ЛЕКЦІЯ №4

ТЕМА ЛЕКЦІЇ:

Інфекційні захворювання нервової системи. Ураження нервової системи у хворих на СНІД

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ:

Нейроінфекції складають найпоширенішу групу органічних захворювань нервової системи. Їх питома вага в загальній патології нервової системи складає 35-37%. Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) уперше був описаний в Атланті (США) в 1981 р. З тих пор спостерігається катастрофічний ріст захворюваності з так званим подвоєнням чисельності захворілих кожні 6 місяців. У цей час це захворювання зареєстроване в 140 країнах миру всіх континентів.

СТУДЕНТ ПОВИНЕН ЗНАТИ:

Етіопатогенез, клініку, інфекційних хвороб нервової системи; основні принципи їх лікування і догляду

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Менінгіт, класифікація, клініка, лікування.

2. Енцефаліт, класифікація, клініка, лікування.

3. Мієліт.

4. Поліомієліт.

5. Неврологічні прояви ВІЛ-інфекції.

До нейроінфекцій належать захворювання нервової системи, які виникають внаслідок дії вірусів або бактерій. Захисну роль у нервовій системі відіграє гематоенцефалічний бар’єр, який перешкоджає проникненню в мозок токсинів, бактерій та вірусів, що циркулюють у крові.

За етіологічним фактором всі інфекційні хвороби нервової системи можна розділити на дві групи. До першої відносять захворювання, які первинно уражають нервову систему (нейроінфекції, які не пов’язані із попереднім інфекційним захворюванням), до другої – процеси, що виникають як ускладнення цілого ряду загальних інфекцій та інтоксикацій, наприклад, кору, краснухи, тифів, малярії та ін.

За локалізацією інфекційного та інфекційно-алергічного процесу в нервовій системі розрізняють:

· енцефаліт – запалення речовини головного мозку;

· менінгіт – запалення мозкових оболонок;

· мієліт – запалення речовини спинного мозку;

· енцефаломієліт – ураження головного і спинного мозку;

· поліомієліт – запалення сірої речовини спинного мозку;

· поліневрит – множинне ураження периферійних нервів.

Менінгіт– запалення мозкових оболонок. Запальний процес виникає переважно у м’якій мозковій оболонці і може бути гнійним (викликається бактеріями) або серозним (викликається вірусами). Розрізняють первинний або вторинний, гострий і хронічний менінгіт.

Діагностика менінгіту базується на виявленні менінгеального синдрому. Менінгеальний синдром –симптомокомплекс, який складається з:

· Загальномозкових проявів (головний біль постійного характеру, без певної локалізації, який супроводжується запамороченням, нудотою, блюванням, підвищеною чутливістю до зовнішніх подразників – особливо світла і шуму; часто порушується психіка, орієнтація в часі і просторі, виникають психомоторне збудження і галюцинації).

· Оболонкових симптомів (або менінгеальних знаків), які виникають внаслідок подразнення оболонок мозку. Це ригідність потиличних м’язів (неможливість нахилити голову вперед); симптом Керніга (опір при спробі розігнути в колінному суглобі ногу, попередньо зігнуту під прямим кутом в кульшовому і колінному суглобах; верхній симптом Брудзінського (згинання ніг при нахиленні голови вперед); нижній (згинання однієї ноги при перевірці симптому Керніга на другій).

· Загальноінфекційні прояви (висока гектична температура тіла, озноб, гіперемія шкіри та слизових, тахікардія, зміни в загальному аналізі крові – лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, прискорення ШОЕ).

Перераховані вище прояви складають так звану менінгеальну тріаду, на підставі якої виставляють діагноз менінгіту. Його має обов’язково підтвердити дослідження спинномозкової рідини, в якій виявляють підвищену кількість клітин - нейтрофілів чи лімфоцитів (плеоцитоз) при відносно стабільній кількості білка.