Нормативне забезпечення обліку праці та її оплати

Облік виплат працівникам є досить складною топологічною ділян­кою бухгалтерського обліку, яка вимагає досить ретельного організа­ційного забезпечення і, насамперед, кадрового та інформаційного. Звичайно цю ділянку роботи доручають найбільш кваліфікованим працівникам.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці праців­ників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначені Законом України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР. За­кон спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Згідно із Законом заробітна плата— це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов ви­конуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результа­тів його праці та господарської діяльності підприємства.

Структура заробітної плати є наступною:

—основна заробітна плата— це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, об­слуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та по­садових окладів для службовців.

—додаткова заробітна плата— це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенса­ційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії, компенсаційні та інші виплати.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці на підприємствах має здійснюватися на підставі:

— законодавчих та інших нормативних актів;

— генеральної угоди на державному рівні;

— галузевих, регіональних угод;

— колективних договорів;

— трудових договорів.

Основою організації оплати праці є тарифна система, що включає:

—тарифні сітки;

—тарифні ставки;

—схеми посадових окладів;

—тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт у залежності від їхньої складності, а працівників — у залежнос­ті від їхньої кваліфікації і по розрядах тарифної сітки. Вона є основою формування і диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка— це сукупність розрядів та відповідних ним та­рифних коефіцієнтів, за якими диференціюють заробітну плату пра­цівників. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на підставі:

— тарифної ставки робочого першого розряду, що установлюється в розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімаль­ної заробітної плати;

—міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів та­рифних ставок (посадових окладів).

Тарифна ставка—- це розмір оплати праці працівників за одини­цю часу. З метою єдиного, на рівні держави, підходу до заробітної плати, розробляються тарифно-кваліфікаційні довідники, в яких на­водяться кваліфікаційні характеристики робіт кожного розряду та вимоги, які пред'являє робота даного розряду до професійних знань та трудових навичок працівника. Кодексом законів про працю та За­коном України "Про оплату праці" встановлено, що тарифна ставка робітника першого розряду має перевищувати законодавчо вста­новлений розмір мінімальної заробітної плати.При цьому слід та­кож враховувати вимоги Генеральної угоди і угод нижчого рівня. Так, Генеральною угодою на 2004—2005 роки передбачено встанов­лення мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду на рі­вні не нижче 120 % розміру мінімальної заробітної плати, встановле­ної законом.

Для робітників можуть застосовуватись наступні міжрозрядні та­рифні коефіцієнти, які визначені Рекомендаціями щодо визначення заробітної плати працюючих в залежності від особистого внеску пра­цівника в кінцеві результати роботи підприємства, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.03.1999 № 44 (табл. 9.2).

Для керівників і спеціалістів на підприємствах розробляються єдині схеми посадових окладів, які рекомендується пов'язувати з тарифними ставками робітників (наприклад заробітна плата директору встанов­люється не вище 4,5—5 розмірів середньої заробітної плати робіт­никаі т.д.). Для керівників і спеціалістів можуть розроблятись окремі тарифні сітки, а також загальні тарифні сітки з оплати праці усіх кате­горій персоналу підприємства, які включають до 17 розрядів.

Рекомендації не мають обов'язкового характеру і підприємства можуть розробляти власні показники для оцінки праці своїх праців­ників.

Для окремих галузей тарифні сітки й умови оплати праці затвер­джені відповідними міністерствами і відомствами. У разі відсутності затверджених для тієї або іншої галузі тарифних сіток і умов оплати праці, підприємство самостійно відносить виконувані роботи до ви­значених тарифних розрядів і присвоює кваліфікаційні розряди робі­тникам за узгодженням із профспілкової організацією. При цьому мають бути дотримані норми трудового законодавства, враховані умови колективного договору й економічна ситуація на підприємстві.

Згідно зі ст. 97 КЗпП оплата праці робітників здійснюється по погодинній, відрядній або іншій системах оплати праці.Оплата мо­же здійснюватися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Класифікація оплати праці за системами оплати наведена на рис. 9.1.

При прямій відряднійформі оплати праці працівника винагоро­джується по відрядних розцінках за одиницю виробітку незалежно від рівня виконаних норм виробки. Заробіток визначається множен­ням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку.

Непряма відрядна система праці— застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників). Заробітна плата підсоб­ників залежить від результатів роботи основних робітників, яких во­ни обслуговують.

При відрядно-прогресивнійоплаті праці об'єм робіт, виконаних понад норму, оплачується по збільшених розцінках.

При відрядно-преміальній— виплачуються премії по відрядних розцінках понад заробіток за досягненням результатів роботи.

Відрядна заробітна плата може бути індивідуальною та груповою (бригадною). При останній заробітна плата за виконані роботи розпо­діляється між членами бригади пропорційно розрядах робітників та кількості відпрацьованих ними годин.

