю вироблюваної продукції?

8.У чому полягає сучасний підхід до управління якістю?

Список рекомендованої літератури: [9, 10, 11, 12, 13, 14, 25]

ТЕМА 3. ЕВОЛЮЦІЯ МЕТОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ

Питання:

3.1. Фаза відбракування.

3.2. Фаза контролю якості (з 20-х років XX ст.).

3.3. Фаза комплексного управління якістю.

3.4. Фаза всеохопного управління якістю.

3.5. Фаза якості середовища.

3.1.Фаза відбракування.

Згідно з існуючою філософією підприємництва всю відповідальність за якість продукції несе виробник, що впродовж історичних періодів реагував на цю відповідальність впровадженням різноманітних напрямів забезпечення якості.

В історії управління якістю існує п'ять фаз, які у повній відповідності до законів діалектики розвивались під тиском протиріччя між внутрішніми та зовнішніми цілями виробника – забезпеченням якості продукції, що випускається і відповідно укріплення стану виробника на ринку (зовнішня ціль) та підвищення ефективності виробництва, тобто збільшення прибутку компанії (внутрішня ціль).

Це протиріччя на кожній стадії розвитку виробництва, ринку та суспільства мало свою специфіку та по-різному усувалося.

У 1913 р. Генрі Форд уперше застосував модальний конвеєр і ввів замість вхідного контролю комплектуючих вихідний контроль на тих виробництвах, де такі виготовлялися, тобто для складання почали надходити лише якісні вироби. Він також ство­рив окрему службу технічного контролю, незалежну від виробництва. Наукове узагальнення і обґрунтування досвіду, накопиченого на цьому етапі, наведено в працях американського вченого, інженера і менеджера Фредеріка Тейлора, соратника Г. Форда.

Саме Тейлор запропонував концепцію наукового менеджменту, що включила системний підхід, кадровий менеджмент, ідею поділу відповідальності між робітниками й управлінцями у забезпеченні якісної та ефективної роботи організації, ідею наукового нормування праці. Він розробив основні ідеї ієрархічної структури управління організацією, які остаточно сформулювали Анрі Файоль і Макс Вебер. Варто зазначити, що саме діяльність Ф. Тейлора і Г. Форда зумовила створення концепції організації машинного виробництва (виробнича система Форда - Тейлора), яка й донині є моделлю організації більшості сучасних підприємств.

Для забезпечення успішного функціонування системи Тейлора залучені перші професіонали в галузі якості - інспектори (в Україні - технічні контролери). Система мотивації передбачала штрафи за дефекти й брак, а також звільнення. Система навчання зводилася до професійного навчання і вміння працювати з вимірювальним та контрольним обладнанням. Взаємовідносини з постачальниками і спо­живачами будувалися на основі вимог, зазначених в технічних умовах (ТУ), виконання яких перевірялося під час приймального контролю (вхідного і вихідного). Зазначені особливості системи Тейлора характе­ризують її як систему управління якістю окремо взятого виробу. Лише в 70-ті роки XX ст. систему Форда-Тейлора замінила інша концепція (виробнича система компанії «Тойота»).

Основна концепція - споживач повинен отримувати лише при­датні вироби, тобто вироби, що відповідають вимогам стандартів. Основні зусилля мають бути спрямовані на те, щоб непридатні вироби (брак) були не допущені до споживача.

Особливе місце у формуванні та розвитку цієї фази управління якістю належить Г. Емерсону - відомому американському інженеру, раціоналізатору в організації праці. Емерсон вперше порушив питання ефективності виробництва у широкому масштабі, приділяючи значну увагу проблемам якості. Його праця «Дванадцять принципів продук­тивності» привернула увагу підприємців багатьох країн. Підкреслюючи значення цієї книги для підприємництва, «Financial Times» писала: «Його принципи так визначені, правильні і непорушні, що можуть бути прийняті за мірило. З їхньою допомогою може бути обстежено будь-яке виробництво, будь-яке підприємство, будь-яка банківська операція. Успішність цих заходів і вимірюється ступенем відхилення їх організації від дванадцяти принципів продуктивності». Наведемо дванадцять принципів продуктивності за Емерсоном, які тісно взаємопов'язані.

1. Чітке визначення ідеалів та цілей.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе ставлення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний та постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми і розклад.

9. Нормалізація умов.

