Кластерний підхід в управлінні регіональним розвитком.

Конкурентоспроможність як одна з ознак територіально-виробничих комплексів є важливим параметром економічного районування. Вона допомагає розв’язати питання не тільки їх класифікації в базах даних, а й організувати її у такий спосіб, щоб розгорнути таксономії: визначити відстані або тісноту зв’язків елементів економічного простору. Актуальність дослідження просторової конкурентоспроможності зростає в умовах глобалізації економічних зв’язків і відносин, тобто з урахуванням вступу України до СОТ.

Зосередимося на понятті кластерного розвитку, що набуває широкого розголосу через ряд публікацій М. Портера.

Конкурентоспроможний економічний кластер за визначенням є зосередженням ефективних і взаємозалежних видів економічної діяльності, тобто сукупність взаємозалежних груп успішно конкуруючих фірм, які забезпечують передові позиції на галузевому, національному й світовому ринках. Кластер в економічній літературі на Заході визначається як комплекс, сформований на основі територіальної концентрації мережі спеціалізованих фірм, постачальників, виробників і споживачів, пов'язаних технологічним ланцюжком і є альтернативним формуванням порівняно до галузевого (секторального) підходу.

За визначенням М. Портера, найбільш конкурентоспроможні в міжнародних масштабах фірми однієї галузі не розкидані по різних розвинених державах, а мають властивість концентруватися в одній і тій же країні, а часом навіть у тому самому регіоні країни. Одна або кілька фірм, досягаючи конкурентоспроможності на світовому ринку, поширює свій вплив на найближче оточення: постачальників, споживачів і конкурентів. У свою чергу, успіхи оточення впливають на подальший ріст конкурентоспроможності даної компанії. У результаті формується "кластер" як співтовариство фірм, тісно пов'язаних галузей, що взаємно сприяють росту конкурентоспроможності один одного. Для всієї економіки держави кластери виконують роль крапок росту внутрішнього ринку й бази міжнародної експансії.

Французькі економісти І. Толенадо й Д. Солье використали поняття "фільєри" для опису груп технологічних секторів. Формування фільєрів пояснювалось залежністю одного сектора від іншого на технологічному рівні. Таким чином, фільєри являють собою більш вузьку інтерпретацію кластера, тому що ґрунтуються на одному із критеріїв виникнення кластера - на необхідності створення технологічних зв'язків між галузями й секторами економіки для реалізації їхніх потенційних переваг.

Кластерний підхід також використається в розробках шведських теоретиків. Їх кластерна теорія в основному формується на структурі національної економіки, а точніше на вивченні взаємозв'язків великих шведських багатонаціональних корпорацій. Тут кластери базуються на тезі Е. Дахмена "про блоки розвитку" . Основою розвитку конкурентного успіху по Дахмену є наявність зв'язку між здатністю одного сектора розвиватися й здатністю забезпечувати прогрес в іншому. Розвиток повинен відбуватися поетапно, або по "вертикалі дій" у межах однієї галузі, пов'язаної з іншими галузями, що забезпечить можливість завоювання конкурентних переваг.

Найбільш сучасні теорії розвитку конкурентоспроможності на основі кластерів розроблені В. Фельдманом. Переваги даної теорії полягають в тому, що вони засновані на великих емпіричних дослідженнях диверсифікаційних форм у різних країнах.

Диверсифікованість часто слідує за матрицею "витрата-випуск" або контактам між галузями, пов'язаними відносинами постачання і придбання. Це погоджується з механізмами, які ведуть до утворення кластерів. Більше того, найбільш життєздатні кластери інноваційної активності формуються на основі диверсифікованості.

Як показує світова практика функціонування найбільш процвітаючих економічних систем, високу конкурентоспроможність і стабільний економічний ріст, насамперед, забезпечують фактори, що стимулюють поширення нових технологій. З огляду на ту обставину, що сучасні конкурентні переваги практично повністю забезпечуються за рахунок переваг у технологіях виробництва, керування, організації просування товарів, успішний розвиток конкурентоспроможності економічної системи можливо при комплексному використанні теорій кластерного механізму й сучасних концепцій інноваційного розвитку.

Інноваційний кластер, будучи найбільш ефективною формою досягнення високого рівня конкурентоспроможності, являє собою об'єднання різних організацій (промислових компаній, дослідницьких центрів, органів державного керування, громадських організацій тощо), що дозволяє використати переваги двох способів координації економічної системи – внутріфірмової ієрархії й ринкового механізму, що дає можливість більш швидко й ефективно розподіляти нові знання, наукові відкриття й винаходи.

Виробничий кластер – це форма організації, що завжди більш вигідна, ніж галузева організація виробництва через те, що зв'язки фірм у кластері більш дешеві та тісні. Кластер породжує мультиплікативний та ефект масштабу виробництва, основою якого є наявність в особі однієї з фірм ядра розвитку і обслуговуючих галузей. Перевагою виробничого кластера є також ефект охоплення, що виникає при спільному використанні продуктивних сил галузі для виробництва декількох видів продукції. Цей фактор характеризується багатофункціональною природою сільського географічного простору, що дає можливість використати багатофункціональний фактор на різних підприємствах при мінімізації транзакційних витрат, пов'язаних з його передачею.

Монополія кластера сприяє фінансуванню досліджень й розробці нововведень за рахунок підвищення ефекту виробничої структури, що дозволяє учасникам кластера стабільно здійснювати інноваційну діяльність протягом тривалого часу.