Основні підходи до проблеми біологічного і соціального в психології.

Традиційно виділяють біологічні і соціальні фактори розвитку людини як виду (антропогенез) і індивіда (онтогенез). Дихання, живлення, розмноження – процеси, що ставлять людину в один ряд з тваринним світом. Мова, промисловість, складні суспільні процеси, абстрактне мислення – вирізняють нас від всіх інших живих істот.

Природно, що науковці здавна замислювалися над питанням про віднесення людини до біологічної чи соціальної істоти. Біолог може сказати, що людина – це лише один з представників приматів. Філософ обуриться і вимагатиме, щоб біолог навчив найрозумнішу з мавп розмовляти. Таким чином, на протязі декількох століть вели суперечку між собою представники двох протилежних напрямків в психології: “біологізатори” і “соціологізатори”.

Отже, виділяють біологічні і соціальні фактори розвитку людини. В залежності від них виділяють два напрямки в науці:

1. Біологізаторський (у витоків Р. Декарт – людина приходить на світ з вродженими ідеями, які і є джерелом істинного знання).

2. Соціологізаторський (Дж. Локк – душа дитина є “чистою дошкою”, а тому ведучу роль у становленні людини відіграє виховання).

На перший погляд обговорювана проблема носить теоретичний характер. Проте питання про біологічні і соціальні фактори формування психіки мають не лише наукове, але й практичне значення. Про це свідчать: відбір новонароджених в Спарті, расова дискримінація США, ПАР), в основі яких лежать біологічні чинники.

Постановка проблеми “біологічне – соціальне” в науці заснована на очевидному поєднанні в кожній людині властивостей, які традиційно розглядаються біологічними дисциплінами (генетика, антропологія), інші, навпаки, описують в термінах гуманітарних наук (філософія, психологія, соціологія).

В психології основні суперечки точаться навколо проблем, сформульованих як “соматичне (тілесне) – психічне, “вроджене – набуте”, “генотип – середовище”. А перші праці з цих проблем з’явилися більше 2 тис. років по тому.