ТЕМА 7. Аналіз релевантності для прийняття управлінських рішень

7.1. Методи складання кошторису капітальних вкладень.

7.2.Аналіз інвестиційних проектів.

7.1.Однією з цілей планування і складання кошторисів є за­безпечення наявності ресурсів, достатніх для досягнення ре­зультатів. Найбільш важливим ресурсом є капітал, чи гроші. Прибуток на капітал розглядається як показник ефективності роботи. Вміння ефективно складати кошторис витрат необ­хідне для ефективного застосування і використання обмеже­них ресурсів. Методи складання кошторису витрат капіталь­них вкладень застосовуються в різних комерційних рішен­нях, їх складання потребує системного аналізу інвестицій і наявного прибутку.

На запитання „будувати нові потужності підприємства чи краще розширити наявні?”, „продовжувати випуск існуючого асортименту продукції чи почати випуск нових виробів?”, „бра­ти обладнання в оренду чи краще купити власне?”, „створю­вати чи не створювати спільне підприємство?” й інші можуть бути найрізноманітніші відповіді. Однак з фінансового погляду процес отримання відповідей на ці запитання практично од­наковий. Так, кожне з прийнятих рішень є разовим і значно впливає на рух грошової маси і прибутку в майбутньому, кожне рішення вимагає великих грошових сум, які можуть бути виділені шляхом накопичення прибутку упродовж кількох років, кожне рішення впливає на грошові надходження і при­бутки в майбутньому і тому необхідно враховувати вартість грошей з врахуванням прибутків майбутніх періодів. Крім того, кожне рішення орієнтоване на проект на відміну від орієнтації на поточний момент чи минулий період.

З цих причин застосовують особливі методи і процедури, що регулюють процес прийняття рішень, які стосуються ка­пітальних вкладень.

Ці методи охоплюють такі питання:

1) дозволені межі витрачання грошей без узгодження;

2) призначення капітальних вкладень, тобто необхідно чітко вказувати проблему як можливість, на яку планується витратити гроші;

3) класифікація капіталу, який поділяється на основний, оборотний і прямі витрати на проект;

4) оцінювання грошових надходжень, тобто визначення, за рахунок чого будуть одержані кошти для капітальних вкладень (за рахунок економії витрат, за рахунок збільшення об­сягу продажу чи скорочення оборотного капіталу);

5) вирахування норми майбутнього прибутку, приведеного до оцінки теперішнього часу, чистої дисконтованої вартості й окупності;

6) послідуюча ревізія, тобто аналіз „чи залишилися в силі важливі припущення” після того, як почалось здійснення проекту.

Завдання прийнятого рішення – розподілити обмежені ресурси для досягнення у довгостроковому плані оптималь­них результатів для своїх працівників, акціонерів і всього суспільства.

Підприємство і економіка в цілому мають значну кількість альтернативних способів витрачати й інвестувати капітал. При цьому слід зазначити, що підприємство у міру того, як відби­рає проекти, від кожного наступного, як правило, отримує все менше і менше прибутку. Теорія складання кошторису капіталовкладень вимагає не вкладати капітал у проекти, які не гарантують одержання прибутку, рівного або більшого ніж вкладений капітал.

На рис. 7.1 показано залежність норми прибутку на інвестований капітал від кількості проектів та вартості капіталу.

Рис. 7.1. Попит і пропозиція капіталу (А, Б, В-проекти)

Проект є пропозицією стосовно капіталовкладення, яка, будучи реалізованою, залишає капіталу інші проекти. Управління проектами або задоволення попиту на капітал називають складанням кошторису капітальних вкладень.

Проект, як правило, є письмовим планом дій, в якому висвітлюються такі питання:

- системне оцінювання економічних і фінансових факторів, що впливають на прибуток та інвестиції;

- зведення пропонованих капітальних вкладень з розшифровкою вкладень в основний капітал, оборотний капітал та проект;

- описання вигод, які будуть отримані при пропонованих витратах (економія витрат праці, накладних витрат, зниження витрат на енергію, скорочення циклу руху запасів, збільшення прибутку за рахунок розширення асортименту чи продажу товарів, збільшення прибутку за рахунок зміни напрямку діяль­ності тощо);

- описання декількох альтернативних напрямків дій з висвітленням їх кількісних та якісних переваг і недоліків;

- вибір однієї альтернативи на підставі аналізу напрямків дій;

- аналіз чутливості, що дає змогу визначити, який прибуток буде одержано, якщо одне з припущень виявиться помил­ковим;

- розписання робіт із вказівкою на те, хто несе відповідальність за здійснення проекту;

- пропозиції щодо наступних ревізій чи перевірок для контролю за здійсненням проекту.

