Регіональний розвиток транскордонного співробітництва в Україні

Україна є членом регіональних інтеграційних угруповань — Співдружності Незалежних Держав (СНД) і Чорноморського економіч­ного співробітництва (ЧЕС). Що ж до ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбе­кистан, Азербайджан, Молодова), то, як зазначалося, ця спільнота поки що не є організацією в юридичному розумінні, а являє собою регулярні зустрічі на вищому рівні. Ще одна організація, до якої Україна не належить, але має з нею розгалужені стосунки і намір стати її членом, — це Євроейський Союз. Отже, розглянемо особли­вості діяльності України в СНД, ЧЕС і взаємовідносини її з ЄС.

Співдружність Незалежних Держав (СНД)— організація, до заснування якої в 1994 році причетна Україна. Вже зазначалося, що утворення СНД обумовлювалося як економічними, так і полі­тичними причинами. Поступово політичний фактор почав ставати не стимулом, а гальмом інтеграції, оскільки бачення політиками різних членів СДН перспектив інтеграції, трактування співвідно­шення національних і наднаціональних інститутів в організації — дуже різниться. Якщо Білорусь, Казахстан, Киргизія, Вірменія сто­ять за найтіснішу інтеграцію з Росією, включно політичну й військо­ву, то Україна, Грузія, Азербайджан, Туркменія побоюються, що че­рез механізм наднаціональних органів може бути встановлено еко­номічний і політичний диктат Росії. Україна, як відомо, не приймає участі у військових структурах СНД.

В економічному плані основні розходження містяться навколо форми інтеграції, за якої СНД має будувати спільний економічний простір. Росія виступає за впровадження вже сьогодні митного со­юзу чи навіть економічного союзу. Економічний союз вже задекла­ровано, проте це поки що суто формальний акт, не підкріплений реальними економічними відносинами. Україна, до речі, стала лише асоційованим членом Економічного союзу. З свого боку Україна пропонує розпочати інтеграційний процес із утворення вільного економічного простору, що більше відповідає сьогоденним реаліям. Президент України піднімає це питання практично на кожному самміті голів держав.

Незважаючи на величезні труднощі, якими супроводжується співробітництво членів СНД в його межах, ця організація має для України важливе значення, принаймі, сьогодні. Для нас економіч­ний простір СНД являє потенційно (і реально) широкий ринок збу­ту товарів і джерело постачання необхідної сировини (особливо енергоносіїв), машин і обладнання, товарів широкого вжитку. На країни СНД припадає понад 40% зовнішнього товарообсягу Украї­ни, в тому числі його третина — на Росію. Звідти ми одержуємо увесь імпортований газ, майже всю нафту, руди кольорових металів, деревину, бавовну, автомобілі. На ринках СНД реалізується перева­жаюча кількість нашої продукції чорної металургії, важке облад­нання, продукція агропромислового комплексу. Зберіглося ще чи­мало виробничих зв'язків між підприємствами України і країн СНД. Втратити такий ринок, особливо за таких непростих економічних обставин, в яких сьогодні опинилась Україна, було б недоречно. Інша річ — треба знайти найбільш ефективні шляхи економічного співро­бітництва між країнами СНД, які б сприяли прискоренню інтеграц­ійного процесу без утиснення національного суверенітету та інте­ресів кожного члена організації.

Хоч і дуже повільно, але здійснюється просування до утворення економічного простору в межах СНД. Багато товарних груп корис­туються пільговими тарифами. Більшість країн має безвізовий ре­жим, що полегшує вільне пересування робочої сили. До речі, значна частина українців працює в Росії, зокрема, на газопромислах і на­фтопромислах, а в Україні — чимало мігрантів з республік Закав­каззя та з тієї ж Росії. Налагоджуються на новій, ринковій основі виробничі й комерційні зв'язки між підприємствами країн-членів, розвивається співробітництво в кредитно-фінансовій сфері. Най­більша частина в структурі українського зовнішнього боргу припа­дає на Росію, якій ми винні більше, ніж МВФ, МБРР і ЄБРР, разом узятих.

