Стратегія сталого розвитку регіону.

Сталий розвиток – це концепція соціально-економічного розвитку, заснована на принципах гуманізації суспільства й економіки, ефективного використання природних ресурсів Землі в інтересах людства, дотримання цивільних прав, соціального захисту населення на основі більш рівномірного розподілу доходів і капіталів.

Концепція сталого розвитку є логічним наслідком процесу екологізації наукових знань і соціально-економічного розвитку, що бурхливо розпочався в 1970-х рр. Питанням обмеженості природних ресурсів, а також забруднення природного середовища, яке є основою життя, економічної та будь-якої діяльності людини, у 1970-ті рр. була присвячена низка наукових праць. Реакцією на це занепокоєння стало створення міжнародних неурядових наукових організацій з вивчення глобальних процесів на Землі, таких як Римський клуб.

Римський клуб – це неурядова науково-дослідна міжнародна організація, гранична чисельність членів (учених, представників політичних і ділових кіл) якої була визначена в 100 чоловік, покликана розробляти сценарії майбутнього розвитку людства в його взаєминах із природою (природними ресурсами та біосферою в цілому) з метою подолання негативних тенденцій. Він зробив значний внесок у вивчення перспектив розвитку біосфери та пропаганду ідеї гармонізації відносин людини й природи. Клуб створений в 1968 р. з ініціативи італійського менеджера фірми «Фіат» і суспільного діяча Ауреліо Печчеї. На замовлення Римського клубу була виконана низка робіт з моделювання розвитку людства, найвідомішими з яких є «Межі зростання» (1972), «Людство на роздоріжжі» (1974), «Перегляд міжнародного порядку» (1976). У 1978-1980 рр. Римським клубом широко обговорювалися такі проблеми, як переробка відходів, використання енергії, організація суспільства, досягнення добробуту. Важливу роль зіграла доповідь «Немає меж навчанню» (1980). Основні шляхи вирішення проблем енергопостачання були намічені в 1994 р. Е. Вайцзеккером та співавторами в підготовленій докладній доповіді «Фактор чотири».

У 1980-х рр. стали говорити про екорозвиток, розвиток без руйнування, необхідність сталого розвитку екосистем. Всесвітня стратегія охорони природи (ВСОП), прийнята в 1980 р., уперше в міжнародному документі містила згадування сталого розвитку. Друга редакція ВСОП 1991 р. одержала назву «Турбота про планету Земля – стратегія стійкого життя».

У 1987 р. у доповіді «Наше загальне майбутнє» Міжнародна комісія з навколишнього середовища та розвитку (МКНСР) приділила основну увагу необхідності сталого розвитку, який «задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби». В основу діяльності МКНСР була покладена нова триєдина концепція стійкого (еколого-соціально-економічного) розвитку.

У найширшому змісті стратегія сталого розвитку спрямована на досягнення гармонії у відносинах між людьми, суспільством та природою (у тріаді «людина – суспільство – природа»).

На думку авторів доповіді, для досягнення стійкості розвитку потрібні:

• політична система, що забезпечує участь широких мас населення в прийнятті рішень;

• економічна система, що забезпечує розширене відтворення та технічний прогрес на власній базі, що постійно зміцнюється;

• соціальна система, що забезпечує зняття напруженостей, які виникають при негармонійному економічному розвиткові;

• система виробництва, що зберігає еколого-ресурсну базу;

• технологічна система, що забезпечує постійний пошук нових рішень;

• міжнародна система, що сприяє стійкості торговельних і фінансових зв'язків;

• адміністративна система, досить гнучка й здатна до самокоригування.

Ці вимоги мають переважно характер цілей, які повинні перебувати в основі національних і міжнародних дій у сфері соціально-економічного розвитку.

Надалі поняття сталого розвитку було поглиблене на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку, що проходила в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. У Декларації цієї конференції сталий розвиток був визначений як «стратегія, реалізована таким чином, щоб рівною мірою забезпечити задоволення потреб у розвитку й збереженні навколишнього середовища як нинішнього, так і майбутнього поколінь». З того часу це поняття широко ввійшло до політичної термінології та наукового вжитку.

Як офіційна доктрина сталий розвиток був прийнятий більшістю країн світу. Всесвітній саміт ООН зі сталого розвитку (міжурядовий, неурядовий та науковий форум) в 2002 р. підтвердив прихильність усього світового співтовариства ідеям сталого розвитку для довгострокового задоволення основних людських потреб при збереженні систем життєзабезпечення планети Земля.

Концепція сталого розвитку багато в чому перегукується із вченням про ноосферу. Ноосфера (букв. “сфера розуму”) – це якісно новий стан біосфери, у якому розумна діяльність людини стає головним фактором, що визначає її розвитку. Ключова ідея вчення про ноосферу – коеволюція, тобто спільний гармонійний розвиток природи та людського суспільства. Термін «ноосфера» запропонували в 1927 р. французькі вчені Е. Леруа та П. Тейяр де Шарден.

Вчення про ноосферу, що було створене в 1930-х рр. російським і українським ученим-енциклопедистом В. І. Вернадським, багато в чому передбачило концепцію сталого розвитку.

 








Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 973;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.005 сек.