Складання кошторису капітальних вкладень не є для України чимось новим. Керівники приймають рішення про капіталовкладення на основі розробок інститутів та знань тех­нологічних процесів, продукції, матеріалів, споживачів. З ча­сом підприємства стають усе більш капіталоємними, що ви­кликає необхідність реалізовувати все більше проектів чи здійснювати все більше і більше капіталовкладень.

7.2.Головна мета керівництва полягає в тому, щоб одержати достатній прибуток від використання ним капіталу, на основі чого частіше за все і оцінюється ефективність його роботи. Загальні методи планування охоплюють такі сектори, як підрозділи підприємства, географічні території, асортимент продукції, ринки, канали поширення, клієнтів. Плани розгля­дають майбутні дії на 1-5 років. У більшості випадків ці методи не достатні для планування, тобто прийняття рішень стосовно капіталовкладень проектів, а тому аналізу піддають кожен проект від початку і до кінця і простежують органі­заційні зв’язки, щоб врахувати всі фактори, пов’язані з прийняттям рішень відповідно до капіталовкладень, що плану­ються, і замість традиційного бухгалтерського обліку розгля­даються економічні показники.

Ключовим моментом при складанні кошторису капітало­вкладень є уявлення про те, що вартість капіталу з часом змінюється.Сьогодні наявна гривня коштує більше ніж та, що буде одержана в майбутньому, і навпаки, гривня, покладе­на на депозит, може принести відсотки. Отже, сьогоднішні вкладення вагоміші, ніж вкладення в такій самій сумі у май­бутньому. Крім того, наявні сьогодні гроші коштують більше, ніж у майбутньому, тому що існує фактор невизначеності, тоб­то майбутній платіж є менш визначеним, ніж сьогоднішній, гроші знецінюються внаслідок інфляції. Можуть бути втрати також в результаті невикористання альтернативного рішен­ня, тобто підприємство має враховувати, яку норму прибутку воно може мати при подальшому найкращому вкладенні ка­піталу, що в бізнесі називають „вартістю капіталу”.

Врахування фактора часу – це „золоте правило бізне­су”. У загальному плані його визначають таким формулю­ванням: „Сума, отримана сьогодні, більша за ту саму суму, отриману завтра”.

Для оцінювання проектів використовують такі методи аналізу.

1. Оцінювання проектів „на око”. При цьому порівню­ють показники проектів і на основі інтуїції роблять висновок. Цей метод не завжди дає змогу однозначно обрати кра­щий проект, тому що не використовуються способи вимірю­вання, які є більш об’єктивними;

2. Розраховують період окупності проектів, який дорів­нює кількості років, щоб повернути первісні інвестиції.

Період окупності визначають відношенням витрат на про­ект до середньорічного прибутку за термін дії проекту. Водно­час в зарубіжній практиці він розраховується дещо інакше. Так, якщо інвестиції становлять 20 тис. грн., а прибутки в перший рік – 15 тис., а у другий – 7 тис., то термін окупності розрахо­вують за алгоритмом: 1 рік + (20 тис. х 15тис.): 7000 = 1,714 року. Після цього проекти ранжирують за терміном окупності. Алго­ритм цього розрахунку виражається такою формулою:

,

де Т – загальний термін окупності інвестицій; N – кількість повних років; ∑ S_inv – загальна сума інвестицій у проект; ∑ SO_(n-1) – сума окупності інвестицій за роки за вирахуванням останнього; S_n – окупність в останній рік.

Показник окупності показує, як швидко окупляться інве­стиції. Цей показник зрозумілий кожному працівникові підприємства. Водночас він має і недоліки. Основний недолік цього показника в тому, що за ним важко прогнозувати при­буток після періоду окупності. Крім того, він не враховує строки одержання прибутку і вартість грошей з урахуванням при­бутку майбутнього періоду, не визначені і сам норматив окуп­ності, те, чи має він бути однаковим для проектів з різним ступенем ризику. Ці недоліки добре можна помітити, якщо проаналізувати кілька проектів (табл. 7.1).

Таблиця 7.1