Проте більш успішному просуванню по шляху інтеграції зава­жають причини не тільки політичного, але й економічного порядку. Однією з них є відсутність єдиних стандартів оподаткування товарів, в тому числі в процесі експортно-імпортних операцій. Часто окремі держави, в порушення досягнутих замовлень, в односторонньому порядку підвищують тарифи. Так, Росія застосовує високі експортні тарифи на нафту, яка вже на кордоні України стає надто дорогою, і це відчутно на нашій економіці. З свого боку, Україна запровадила занадто високі тарифи на транзит товарів через свою територію, що примусило наших торговельних партнерів з СНД шукати інших шляхів, повз країну. Це, зокрема, боляче відчулося на роботі наших чорноморських портів. Ще однією акцією, на цей раз скорішо політичною, ніж економічною, з боку Росії став намір будувати газопровід в Західну Європу, обминаючи територію України.

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС)було також засновано за безпосередньої участі України, яка в 1992 році, в числі 11 держав, підписала Стамбульську декларацію. Декларацією пе­редбачалося багатостороннє й двохстороннє співробітництво чорно­морських держав в різних галузях економіки — промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі та туризму, телекомунікаціях. Однією зі сфер співробітництва визначено екологію Чорно­го моря.

Механізм інтеграції в межах ЧЕС передбачає безподаткову торг­івлю, вільний рух капіталів та послуг створення вільних економіч­них зон, обмін інформацією комерційного характеру, підтримка приватного бізнесу².

В 1998 р. в Ялті на черговому самміті високих посадових осіб було підписано Статут ЧЕС, який вже юридично посвідчив про на­родження нової регіональної організації. Отже, в певній мірі, Ук­раїну можна вважати "батьківщиною" ЧЕС. В Ялті також була прийнята Декларація, в якій окреслено конкретні напрямки подаль­шої діяльності ЧЕС.

Чорноморське економічне співробітництво знаходиться поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Проблему створює ве­лика неоднорідність його членів, і не тільки за розмірами території та економічним потенціалом. Вони належать до різних політич­них і економічних угрупувань. Шість з них є членами СНД; Греція входить в ЄС і в НАТО; Туреччина стане членом ЄС в найближчі часи і також є членом НАТО; Албанія, Румунія й Болгарія входять до блоку держав Центральної і Східної Європи. Ринкові механізми в Греції та Туреччині розвинуті раніше і краще, ніж в інших чле­нах ЧЕС.

Незважаючи на це, учасники ЧЕС вбачають реальні перспективи для плідного співробітництва. Вже сьогодні воно здійснюється в таких галузях, як енергетика, транспорт, зв'язок, екологія. Найпер-спективнішими напрямками інтеграції є: об'єднання електромереж в єдиній системі Чорноморського кільця, утворення регіональних транспортних коридорів; прокладення ліній оптиковолоконного зв'язку; програми з охорони Чорного моря.

Багато надій покладається на Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР),який розпочав діяльність в 1999 році. Його функ­ціями є кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтрим­ка фінансових систем країн-членів. До речі, двоє з членів ЧЕС— Росія та Туреччина входять у десятку найбільших торговельних партнерів України. Квоти банку серед членів ЧЕС розподіляються таким чином (в %):

Албанія................... 2,0

Азербайджан ......... 2,0

Вірменія.................. 2,0

Болгарія................ 13,5

Грузія...................... 2,0

Греція.................... 16,5

Молдова .................. 2,0

Румунія................. 13,5

Росія...................... 16,5

Туреччина............... 16,5

Україна.................. 13,5

Такий розклад дає приблизну уяву про економічне співвідношен­ня країн-членів та їх вплив у ЧЕС.

Велике значення надається створенню єдиної транспортної ме­режі в просторі ЧЕС, а також розвитку системи "транспортних ко­ридорів":Транс-Євразійського ТЕАСЕКАі Критських коридорів. Для України особливо важливі так звані Критські коридори (угоду про їх створення було підписано 1994 році на острові Крит). З оди­надцяти цих коридорів чотири пройдуть по території України:

—транспортний коридор № 3: Берлін — Вроцлав — Львів — Київ;

—транспортний коридор № 5: Трієст — Любляна — Будапешт —Братислава — Львів;

—транспортний коридор № 7: Дунайський від Кельхайма до Суліни;

—транспортний коридор № 9: Гельсінкі — Київ — Одеса — Димитровград — Александруполіс.

