Порівняння існуючих сіток економічного районування території України

Всі автори схем виділяють район, що складався з Донецької та Луганської областей –нині проголошені ЛНР, ДНР Він фігурує під назвою Донбас, Донеччина, Донецький, Східний. Назви районам за частинами світу (тобто за допомогою відношення географічної спрямованості) дає О.І. Шаблій. Коли загальна кількість районів перевищує чотири, то такий спосіб найменування стає незручним. Краще в назві району використовувати якусь іншу специфічну рису (у даному випадку Донбас, Донеччина, Донецький).

Одностайні науковці і щодо обгрунтування межі сусіднього району, ядром якого є м. Харків. Разом з Харківською областю він має у своєму складі Сумську і Полтавську області. В основі його лежить агломераційний соціально-територіальний комплекс. Тому виділення саме такого району вважаємо доцільним. Це одна із специфічних цілісних частин України. Як і в попередньому випадку, думки щодо назви району розійшлися. Його називають Північно-Східним, Східним, Лівобережним Придніпров'ям, Слобожанщиною, Слобідською Україною. На наш погляд, Лівобережне Придніпров'я як назва району не зовсім відповідає його розташуванню. Він знаходиться у Лівобережній частині України, але тяжіння до Дніпра безпосередньо не спостерігається, ядро району міститься на значній відстані від річки. З урахуванням висловлених зауважень район краще називати Слобожанщиною або Харківським.

Не виникає сумнівів щодо існування соціально-економічного району з ядром у м. Дніпропетровську. Його виділяють усі дослідники. Використовуються назви: Дніпровський (Ф.Д. Заставний [8]), Промислове Придніпров'я (О.М. Маринич [14]), Катеринославське Придніпров'я (В.А. Поповкін [23]), Центрально-Східний (О.І. Шаблій [ЗО]), Придніпровський (В.К. Симоненко [29], СІ. Дорогунцов і А.М. Федорищева [10], П.О.Маслякі П.Г. Шищенко [16]). Більшість обмежує цей район Дніпропетровською та Запорізькою областями. Нам здається слушною думка О.І. Шаблія, який вважає, що саме до цього району повинна входити і Кіровоградська область. За характером природокористування, розвитку добувних галузей промисловості вона тяжіє до Дніпропетровської області, хоча значно поступається їй своїм загальним економічним потенціалом. Остання обставина для деяких дослідників є підставою для того, щоб не включати Кіровоградську область до Придніпров'я. Але соціально-економічний район не визначається як статистична однорідність. Якщо область буде розвиватися протягом значного періоду в складі саме цього району, то параметри її економічного потенціалу поступово стануть менше відрізнятися від інших областей. До складу Придніпровського соціально-економічного району відносять Кіровоградську область автори проекту «Концепції державної регіональної економічної політики».

Існує певна соціально-економічна єдність південних областей України. Тут сформувався Причорноморський район. Він складається з Одеської, Херсонської, Миколаївської областей. Ядром виступає м. Одеса. Всі області мають вихід до моря, що визначає спільні риси їх спеціалізації (галузі морегосподарського комплексу і рекреації). Тому штучною, на наш погляд, є спроба деяких учених приєднати до району Кіровоградську область, бо вона не вписується в органічно існуючий агломераційний суспільно-територіальний комплекс. Спільні соціально-географічні риси з областями Причорномор'я має Крим, але, на думку деяких дослідників, його статус автономної республіки не дає підстав для об'єднання з ними в одне ціле. Вони пропонують розглядати Крим як окремий район (В.К. Симоненко, В.А. Поповкін та ін.), оскільки він має свою специфіку управління і розвитку. А те, що він за загальними соціально-економічними параметрами різко поступається іншим районам, у даному випадку не може служити вирішальним чинником. У той же час з позиції соціально-політичних міркувань щодо подальшої інтеграції Криму з областями України заслуговує на увагу думка включення його саме до Причорноморського району. Це дасть змогу зміцнити зв'язки Криму з іншими територіями держави, тісніше з'єднатися з ними. Доцільним вважають включення Криму до складу Причорноморського району Б.В. Буркинський, В.П. Коровкін, О.Г. Топчієв [4], П.О. Масляк і П.Г. Шищенко [16], О.І. Шаблій [ЗО], автори проекту згадуваної Концепції.

Всіма дослідниками виділяється Центральний соціально-економічний район. Його називають також Київське Полісся, Київське Придніпров'я тощо. Спостерігаються певні розбіжності щодо визначення складу цього району. Так, Ф. Д. Заставний [ 11] і В.А. Поповкін [23] обмежують його Київською, Чернігівською та Житомирською областями. О.М. Маринич [14] приєднує до них ще й Черкаську область, а О.І. Шаблій [ЗО] разом з нею включає і Вінницьку область. Частина території сучасної Черкаської області колись входила до Київської. Існують інтенсивні соціальні зв'язки між цими областями. За рівнем тяжіння до Києва Черкаська область не поступається Чернігівській або Житомирській областям. Багаторічні дослідження в Інституті географії НАН України дають підставу вважати ці чотири області єдиним агломераційним соціально-територіальним комплексом.