Акордна оплата праці— одна з форм заробітної плати, яка є різ­новидністю відрядної заробітної плати. Акордна заробітна плата на­раховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт. Існує та­кож акордно-преміальна оплата праці, при якій виплачуються премії за досягнуті показники в роботі.

Норми праці— норми виробітку, часу, обслуговування, чисель­ності. Вони установлюються для працівників відповідно до досягну­того рівня техніки, технології, організації виробництва і праці і підля­гають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціо­налізації робочих місць, упровадження нової техніки, технології і ор­ганізаційно-технічних заходів, що забезпечують зростання продукти­вності праці.

Норми праці встановлюються на невизначений термін і діють до моменту їхнього перегляду в зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані. Тимчасові нормивстановлюються на період освоєння тих або інших робіт при відсутності затверджених нормативних ма­теріалів для нормування праці. Разові нормивстановлюються на окремі роботи, що носять одиничний характер (позапланові, аварій­ні). Введення, заміна і перегляд норм праці здійснюється за узго­дженням з профспілковою організацією.

Норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування визнача­ються виходячи з нормальних умов праці, якими вважаються:

— справний стан машин, верстатів і пристроїв;

— належна якість матеріалів і інструментів, необхідних для вико­нання роботи, і їхнє своєчасне надання;

— своєчасне забезпечення виробництва електроенергією, газом і іншими джерелами енергоживлення;

— своєчасне забезпечення технічною документацією;

— безпечні умови праці (дотримання правил і норм по техніці без­пеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідли­вих впливів шуму, випромінювань, вібрації й інших факторів, що не­гативно впливають на здоров'я робітників тощо.

Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (ден­ної) тарифної ставки, що відповідає розрядові виконуваної роботи, на погодинну (денну) норму виробітку. При погодинній оплаті праців­никам установлюються нормовані завдання. Для виконання окремих функцій і обсягів робіт можуть бути встановлені норми обслугову­вання або норми чисельності працівників.

Згідно зі ст. 50—53, 61 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Для окре­мих категорій працівників встановлено скорочений робочий тиждень (36 годин; ЗО годин; 24 години). КЗпП передбачені наступні випадки скороченої тривалості робочого часу:

— для працівників у віці від 16 до 18 років — 36 годин у тиждень, а для осіб у віці від 15 до 16 років (учнів у віці від 14 до 15 років, що працюють у період канікул) — 24 години на тиждень ;

—для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці — не більш 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота на яких надає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджений Поста­новою Кабінету Міністрів від 21.02.2001 № 163.

Підприємства колективним договором можуть встановлювати і меншу норму тривалості робочого часу.

Для працівників установлюється 5-денний робочий тиждень з двома вихідними днями, а на підприємствах, де за характером вироб­ництва й умовам роботи встановлення 5-тиденного робочого тижня є недоречним, установлюється 6-тиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

¹ Тривалість робочого часу учнів, що працюють протягом навчального року у вільний від навчання час не може перевищувати половини зазначеної максимальної тривалості робочого часу.

Відповідно до ст. 73 КЗпП робота не здійснюється на підприємст­вах у наступні святкові і неробочі дні:

— 1 січня — Новий рік;

—7 січня — Різдво Христове;

—8 березня — Міжнародний жіночий день;

—Великдень;

— 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; —9 травня — День Перемоги;

—Трійця;

—28 червня — День Конституції України;

—24 серпня — День незалежності України.

Робота у святкові та вихідні дні оплачується у подвійному роз­мірі.За бажанням працівника робота вихідного дня може бути ком­пенсована шляхом надання іншого дня відпочинку.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи (крім працівників зі скороченим графіком роботи) скорочується на одну годину. Якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неро­бочого. На безперервно діючих підприємствах (їхніх цехах, ділянках тощо), де за умовами виробництва (роботи) не може бути дотримана встановлена для даної категорії працівників тривалість робочого часу, допускається за узгодженням з профспілковою організацією підпри­ємства, застосування підсумованого обліку робочого часу, але трива­лість робочого часу за обліковий період не повинна перевищувати нормальної кількості робочих годин.

Перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників об'єднань, підприємств і організацій, що мають міжгалу­зевий характер встановлено КЗпП та Генеральною угодою (табл. 9.3).

При залученні працівників до виконання понаднормових ро­біт, понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. При оплаті понаднормових робіт компенсація шляхом надання відгулу не допускається.

Залежно від того, яка система оплати праці прийнята на підприєм­стві, розрахунок заробітної плати вихідного (святкового) дня розра­ховується таким чином:

— при відрядній оплаті — за подвійними відрядними розцінками;

—працівникам, робота яких оплачується за погодинними або ден­ними ставками, — у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;

—працівникам, що одержують місячний оклад, — у розмірі оди­нарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у ви­хідний день виконувалась в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота виконувалась понад місячну норму.