В 1997 році в Гельсінкі відбулася третя Пан'європейська транс­портна конференція, на якій Україна запропонувала розширити си­стему міжнародних транспортних коридорів ще чотирма лініями:

—Балтика — Чорне море (Гданськ — Варшава — Ковель — Одеса);

—Європа — Азія (Франкфурт — Краков — Львів — Дніпропет­ровськ — Алмати);

—Євразійський (Ашгабат — Баку — Тбілісі — Чорноморські порти України);

—ЧЕС (Анкара — Єреван — Тбілісі — Ростов-на-Дону — Донецьк —Одеса — Бухарест — Димитровград — Стамбул).

Ланками майбутньої єдиної транспортної мережі ЧЕС є паромна магістраль Батумі — Одеса — Варна, а також запроектована система транспортування нафти з Азербайджану через грузинське місто Супса на м. Южне і далі по нафтопроводу до західного кордону України.

Чорноморське економічне співробітництво розглядається його членами як важливий щабель в просуванні до єдиної Європи. Це було зафіксовано в Ялтинський Декларації. З таких позицій краї­ни ЧЕС природно прагнуть до як найтіснішого співробітництва з Європейським Союзом. Підчас наради міністрів закордонних справ країн ЧЕС в Тбілісі було прийнято Платформу про співробітництво між ЧЕС та ЄС. Платформа визначила напрямки реалізації страте­гічних цілей ЧЕС, які полягають в інтеграції до Європи з кінцевою метою входження до спільної економічної зони ЄС — ЧЕС¹.

Україна активно співробітничає в ЧЕС. Вона запропонувала ство­рити єдиний інвестиційний простір і спільний ринок інвестицій­них проектів. Фахівці з Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України розробляють плани заходів щодо створення зони вільної торгівлі ЧЕС.

Стратегічною метою України є вступ до Європейського Союзу.Модель Європейського розвитку є для нас найближчою і зрозумі­лою. Залучення до Європейської спільноти відкрило б для Ук­раїни великі можливості щодо прискорення економічного розвитку і підвищення добробуту населення нашої країни.

Наше бажання стати членом ЄС досі не реалізувалося через не­відповідність економічного механізму України нормам і вимогам Європейського Союзу. Керівництво ЄС неодноразово заявляє, що двері Європи для України не закриті, проте наша країна має пройти ще довгий шлях економічних перетворень.

Відносини України з ЄС грунтуються на конкретних угодах та програмах партнерства. В 1994 р. була підписана Угода про парт­нерство та співробітництво між ЄС та Україною(набуло чинності в 1998 році). Основними цілями Угоди визначено:

— розвиток тісних політичних стосунків шляхом постійного діалогу з політичних питань;

— сприяння торгівлі та інвестиціям, гармонійним економіч­ним стосункам;

— забезпечення основ для взаємовигідного економічного, соці­ального, фінансового, науково-технічного та культурного співробіт­ництва;

— підтримка України в її зусиллях зміцнювати демократію та завершенні переходу до ринкової економіки.

В грудні 1999 р. на самміті в Гельсінкі Європейська Рада зазна­чила, що стратегічне партнерство між ЄС та Україною, яке грун­тується на спільних цінностях та інтересах, є фактором зміцнення миру, стабільності та процвітання в Європі. Тоді ж була прийнята "Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України". Ця про­грама містить такі цілі¹:

— робити внесок у виникнення стабільної, відкритої, плюраліс­тичної та правової демократії в Україні та укріплення стабільно функціонуючої ринкової економіки на користь усьому народові України;

— співробітничати з Україною в царині збереження стабіль­ності та безпеки в Європі й усьому світі, знаходячи ефективні відповіді на спільні проблеми, з якими стикається континент;

— розширювати економічне, політичне та культурне співробі­тництво з Україною, а також співпрацю в галузі юстиції та внутрішніх справ.

Угода про партнерство й співробітництво (УПС) визначила 28 галузей економічного співробітництва ЄС з Україною. Серед них: захист та заохочення інвестицій, сертифікація, освіта, монетарна політика, наука, сільське господарство та інше.

Європейська Асоціація бізнесу, що є в структурі ЄС, представляє і захищає інтереси українських економічних і суспільних організацій в питаннях фіскальної політики, ринкової економіки, інформації й зв'язку, регіонального розвитку, культури.