Ф.Д. Заставний і В.А. Поповкін відносять Черкаську область до окремого району, який включає Кіровоградську область. Доцільність виділення цього району викликає сумніви. Він не має чіткого центру—ядра, тут не утворилась соціально-економічна єдність. Має місце лише подібність областей в основному через спільні риси їхніх агропромислових комплексів. Рівень тяжіння Черкаської області до Кіровоградської менший, ніж до Київської. Спірність щодо виділення цього району визнав і сам В.А. Поповкін [23].

Автори проекту «Концепції державної регіональної економічної політики» виділяють Центральний район у складі лише Київської (разом з Києвом) і Черкаської областей. В.К. Симоненко та ін. пропонують додати до них й Кіровоградську область. За рівнем соціально-економічного тяжіння до Києва Кіровоградська область значно поступається Чернігівській та Житомирській. Тому такий Центральний район не утворить органічної єдності областей.

СІ. Дорогунцов і А.М. Федорищева Київську область (разом з Києвом) відносять до Поліського району, який ще має у своєму складі Волинську, Рівненську, Житомирську та Чернігівську область. Всі ці області мають спільні риси спеціалізації, зокрема АПК, їх об'єднує єдина Чорнобильська проблема. Водночас Волинська і Рівненська області своїми соціально-економічними особливостями, рівнем розвитку, характером тяжіння до Києва значно відрізняється від решти областей, не утворюють разом з ними єдність. До цього слід додати, що багато районів Київської, Чернігівської та Житомирської областей не відносяться до Полісся, що є ще одним чинником, який ставить під сумнів доцільність такого об'єднання. У проекті Концепції також виділяється Поліський район, але без Київської області. Таким чином, маємо розірваний район, тобто тут нема навіть географічних умов для утворення соціально-економічної єдності, оскільки Чернігівська область відокремлена від території решти областей району.

Найбільші розбіжності серед дослідників існують щодо районування західної частини України. Принципово можна окреслити два підходи. Перший передбачає виділення на цій території одного району, а другий—кількох районів, зокрема Подільського, Західно-Волинського і Карпатського. Такі назви пропонує Ф.Д. Заставний. В.А. Поповкін називає їх відповідно Поділля, Волинське Полісся, Українські Карпати. О.А. Маринич [14] використовує назву Західне Полісся. Особливість його підходу полягає у тому, що до складу цього району він включає не тільки Волинську і Рівненську області (це пропонують й інші автори), але й частину Львівської області. Роз'єднувати одну область на два райони недоцільно. Область зараз виступає як єдине ціле і повинна входити до певного району повністю. В протилежному випадку постійно будуть створюватися суперечності в управлінні і визначенні шляхів розвитку на регіональному і обласному рівнях.

Карпатський район складається з Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей. Тут може йти мова про певну природно-господарську і соціальну єдність, що має місце на цій території. Решта областей утворює Подільський соціально-економічний район (Тернопільська, Хмельницька та Вінницька). Виникає сумнів щодо віднесення до різних районів Тернопільської і Львівської областей. Відомо, що між ними існують тісні соціально-економічні зв'язки, які формувалися протягом тривалого часу. Ступінь єдності Львівської та Тернопільської областей, на нашу думку, більший, ніж Львівської та Чернівецької. Західно-Подільський і Подільський райони за своїм соціально-економічним потенціалом значно поступається іншим районам України. Вони не мають чітких центрів—ядер. Тому вважаємо проблематичною доцільність виділення аж трьох районів на цій території.

Заслуговує на увагу пропозиція О.І. Шаблія розглядати один Західний соціально-економічний район у складі восьми областей. Ядром району є м. Львів. Як негативний момент треба відзначити наявність досить великої кількості областей порівняно з іншими районами. За іншими параметрами (територія, населення тощо) він відноситься до крупних, але його можна порівняти з рештою соціально-економічних районів.

У період 1990-1997 рр. ряд вчених зробили спробу опрацювати схему членування України на економічні райони. Поряд з цим назріла потреба не обмежуватись економічним районуванням, а оскільки зв'язки між економічними і соціальними процесами нерозривні, необхідне соціально-економічне районування. Таке районування знайде широке застосування у багатьох сферах суспільної діяльності: у вивченні економіки, різних видів ресурсів, соціально-політичної та економічної ситуації в районах України, при створенні інформаційних систем про природу і суспільство тощо.

Однією з найбільш вдалих спроб соціально-економічного районування є схема, опрацьована О.І. Шаблієм . Він виділяє в Україні 6 соціально-економічних районів. їх ядра — найбільші міські агломерації. Недоліками цієї схеми є, на наш погляд, невдалі назви значної частини районів—Східний, Північно-Східний, Центрально-Східний, Південний. Крім того, немає підстав відносити Хмельницьку область до Західного регіону.