Інтоксикації нервової системи.

Нейроінтоксикації бувають ендо- та екзогенними. Ендогенні інтоксикації виникають внаслідок накопичення в організмі токсичних продуктів обміну при захворюваннях внутрішніх органів (печінки, нирок, підшлункової залози).

Екзогенними нейроінтоксикаціями вважають тривалі або скороминущі порушення функцій нервової системи, які виникають в результаті впливу на організм отруйних хімічних речовин.

Розрізняють гострі, підгострі і хронічні нейроінтоксикації. Гострі нейроінтоксикації розвиваються в результаті одноразової дії на організм токсичної дози отрути; підгострі – ті, що виникають в умовах повторної дії отрути протягом короткого часу; хронічні – ті, що обумовлені систематичним проникненням в організм малих доз токсичної речовини з поступовим наростанням симптомів отруєння.

Ендогенні інтоксикації розвиваються хронічно, а екзогенні – в основному гостро.

Тяжкість клінічних симптомів, перебіг і прогноз захворювання залежить від виду токсичної речовини (отрути), дози, часу та кратності впливу на організм, а також від стану систем організму, що метаболізують та виводять отруту.

На ранніх стадіях нейроінтоксикації виникає астено-вегетативнийсиндром, що включає в себе бради- або тахікардію, лабільність артеріального тиску, гіпергідроз, безсоння, дратівливість, підвищену втомлюваність тощо. Якщо контакт з отрутою продовжується й надалі, то виникають органічні зміни: токсичнаенцефалопатія (характеризується появою розсіяної органічної симптоматики), токсичнаполінейропатія.

Принципи терапії нейроінтоксикацій екзогенного характеру:

- Припинення надходження отрути в організм (евакуація потерпілого з токсичного середовища).

- Видалення отрути з місць її засвоєння (промивання шлунка, очисна клізма, обробка шкіри та слизових).

- Нейтралізація отрути, що циркулює в крові (антидотна терапія).

- Зменшення токсичного впливу отрути, що надійшла до організму (введення фармакологічних антагоністів).

- Стимулювання виведення отрути та її метаболітів (форсований діурез, гемодіаліз, ентеро-, гемосорбція і плазмаферез).

- Симптоматична корекція розладів, що вже розвинулись.

Отруєння сірководнем. Сірководень – це нейротропна отрута, що лише в 5-10 разів поступається за токсичністю синильній кислоті. Зустрічається як у виробничих умовах (виробництво тканин, гумова промисловість), так і в природних умовах (глибоких колодязях і ямах, в місцях природного виходу газів). До організму потрапляє інгаляційним шляхом та через неушкоджену шкіру.

Клініка. Сірководень має місцеву і загальнотоксичну дію. Легке отруєння характеризується подразненням слизових оболонок. Спочатку виникає сльозотеча, чхання, кашель, ринорея, далі приєднується головний біль, безсоння, загальна слабість, запаморочення, утруднюється дихання.

Високий вміст сірководню в повітрі може спричинити втрату свідомості, судоми, порушення дихання і серцевої діяльності, розвиток набряку легень. Небезпека отруєння підвищується в зв’язку з втратою нюху, що обмежує можливість своєчасного виходу працюючих із забрудненої атмосфери.

Лікування. Хворого виводять з отруєної атмосфери. Призначають серцеві та дихальні аналептики, при необхідності – гемодіаліз, гемодилюцію.

Отруєння чадним газом (оксидом вуглецю). Чадний газ – це газ без кольору та запаху. Утворюється при неповному згоранні вуглецевовмісних речовин. Отруєння зустрічається серед робітників котелень, гаражів, мартенівських і ливарних цехів. До організму потрапляє через верхні дихальні шляхи, викликає блокаду гемоглобіну крові (зв’язується з гемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін, який втрачає здатність переносити кисень, внаслідок чого виникає тканинна гіпоксія). У зв’язку з тим, що ЦНС найбільш чутлива до гіпоксії, переважають розлади саме її функції.

Клініка. При легкому отруєнні виникає головний біль, нудота, блювання, загальна слабість, непритомність. Шкіра та слизові оболонки рожеві внаслідок накопичення карбоксигемоглобіну в крові (його вміст в крові складає 20-30%).

Тяжке отруєння характеризується розвитком коматозного стану з порушенням серцевої діяльності й дихання, судомами, ригідністю м’язів. Концентрація в крові карбоксигемоглобіну становить 50% і вище.

Лікування. Хворого негайно виносять на свіже повітря. За необхідності здійснюють реанімаційні заходи для відновлення дихання і діяльності серця: безперервна інгаляція кисню протягом 2-3 годин, серцеві глікозиди, лобелін, кероване апаратне дихання, обмінне переливання крові, оксибаротерапію (2-3 атм упродовж 50-60 хвилин).

Отруєння пестицидами. Пестициди – отрутохімікати, які використовують для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур (гексахлоран, гептахлор, тіофос, гранозан тощо). В організм вони потрапляють через травний канал або дихальні шляхи, рідше – через шкіру. Токсична дія пестицидів зумовлена вмістом у них хлору, фосфору, миш’яку, ртуті.

Клініка. Легка форма отруєння характеризується загальною слабістю, нездужанням, головним болем, ознаками подразнення слизових оболонок (кашель, сльозотеча, чхання, ринорея), болем в надчеревній ділянці, проносом, металічним присмаком в роті.

У випадку отруєння середнього та тяжкого ступенів до вказаних симптомів приєднуються: багаторазове блювання, судоми, порушується свідомість, діяльність серцево-судинної та дихальної систем. При отруєнні фосфоровмісними речовинами можливий набряк легень. Смерть від гострих отруєнь пестицидами обумовлена паралічем дихального або серцево-судинного центру, ураженням нирок або легень.