Приклади розрахунку заробітної плати при відрядній та погодин­ній системах оплати праці та за роботу у вихідні і святкові дні наве­дені в табл. 9.4—9.7.

9.3. Організація обліку оплати праці та розрахунків з працівниками

Структура виплат працівникам з урахуванням вимог П(с)БО 26 "Виплати працівникам" наведена на рис. 9.2.

Початковою стадією при нарахуванні заробітної плати є облік ро­бочого часу, який ведуть у людино-годинах і людино-днях. Для цього використовують щомісячні табелі типових форм (табл. 9.8) або табе­льні картки. В табелі наводиться список працівників, посада, розряд (оклад) відпрацьований час, неявки на роботу (за допомогою умовних позначок: "х" — хвороба, "пр" — прогул, "в" — відпустка основна щорічна, "вв" — відпустка по вагітності і пологах, "к" — службове відрядження, "н" — робочі нічні години тощо). Табелі ведуть за міс­цем роботи табельники чи керівники виробничих підрозділів. В кінці місяця табелі підсумовують, підписують і здають в бухгалтерію, де їх після перевірки використовують для складання розрахунково-платіжних відомостей та звітності про використання робочого часу. На окремих підприємствах табельний облік ведуть у табелях спроще­ної форми. У цьому разі в табелі відмічають лише відхилення від но­рмативної тривалості робочого дня.

Табель є єдиною основою для нарахування заробітної плати кате­горіям працівників з погодинною оплатою праці. Для нарахування за­робітної плати працівникам з погодинною формою оплати праці ще необхідно мати посадові оклади (ставки) за штатним розписом, при­своєні кваліфікаційні розряди працівникам (на підставі наказів по підприємству).

Табельний облік є формою контролю за використанням робочого часу та станом трудової дисципліни на підприємстві, установі, орга­нізації. На практиці використовують способи табельного обліку наве­дені на рис. 9.3.

При плануванні робочого часу виходять з середньої норми праці на місяць у годинах для працівників з різною тривалістю робочого тижня.

Типові форми первинного обліку за розрахунками з робітниками і службовцями затверджено наказом Мінстату України від 22.05.1996 № 144, а саме:

П-49 — "Розрахунково-платіжна відомість";

П-50 — "Розрахункова відомість";

П-51 — "Розрахункова відомість";

П-52 — "Розрахунок заробітної плати;

П-53 — "Платіжна відомість";

П-54 — "Особовий рахунок";

П-54а — "Особовий рахунок";

П-55 — "Накопичувальна картка обліку виробітку і заробітної плати";

П-56 — "Накопичувальна картка обліку заробітної плати";

Форма розрахункової відомості наведена в табл. 9.9.

Типові форми первинного обліку особового складу та використан­ня робочого часу затверджені наказами Міністерства статистики України від 09.10.1995 № 253 і від 27.10.1995 № 277, а саме:

П-1 "Наказ (розпорядження) про прийом на роботу";

П-2 "Особова картка";

П-З "Алфавітна картка";

П-4 "Особова картка спеціаліста з вищою освітою, який виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські і технологічні роботи";

П-5 "Наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу";

П-6 "Наказ (розпорядження) про надання відпустки";

П-7 "Список №__про надання відпустки";

П-8 "Наказ (розпорядження) про припинення дії трудового дого­вору (контракту)";

П-9 "Книга обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них";

П-10 "Книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них";

П-11 "Акт на списання бланків трудових книжок або вкладишів до них";

П-12 "Табель обліку використання робочого часу і розрахунку за­робітної плати";

П-13 "Табель обліку використання робочого часу";

П-14 "Табель обліку використання робочого часу";

П-15 "Список осіб, які працювали у понаднормовий час";

П-16 "Листок обліку простоїв".

З первинних документів з нарахувань заробітної плати підсумкові дані переносять у журнал-ордер № 5 чи 5 а.

Основою для видачі заробітної плати служать розрахунково-платіжні чи платіжні відомості.

Для нарахування основної заробітної плати працюючим, яким встановлена відрядна оплата праці, необхідно мати відомості про ви­робіток і розцінки за виконані роботи.

Відомості про виробіток беруть з облікових листків праці і вико­наних робіт (індивідуальних чи групових). Використовують типові форми облікових листків, нарядів на виконану відрядну роботу, ре­єстрів на здану на склад продукцію, вироби і інше. Для водіїв пер­винним документом для нарахування заробітної плати є подорожній (шляховий) лист вантажного автомобіля за формою № 2 (у межах України) та № 1 (у міжнародному сполученні), шляховий лист легко­вого автомобіля (автобуса), шляховий лист трактора та інших доку­ментів, що підтверджують обсяг виробітку. Серед інших документів, що підтверджують об'єм виробітку можуть бути наступні: рапорти; змінні рапорти; доплатні листки; листки обліку простоїв; довідки-розрахунки; маршрутні листи в поєднанні з рапортами; журнали ро­біт; акти про брак.

