Психогенетичний підхід і його результати.

Основні методи психогенетичних досліджень: близнюковий метод, метод прийомних дітей і сімейний метод.

Близнюковий метод засновано на співставленні двох типів близнюків:

- монозиготні (МЗ) – розвилися з однієї яйцеклітини і мають однаковий набір генів.

- дизиготні (ДЗ) – розвилися з двох і більше яйцеклітин, мають 50 % (від 25 до 75 %) і не вирізняються від рідних братів і сестер.

Гіпотеза досліджень за допомогою блюзнюкового методу є такою: якщо досліджувана ознака формується під впливом середовища, то внутрішньопарна подібність МЗ і ДЗ близнюків має бути однаковою. Якщо ознака, що досліджується, визначається насамперед генотипом і є вродженою, то схожість у МЗ близнюків має бути більшою ніж у ДЗ.

Недоліки методу:

1. Специфічність пренатального розвитку, що впливає на подальший соматичний розвиток. Ситуація є подібною до переносу закономірностей виділених на хворих людей на всю здорову популяцію.

2. Вплив на результати дослідження стосунків між близнюками:

- ефект контрасту (частіше у ДЗ близнюків): близнюки прагнуть відрізнятися один від одного;

- ефект асиміляції (частіше у МЗ близнюків): близнюки намагаються все однаково. Така поведінка призводить до того, що значно підвищується внутрішньо парна подібність близнюків.

Сімейний метод:

- порівняння родичів, що належать до одного покоління,

- порівняння родичів, що належать до різних поколінь.

- доведення не випадковості шлюбного вибору (подібність чоловіка і жінки)і його залежність від психологічних властивостей.

Недолік: генетично близькі люди і мають більш схоже оточуюче середовище.

Метод прийомних дітей є більш точним у дослідженні генетичних і середовищ ний впливів.

- порівняння всиновлених дітей і їх біологічних батьків,

- порівняння всиновлених дітей і їх прийомних батьків,

- дітей-неродичів з однієї сім’ї.

Недолік: неможливість проведення досліджень в державах з тайною всиновлення.

Традиційним об’єктом вивчення психогенетики є вивчення пізнавальної (когнітивної) сфери. Основне питання: дослідження впливу взаємодії середовища і генотипу на формування загальних і спеціальних здібностей. Результати більшості проведених вимірів інтелекту засвідчують 50-60 % рівень спадковості загальних здібностей, хоча на дорослих близнюкових вибірках отримані більш високі результати.

Результати К. Штерна (штат Міннесота) представлені в таблиці 1.

Табл. 1.

Аналіз таблиці 1 показує, що зв’язок між коефіцієнтом інтелекту дитини і професією рідного батька є більш жорстким, ніж в сім’ях з прийомними дітьми.

Висновки:

1) розумові здібності в більшій мірі визначаються генами, успадкованими від батьків;

2) суттєвий вплив на розвиток здібностей справляє соціальні фактори.

Особливий інтерес представляють дані про зміни у впливі генотипних і соціальних факторів на вікові показники розвитку інтелекту. Про це свідчать результати лонгітюдного Луісвільского проекту, представлені в табл.. 2.

Аналіз таблиці 2. Наведені в таблиці дані свідчать про збільшення з віком ролі генотипу у становленні інтелекту. При цьому звертає на себе увагу відносна постійність впливу постійного оточення, тобто сім’ї.

Психогенетичні дослідження Д. Розенталя (1970) асоціальної поведінки (класичний близнюковий метод) МЗ і ДЗ Близнюкових пар.

Серед дорослих злочинців з розрахунку на 100 чол. у МЗ близнюків – 71, а у ДЗ – 34 партнери в парі здійснювали злочини. Для неповнолітніх: відповідно 85 і 75.

Соціальні фактори: домашні умови, бідність, відсутність батьків, конфлікти в сім’ї, школі, на вулиці.

Фактори, що носять спадковий характер і впливають на асоціальну поведінку (підтвердження теорії Ломброзо):

1) низькі значення IQ;

2) відхилення в електроенцефалограмі зустрічаються частіше;

3) 60 % злочинців характеризуються атлетичною будовою;

4) хромосомні аномалії;

Наиболее известным лонгитюдинальным исследованием было установлено, что при всех сходствах «исследование взрослых монозиготных близнецов обнаружило поразительные отличия между ними. Они проявляются не в тех способностях, которые в норме описываются как «интеллект», а в складе психики и жизненных стремлениях, в контроле за поведением и до некоторой степени даже в темпераменте… эти результаты показывают как окружающая среда может влиять и влияет даже при одинаковой генетической основе» (Фогель, Мотульски Генетика человека).

Исчезает необходимость сравнивать вклады в психику и поведение человека природного и социального. Так, Ж.Годфруа цитирует мысль А.Хебба: «Определять удельный вес каждого из факторов – это все равно, что пытаться выяснить, от чего больше зависит площадь прямоугольного поля – от его длины или ширины».

Основний висновок з більшості психогенетичних досліджень: в психічному розвитку ведучу роль відіграє взаємозв’язок генотипа і оточення.