10. Нормування операцій

11. Письмові стандартні інструкції

12. Винагорода за продуктивність

Контроль та відбракування у виробничій практиці реалізуються річними методами, які розвиваються та вдосконалюються під впливом досягнень НТП. Організаційна система контролю якості мас відпові­дній структурі виробничого процесу його вимогам. Технологія виготовлення продукції може містити велику кількість складних операцій. У даному випадку прийом наочного контролю поєднувався з опера­ційним. Значна роль відводиться вхідному контролю сировини. Система контролю будується за таким принципом: виявлення дефекту та вилучення бракованого виробу із процесу виробництва повинні відбуватися якомога раніше, оскільки подальша обробка дефектного продукту призводить до значних втрат. Підхід до забезпечення якості лише з позицій контролю вимагав при 100-відсотковому контролі параметрів ножної деталі або виробу велику кількість кваліфікованих контролерів.

Послідовне впровадження цієї концепції призвело до того, що уже в 20-ті роки XX ст. кількість контролерів у високотехнологічних операціях становила 30-40% від кількості робітників, а іноді й більше. В рамках цієї концепції підвищення якості завжди супроводжується зростанням затрат на його забезпечення, тобто цілі підвищення ефективності виробництва та покращання якості виробів мають і суперечливий характер (не можуть досягатись одночасно).

Система Тейлора створила ефективний механізм управління якістю кожного конкретного виробу. Однак виробництво - це процес, і тому очевидно, що управляти потрібно процесами.

3.2. Фаза контролю якості (з 20-х років XX ст.).

Її початок пов'яза­ний з розробками відділу технічного контролю фірми «Вестерн Електрик» (США), співробітник якої В. Шухарт у травні 1924 р. побудував діаграми, відомі зараз у всьому світі як контрольні карти ІІІухарта. Приблизно тоді ж Г. Доджем і Г. Ромінгом розроблені перші таблиці вибіркового контролю якості, які разом із контрольними картами ІІІухарта започаткували впровадження статистичних методів управління якістю. Згодом ці методи завдяки Е. Демінгу набули поширення в Японії та мали суттєвий вплив на економічну революцію у країні.

Статистичні методи дозволили зосередити зусилля не на тому, як виявити та вилучити непридатні вироби до їх отримання споживачем, а на тому, як збільшити вихід придатних виробів у технологічному процесі. Системи якості стали більш складними, оскільки в них включені служби, що використовували статистичні методи. Ускладнились і завдання в галузі якості, які вирішували конструктори, технологи та робітники. З'явилася нова спеціальність – інженер з якості, який повинен аналі­зувати якість і дефекти виробів, будувати контрольні карти тощо. Загалом акцент з інспекції і виявлення дефектів було перенесено на їх попередження шляхом з'ясування причин дефектів і їх усунення на основі вивчення процесів і управління ними. Більш складною стала мотивація праці: враховувалося, наскільки точно налаштований процес, як аналізуються ті чи інші контрольні карти регулювання і контролю. Стали більш складними відносини постачальників та споживачів. Одне із досягнень практики контролю якості - створення аудиторської служби з якості, яка на відміну від служби технічного контролю займалася не відбракуванням продукції, а шляхом контролю невеликих вибірок із партій виробів перевіряла працездатність системи забезпечення якості на виробництві.

Основна концепція. Зберігається головна мета – споживач має отримати тільки придатні вироби, тобто ті, що відповідають стандартам. Відбракування зберігається як один з найбільш важливих методів забезпечення якості. Але основні зусилля слід зосередити на управлінні виробничими процесами, забезпечуючи збільшення частки виходу придатних виробів.

Упровадження концепції забезпечення якості в практику дозво­лило значно підвищити ефективність виробництва при досить високому рівні якості виробів і послуг, що створило умови формування гло­бального ринку товарів та послуг. Водночас зростало розуміння того, що кожен виробничий процес має певну межу виходу придатних виробів, яка визначається не процесом, а системою, тобто всією сукупністю діяльності підприємства, організації праці, управління, де цей процес протікає. При досягненні цієї межі з новою силою діє протиріччя цілей підвищення ефективності виробництва та покращення якості виробів.

3.3.Фаза комплексного управління якістю.

Початком фази управ­ління якістю вважається 1950 р., коли з лекціями перед представни­ками ділових кіл Японії виступив Едвард Демінг. Під час 12 лекцій Демінг зустрівся із сотнями провідних менеджерів японських фірм, а його методи статистичного контролю набули широкого визнання.

Розроблена Е. Демінгом програма спрямована на підвищення якості праці та базується на таких положеннях:

- будь-яка діяльність може розглядатися як технологічний процес і тому може бути поліпшена,

- виробництво має розглядатися як система, що перебуває в ста­більному чи нестабільному стані, тому для вирішення конкретних проблем необхідні докорінні зміни;

- вище керівництво підприємства повинно у всіх випадках нести відповідальність за його діяльність.