Одним з найефективніших напрямків співробітництва є програ­ма ТАСІС — Технічна допомога країнам СНД. Це дуже розгалужена програма підтримки реформи в країнах СНД, в тому числі й в Ук­раїні. На економічні реформи в Україні виділено гранди для 32 проектів. Серед них — пілотні проекти з реструктуризації сільського господарства, сприяння розвитку фінансових ринків в Україні, підтримка фінансових зв'язків підприємств та інші¹. З метою підви­щення ефективності співробітництва України з ЄС створюється спільний Українсько — Європейський консультативний комітет з питань законодавства на кошти, виділені для реалізації програми ТАСІ8.

ТАСІ8 передає ноу-хау, яким володіють державні й приватні організації самого широкого спектру, що дозволяє сполучати досвід з професійними знаннями і навичками на місцях. Ноу-хау надається у формі Консультативного сприяння в питаннях управління, пряму­вання груп експертів. Пріоритетними напрямками програми ТАСІ8 є: реорганізація приватного сектора, створення ефективної системи виробництва, переробки і розподілу продукції, розвиток ядерної безпеки, охорона довкілля, забезпечення реформи системи державного управління, соціального захисту й освіти. Технічна допомога ТАСІ8 забезпечується тільки тим проектам, які вписуються в програму реконструкції і реструктуризації, що підтримується урядом країни та Європейською Комісією. Кожна країна сама визначає приоритетні сектори, які відіграють найзначнішу роль в процесі реформ.

В структурі ТАСІС є так звані спеціалізовані підпрограми, що охоплюють переважно гуманітарний сектор. Серед них:

—програми консультування з питань політики;

—програми побудови громадянського суспільства;

—програми в галузі освіти й професійної підготовки;

—програми підтримки підприємств;

—програми, пов'язані з міжнародними стандартами й обов'язка­ми.

Україна бере участь практично в усіх спеціалізованих підпрог­рамах ТАСІ8.

Надаючи допомогу Україні в проведенні економічних і соціаль­них реформ, ЄС водночас вимагає застосування українським урядом більш рішучих заходів для їх здійснення. Серед таких заходів, зокрема, ЄС пропонує: визначення та забезпечення майнових прав; подальша приватизація ; лібералізація цін; збільшення квартир­ної плати й тарифів на комунальні послуги; реструктуризація бізне­су та підтримка малих й середніх підприємств. Отже, умови досить нелегкі; їх виконання може загострити соціальну ситуацію в країні. Та якщо ми хочемо вступити до ЄС, — мусимо прийняти його вимо­ги, але реалізувати ці заходи обережно, з урахуванням всіх можли­вих економічних і соціальних наслідків.

Зі свого боку, Україна розробила національну програму інтег­рації в ЄС.

Ефективною формою прискорення інтеграційних процесів є міжре­гіональне співробітництво,тобто співпраця країн на рівні суміж­них адміністративних регіонів. Така форма має успішне поширення в Європі, де міжрегіональні інтеграційні сполучення одержали назву "Єврорегіонів".Перший єврорегіон був заснований в 1959 р. на базі суміжних територій ФРН і Нідерландів. Сьогодні в Європі діє більше 50 єврорегіонів.

В межах єврорегіонів здійснюється транскордонне співробітниц­тво між сусідніми країнами. Основними напрямками співробітниц­тва є торгівля, спільне підприємництво, екологія і культура. Успіху розвитку зв'язків в межах єврорегіонах сприяє те, що прикордонні території, якими межують країни, часто мають багато спільного в природних умовах, історії, культурі і навіть в етнічному відношенні.

Україна бере участь в чотирьох єврорегіонах: "Буг" (Волинська область і прикордонні регіони Польщі); "Карпатський єврорегіон" (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області та суміжні території Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії); "Нижній Дунай" (Одеська область і суміжні території Молдови й Румунії); "Верхній Прут" (Чернівецька область та суміжні тери­торії Молдови й Румунії). (про Єврорегіони доповнити із питання про актуальні проблеми регіональної політики).

Основна література:

1. Голіков А. П., Дейнека О. Г, Позднякова Л. О., Черномаз П. О. Регіональна економіка та природокористування/за ред. Голікова А. П.: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 352 с. – С. 199 – 212.

2. Лишиленко В. І. Регіональна економіка: підручник — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 384 с. — С. 41-66.

3. Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 328 с. – С. 277- 316.

4. Олійник Я.Б., Запотоцький С.П., Кононенко О.Ю., Мельничук А.Л., Пасько В.Ф. Регіональна економіка. / За ред. Я.Б. Олійника. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. - 444 с.

5. Регіонально-адміністративний менеджмент: Навчальний посібник під ред. д. філос. н., проф. В. Г. Воронкової — К.: «Видавничий дім «Професіонал», 2010. — 352 с. – С. 198- 223.

6. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. – М., 1983.

7. Дорогунцов С.І., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. – К.:”Стафед-2”, 2001.

8. Коваль Я.В., Антоненко І.Я. Регіональна економіка: Навч. посібник. – К.: РВПС України НАН України, 2005.

9. Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун С.І. Природні ресурси України. - Рівне: ПринтХауз, 2000.- 184 с.

10. Мазур А.Г. Регіональна економіка: проблеми відтворення та управління. – Вінниця, 2000. – 263с

11. Мезенцев Н.І., Мезенцев К.В., Суспільно-географічне районування України. К., 2002

12. Пістун М.Д., Мезенцев К.В., Тьорло В.О. Регіональна політика в Україні: суспільно-географічний аспект. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004.

13. Регіональне управління: інноваційний підхід: Навч. посібн. / За заг. ред. проф. Бутка М.П. – К., 2006. – 560 с.

14. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку: Монографія / За ред.. З.С.Варналія. – К., 2005. – 498 с.

15. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / ДорогунцовС.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та інш. – К., КНЕУ, 2005.

16. Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України / С.І. Дорогунцов, Л.Г. Чернюк, П.П. Борщевський, Б.М. Данилишин та ін. – К.: Нічлава, 2002. – 690 с.

17. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. – К.: Вікар, 2001.

18. Трансформація структури господарства України: регіональний аспект. За ред. Г.В. Балабанова, В.П. Нагірної, О.М. Нижник. – К.: Міленіум, 2003.

Додаткова література:

19. Домбровська С.І., Сиволап Т.Г. Регіон як елемент фінансової реструктуризації: інвестиційно-інноваційний аспект / С.І.Домбровська, Т. Г Сиволап // Економіка і регіон. – №25 – С2 (спеціальний випуск 2). –2010. –ПолтНТУ. – С 120-123 (Фахове видання).

20. Прушківський В.Г., Сиволап Т.Г. / Особливості інвестиційної політики: регіональний аспект // Держава та регіони. – №5. – 2011. – С 184-190 (Фахове видання).

Прушківський В.Г. Сиволап Т.Г. / Інвестиційно-інноваційна діяльність у промисловості: регіональний аспект / В.Г. Прушківський, Т.Г. Сиволап// Наука й економіка. – Випуск 2(18). – 2010. – С 236 - 240 (Фахове видання).

Прушківський В.Г., Сиволап Т.Г. / Проблеми інвестиційної політики та інновацій національної економіки (економіко-екологічний аспект) / В.Г. Прушківський., Т.Г.Сиволап // Економічний простір: Збірник наукових праць. − №47. − Дніпропетровськ: ПДБА, 2011. − С. 115 – 123 (Фахове видання).

23. Прушківський В.Г.,Сиволап Т.Г. / Фінансова реструктуризація як найважливіший елемент формування національної інноваційної системи // Продуктивні сили і регіональна економіка: зб. наук. пр.. : у 2 ч. / РВПС України НАН України. – К.: РВПС України НАН України, 2010. – Ч. 1. – С 83-89 (Фахове видання).

24. Сиволап Т.Г. Сутність фінансової реструктуризації промислового комплексу в регіоні та її місце в сучасній економіці / Т. Г. Сиволап // Інвестиції: практика та досвід № 7. − 2012 , С – 50- 58. (Фахове видання).

25. Сиволап Т.Г. Аналіз ефективності формування та використання фінансової реструктуризації промислового комплексу регіону / Т. Г. Сиволап // Економіка та держава. − № 12 . – 2013. – С. 10-16. (Фахове видання).

