Індивідуальний і диференційований підхід у вихованні воїнів.

Даний принцип зобов’язує військового педагога всебічно знати кожного воїна як особистість і на цій основі диференційовано підходити до виховання підлеглих.

Смисл принципу полягає в тому, що командир (начальник), ураховуючи індивідуально-психологічні особливості воїнів, рівень їх загальної вихованості, соціальні характеристики й умови життя та формування в доармійський період, може і повинен застосовувати різноманітні підходи, методи й форми виховних впливів на особовий склад.

Основні вимоги принципу:

– всебічне вивчення та глибоке знання кожного військовослужбовця, його індивідуально-психологічних особливостей, особистих якостей, думок, прагнень, переконань, рівня загального та професійного розвитку, сильних і слабких сторін, досягнень і проблем у військово-професійному навчанні, урахування їх під час проведення як колективної, так і індивідуальної роботи з особовим складом;

– обґрунтований вибір способів педагогічного впливу на кожного воїна;

– оптимальне сполучення колективних та індивідуальних форм і методів виховної роботи у підрозділі;

– висування воїнам вимог і визначення їм завдань і доручень у залежності від рівня їх розвитку, загальної та професійної підготовленості, їх схильностей і інтересів;

– приділення особливої уваги воїнам, які виявляють недисциплінованість, байдуже ставляться до опанування військовою професією, мають негативні звички, якості (лінощі, упертість, схильність до вживання спиртних напоїв тощо), відхилення в нервово-психічній сфері;

– залучення до індивідуальної роботи з особовим складом усіх посадових осіб підрозділу;

– наполегливість, витриманість і терплячість військового керівника в індивідуальній роботі з підлеглими;

– систематичний педагогічний аналіз результатів індивідуальних впливів на військовослужбовців з метою наступного їх грамотного коригування.