Лікування. Необхідно терміново промити шлунок 2% розчином натрію гідрокарбонату або дозою активованого вугілля (100-200г на 1л води), призначають блювотні (апоморфін), сольові проносні. При отруєнні пестицидами, що містять ртуть чи миш’як – унітіол, при отруєнні фосфорорганічними пестицидами антидотом є атропін.

Отруєння барбітуратами (барбаміл, фенобарбітал). Виникає внаслідок медикаментозної інтоксикації або при суїцидальних спробах.

Клініка. В клінічній картині отруєння виділяють наступні синдроми:

· коматозний стан і інші неврологічні розлади;

· порушення дихання;

· серцево-судинні розлади та розлади функції нирок;

· трофічні розлади.

При отруєнні барбітуратами з’являється сонливість, атаксія, змінюється величина зіниць («гра зіниць»), дизартрія. Надалі – стійкий міоз, пригнічення рефлексів, м’язова гіпотонія, нерідко розвивається кома.

Коли хворий виходить з коми, спостерігається психомоторне збудження, що змінюється різко вираженою астенією, депресією. Часто виникають порушення трофіки (випадіння волосся, дерматози тощо).

Найтяжчими симптомами отруєння є розлади дихання, обумовлені ушкодженням мозкового стовбура і легень. Порушення функції нирок пов’язане з розвитком гострої серцево-судинної недостатності, внаслідок чого знижується нирковий кровообіг, що призводить до олігурії.

Лікування. Починається з промивання шлунку. Призначають проносні, проводять інкубацію трахеї, дренаж верхніх дихальних шляхів, високі сифонні клізми, форсований діурез. У тяжких випадках проводять гемодіаліз. Антагоністом снодійних препаратів є бемегрид (в/в 10мл 0,5%розчину).

Отруєння метиловим спиртом. Метиловий спирт (метанол) широко використовується в промисловості. Отруєння можливе при вдиханні парів метилового спирту або при прийомі його всередину замість етилового спирту. Токсична дія метилового спирту на організм людини обумовлена продуктами його окислення – формальдегідом, який вибірково пошкоджує клітини сітчастої оболонки ока і навіть незначні його дози (5-10мл) можуть бути причиною сліпоти.

Клініка. Симптоми отруєння з’являються через декілька годин після вживання метилового спирту (до 1 доби), ознаки сп’яніння нерізкі. В зв’язку з тим, що основні патологічні зміни розвиваються в гіпоталамусі, клінічна картина отруєння характеризується вираженими вегетативними розладами (гіпергідроз, тахікардія, різке зниження АТ, ціаноз губ, блідість обличчя).

Для отруєння середньої тяжкості характерними є: різкий головний біль, запаморочення, блювання, біль в кінцівках, жовтушність склер, підвищення температури тіла, лейкоцитоз крові.

У випадках тяжкої інтоксикації знижується гострота зору, виникає різкий біль в животі, психомоторне збудження з судомами, зіниці розширюються і не реагують на світло. Першими клінічними симптомами ураження зорових нервів є поява пелени і яскравих плям перед очима, зниження гостроти зору аж до амаврозу.

Лікування. Перша допомога при гострому отруєнні метиловим спиртом полягає в інтенсивному промиванні шлунка 2% розчином натрію гідрокарбонату, інтенсивному питті 3% розчину натрію гідрокарбонату (4-5 склянок на день) для боротьби з ацидозом, кровопускання (250-300мл) з наступним переливанням крові. Внутрішньовенно вводять 400-800мл 5% розчину глюкози, 400-800мл ізотонічного розчину натрію хлориду, вітаміни групи В, аскорбінову кислоту, преднізолон. Показаний гемодіаліз.

Антидотом є етиловий спирт, який використовують всередину по 50мл 30% розчину через 2 години або в/в 1мл на 1кг маси тіла на добу.

Отруєння нейролептиками. До нейролептиків відносяться аміназин, пропазин, стелазин, галоперидол, триседил. Найчастіше спостерігається отруєння аміназином, смертельні дози якого 15-150мг/кг.

Клініка. Виникає загальна слабість, сонливість, запаморочення, нудота, сухість у роті, гіпотонія, тахікардія. В неврологічному статусі: атаксія, тремор, деколи судоми. Довготривале вживання аміназину часто є причиною синдрому паркінсонізму.

Лікування проводять таке саме, як при отруєнні барбітуратами, при наявності синдрому паркінсонізму призначають протипаркінсонічні препарати.

Ботулізм – найбільш тяжка форма аліментарних токсикоінфекцій. Ботулізм спостерігається при вживанні продуктів харчування, приготовлених без дотримання відповідних технологічних режимів.

Клініка. Хвороба починається гостро після короткого інкубаційного періоду (6-30 годин) і супроводжується нездужанням, м’язовою слабістю, сухістю в роті, нудотою, блюванням. Далі виникає двоїння в очах, птоз, розширюються зіниці, виникає параліч акомодації, порушується ковтання, мова, голос. При важких формах отруєння може наступити смерть від ураження дихального центру.

Лікування. В перші години після отруєння промивають шлунок з активованим вугіллям, призначають очисні клізми, сольові проносні, дезінтоксикаційні засоби. Потрібне раннє введення полівалентної антитоксичної сироватки (по 10000 МО типу А, С, Є та 5000 МО типу В внутрішньовенно). При відсутності лікувального ефекту ті самі дози протиботулінічної сироватки вводять через 10-12 годин.