26. Сиволап Т.Г. Фінансова реструктуризація промисловості регіону в формуванні кластерної економіки: інноваційний аспект / Т.Г. Сиволап // Наука в інформаційному просторі: матеріали VII Міжнар. Наук.-практ. конф., 29-30 верес. 2011р.: В 7 т. – Д.: Біла К.О.– Т. 7: Економіка в деталях. – 2011. – 115 с.

27. Сиволап Т. Г. Розвиток економіки в умовах фінансової кризи / Т.Г. Сиволап // Проблеми економіки і управління у промислових регіонах: матеріали IV Міжрег. наук.-практ. конф., 27-28 травня, 2011р., ЗНТУ . – 2011. – С 30-32.

28. Сиволап Т.Г. Умови формування та розвитку фінансової реструктуризації промислового комплексу в регіоні / Т.Г.Сиволап // Финансовий механизм решения глобальных проблем: предупреждение экономических кризисов: материалы I Международ. научн.-практ. конф., 20-21 сентября 2012 . – С. 54-56.

29. Сиволап Т.Г. Аспекти інноваційного розвитку фінансової реструктуризації промислового комплексу в регіоні / Т.Г.Сиволап // Прикладная наука и инновационный путь развития национального производства: материалы Междунар. научно-практ. конференции 4-5 октября, 2012. – С 45-47.

30. Роль держави у підвищенні привабливості інвестиційної діяльності в Україні // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечение иностранных инвестиций: региональный аспект. - Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ, 2009. - C. 565-567.

31. Миценко І.М. Інноваційна безпека Українив в процесі інтернаціоналізації знань // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечение иностранных инвестиций: региональный аспект. - Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ, 2009. - C. 571-579.

32. Воротіна Л. Реструктурування як шлях відновлення платоспроможності підприємства /Л. Воротіна// Бюлетень з корпоративного управління . – 2001. – № 9. – С. 27-31.

33. Білик М. Д. Фінансова реструктуризація та її оцінка / М.Д. Білик// Економіст. – 2000. – № 9. – С. 22-27.

34. Стецько М. Використання “сигналів” з ринку капіталів для прийняття фінансових рішень / М. Стецько // Світ фінансів. – 2007. – Вип. 1. – С. 116-123.

35. Белых, Людмила Петровна. Реструктуризацияпредприятий: учеб. пособие для студентоввузов, обучающимся по экономическимспециальностям/ Л. П. Белых. – 2-ое изд., доп. и перераб. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 511 с.

36. Гриньова В.М. Функціонально-вартісний аналіз в інноваційної діяльності: Монографія . – Харків: ВД «ННЖЕКТ», 2004. – 124 с.

37. Picot G. Handbuch Mergers&Acquisition. – Stuttgart: Schaeffer-Poeschel Verlag, 2002. – S. 274.

38. Volkart R. Corporate Finance:Grundlagen von Finanzierung und Investition. – Zürich: Versus, 2003. – S. 575.

39. Волошанюк Н. В. Фінансова реструктуризація підприємств (на прикладі підприємств гірничо-металургійного комплексу України)// Дис. кандидата економічних наук: 08.00.08 /Наталля Володимирівна Волошанюк . – К., 2009, 219 с.

40. Федосов В. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями: [монографія]/Федосов В., Опарін В., Льовочкін С. / за наук.ред. В. Федосова. – К.: КНЕУ, 2002. – 387 с.

41. Іщук С.І. Промислові комплекси України. Наукові основи територіальної організації: Навч. посіб. для студ. екон. геогр. спец. вищ. навч. закл. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2003. – 248 с.

[1] На сьогодні будова глобальної спільноти досліджується у 3 аспектах: (1) з точки зору рівня розвитку національні економіки поділяються на країни транснаціональної постіндустріальної Півночі, країни високоіндустріального Заходу, країни Нового Сходу, країни сировинного Півдня, конгломерат держав посткомуністичного світу, країни «глибокого Півдня»; (2) з точки зору архітектури глобального простору країни поділяють на центр, периферію і динамічні країни; (3) з точки зору глобальної нерівності виокремлюють групи країн за рівнем доходу.

[2] Під ефектом «центру тяжіння» розуміють додаткові надходження інвестицій, можливість отримання вищих прибутків і створення додаткових робочих місць за рахунок розвитку сучасної інфраструктури, здатної обслуговувати значні міжнародні потоки товарів, послуг, інформації, фінансових і технологічних ресурсів.

[3].