Якщо роботи виконувались бригадою (колективом), то розподіл заробітної плати ведуть пропорційно коефіцієнто-годинам тощо.

Узагальнення інформації про розрахунки за виплатами працівни­кам, які належать як до облікового, так і до необлікового складу під­приємства, — з оплати праці (за всіма видами заробітної плати, пре­мій, допомог тощо), за не одержані в установлений строк з каси під­приємства суми з виплат працівникам, за іншими поточними випла­тами ведеться на рахунку 66 "Розрахунки за виплатами працівникам", який має такі субрахунки:

—661 "Розрахунки за заробітною платою";

—662 "Розрахунки з депонентами";

—663 "Розрахунки за іншими виплатами".

За кредитом рахунка 66 "Розрахунки за виплатами працівникам" відображаються нарахована працівникам підприємства основна та додаткова заробітна плата, премії, допомога по тимчасовій непраце­здатності, інші належні до нарахування працівникам виплати, за де­бетом — виплата основної та додаткової заробітної плати, премій, допомоги по тимчасовій непрацездатності тощо; вартість одержаних матеріалів, продукції та товарів у рахунок заробітної плати (погашен­ня заборгованості перед працівниками за іншими виплатами); утри­мання податку з доходів фізичних осіб, збору на обов'язкове держав­не пенсійне страхування, внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, платежів за виконавчими документами та інші утримання з виплат працівникам.

Заборгованість підприємства з виплат працівникам у разі одер­жання підприємством готівки для виплати через касу підприємства та неотримання її працівниками в установлений сірок відображається за дебетом субрахунків 661 "Розрахунки за заробітною платою" і 663 "Розрахунки за іншими виплатами" та кредитом субрахунка 662 "Розрахунки з депонентами".

На субрахунку 663 "Розрахунки за іншими виплатами" ведеться облік розрахунків за виплатами, що не належать до фонду оплати праці, зокрема допомога по частковому безробіттю, допомога по тим­часовій непрацездатності.

Аналітичний облік розрахунків ведеться за кожним працівником, видами виплат та утримань.

Крім оплати за відпрацьований час, обсяг виконаних робіт і виготовлену продукцію, заробітна плата може нараховуватись, відповідно до діючого законодавства, і за інших причин, що мають відношення до діяльності даного підприємства. Так за час виконання державних та громадських обов'язків, передбачених законодавством, за праців­ником зберігається середній заробіток. Зберігається середній заробі­ток також під час відрядження, направленим працівникам для підви­щення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших про­фесій з відривом від виробництва, переїзду на нову роботу, на час ме­дичного обстеження, донорам в день здачі крові та на наступний день, за час простою не з вини працівника. В цих випадках в розрахунок заробітної плати враховують всі види виплат, що входять у фонд заробітної плати.

При нарахуванні заробітної плати працівникам за невідпрацьова­ний час слід враховувати вимоги постанови Кабінету Міністрів Укра­їни "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8.02.1995 № 100. Чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи й організації усіх форм власності. Згідно по­станови, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до ак­тів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в коле­ктивних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній за­робіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за про­міжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підви­щення.На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригу­вання заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:

а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;

б) надання працівникам творчої відпустки;

в) виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час;

г) переведення працівників на іншу легшу нижче оплачувану ро­боту за станом здоров'я;

д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу;

є) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; є) виплати вихідної допомоги;

ж) службових відряджень;

з) вимушеного прогулу;

и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів; і) звільнення працівників-донорів від роботи; ї) залучення працівників до виконання військових обов'язків; й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу;

л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Працівникам підприємства при звільненні у зв'язку із скороченням штатів, ліквідації підприємства чи реорганізації виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку, а особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 1—2 катего­рій — додатково 3 місячні заробітки. Ці виплати є компенсаційними. Розмір вихідної допомоги залежно від умов припинення трудового договору наведено в табл. 9.10.

Не входить у витрати виробництва і враховується на субрахунку № 663 допомога з тимчасової непрацездатності. Первинним документом для нарахування допомоги є листок непрацездатності. Обрахування

денної допомоги¹ ведуть виходячи ззаробітку за попередні 6 місяців (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю, в якому людина захворіла . Якщо застрахована особа працювала та сплачувала або за неї сплачува­лись страхові внески за період менше 6-ти місяців, то середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьовані місяці. У разі, якщо час роботи та сплати страхових внесків менше місяця, середня заробітна плата визначається виходячи з фактично відпрацьованого часу і якщо на день настання страхового випадку застрахована особа не мала заро­бітку, або страховий випадок настав уперший день роботи — середня заробітна плата для нарахування страхових виплат визначається вихо­дячи з місячної тарифної ставки (посадового окладу).