Зміст економічної діяльності суспільства та її результати.

Економічна теорія: предмет та метод пізнання.

Економічна теорія як наука, пройшла довгий шлях свого становлення та розвитку. Разом із розвитком людського суспільства поступово нагромаджується досвід і вміння у процесі виробництва. Ці знання закріплюються і передаються із покоління в покоління у вигляді різних заповідей та правил поведінки. Перші спроби визначення і вивчення економічних процесів і явищ були зроблені в працях мислителів Давнього Єгипту, Китаю, Індії. Ряд економічних явищ, що стали об’єктивним дослідженням економічної теорії були відомі ще стародавнім грекам: обмін, гроші, ціна, торгівля, прибуток, позичковий процент. У творах Ксенофонта, Платона, Аристотеля були зроблені перші спроби теоретичного осмислення економічного ладу тогочасного суспільства.

Теорія – це узагальнений в свідомості досвід людей, сукупність знань про об’єктивний світ як цілісну систему.

Термін „економія” (від грецьких слів:oikos – дім, господарство, nomos – закон, управління ), уперше вжив давньогрецький філософ Ксенофонт. Слово “економія” є заголовком відомого твору Ксенофонта, в якому в формі діалогу висвітлюється правила ведення домашнього господарства і землеробства. Такий зміст (наука про домашнє господарство, управління домом і майном, землеробство) це слово зберігало протягом століть.

Від цього терміну походить більш пізній – „економіка ”, його започаткував Аристотель. Він вперше проаналізував економічні явища рабовласницького ладу Стародавньої Греції і став, по суті, першим вченим – економістом. Аристотель був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Та оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, він досліджував товарно – грошові відносини, і здійснив це найґрунтовніше серед античних мислителів. Він розділив науку про багатство на економіку (під якою розумів виробництво благ для задоволення людських потреб) і хремастику (від лат. „хрема” – майно, володіння ), яка означала мистецтво наживати достаток або діяльність, що спрямована на нагромадження багатства, грошей.

Економічна думка середньовіччя переважно ґрунтувалася на господарських ідеях Біблії, Корану та інших релігійних джерелах. Пануюче натуральне господарство не вимагало глибоких теоретичних узагальнень.

Пожвавлення господарського життя і зародження нового способу господарювання розпочалося насамперед у торгівлі. Теоретичні узагальнення економічних проблем відповідно теж стосувалися у першу чергу проблем торгівлі. Цей напрямок економічної думки згодом (у XVIII ст.) одержав назву меркантилізм (від іт. "mercante" - купець, торговець).

1. Як наука, економіка виникла в XVI-XVII ст. Її першим теоретичним напрямком став меркантилізм.Він вбачав субстанцію багатства суспільства й особистості у грошах, а гроші зводив до золота. Меркантилісти вивчали в основному зовнішню торгівлю, в якій вони вбачали основне джерело багатства. Вони вважали, що багатство людей - це гроші, золото. Меркантилісти радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото і вважали таку політику доцільною. Англійський меркантиліст Томас Мен обґрунтував таке положення: баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни. Для цього треба: “продавати щорічно на більшу суму, ніж купляти...”. Один з найбільш видатних представників меркантилізму Атуан де Монкрет’єн у 1615р дав тодішній економічній теорії нову назву – “політична економія”, тобто наука державного управління економікою.

Деякі ідеї меркантилізму притаманні і першим російським економістам (Посошков І.Т., Орлін-Нацокін А.Л.). Вони піклувалися про збільшення товарообігу всередині країни, а зовнішню торгівлю розглядали як засіб розвитку промисловості і сільського господарства.

2. Поступово з проникненням торгового капіталу в сферу виробництва змінювалися і погляди ідеологів буржуазії. Виникла наукова школа фізіократів (від грецького “влада природи”). Яскравим представником цієї школи був Ф.Кене. Фізіократи вважали, що джерелом багатства є не обмін, а виробництво (землеробська праця), хоча є тільки одна його галузь – сільське господарство, де багатство виникає природним шляхом. З часом погляди їх дещо змінюються – ріст багатства вони пов’язували тільки з природною родючістю землі. На цій підставі не вважали промисловість галуззю, де створюється приріст доходу. Сама по собі природа без застосування капіталу і праці не може постійно примножувати суспільне багатство.

3. Іншою школою економічної теорії стала класична школа. Видатними представниками цієї школи були У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Вони вважали, що багатство нації створюється у сфері матеріального виробництва, в усіх його галузях. Ріст багатства відбувається тоді, коли первісно втілена у виробництво сума вартостей (у вигляді грошей, товарів) переростає на додаткову величину (прибуток). Так було зроблено відкриття, яке дозволило економічній теорії стати наукою.

Представники класичної політичної економії вперше проаналізували розвиток суспільного виробництва як економічний процес, якому властиві внутрішні закони.

Певний внесок у розвиток економічної теорії внесли К.Маркс і Ф.Енгельс.

Подальша розробка економічної теорії здійснювалася за двома основними напрямками: марксистським та вченням американського економіста А.Маршалла. Важливу роль у розвитку економічної теорії відіграла праця Дж.Кейнса “Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей” (1936 р.), в якій значне місце відведено дослідженню державного регулюванню економіки.

Певний внесок у розвиток економічної теорії внесли також вчені України. На Україні економічна думка склалася у XIV - XVI ст.. Багато науково обґрунтованих ідей є у Г.Сковороди, І.Вишенського, Я.Козельського. Але найвагоміший внесок у розвиток світової економічної думки внесли українські вчені XIX – XX ст. С.А.Подолинський та М.І.Туган-Барановський.

Багатьом економістам, особливо економістам з економічно – математичних методів аналізу, за великий внесок в розвиток економічної теорії було присуджено Нобелівські премії. Серед них: американці Пол Самуельсон, Василь Леонтьєв, Мілтон Фрідман, англієць Фрідріх фон Хайєн, француз Моріс Алле, росіянин Л.В.Канторович та інші.

У сучасній економічній науці, узятій в її концептуальному теоретичному аспекті, спостерігається синтез старої класичної школи політичної економії і трьох нових напрямків:

1. Неокласичний напрямок (застосування принципу маржиналізму, тобто використання не середніх величин, а граничних величин).

2. Кейнсіанський напрямок, названий на честь його засновника англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса. Він став фундатором нової галузі економічної теорії – макроекономіки.

3. Інституціонально-соціологічний підхід (економічний розвиток залежить від різноманітних неекономічних рушійних сил – соціальних, правових, технічних і психологічних явищ, які дістали назву „інституції”).

- 2 -

Вивчення курсу „Економіка” має на меті формування системи економічних знань у майбутніх спеціалістів найрізноманітніших галузей народного господарства. Для творчого засвоєння цього курсу першочергове значення має чітке уявлення та розуміння об`єкту дослідження, тобто предмету цієї науки.

Зміст науки економіка багатоаспектний. Об`єктом її є економіка на мікро-, макро-, і глобальному рівнях. Багатоаспектність економічної теорії зумовлює різноманітність підходів вивчення економічного життя суспільства. Американський професор, лауреат Нобелівської премії Поль Самуельсон визначає, що в центрі уваги економічної теорії повинні бути проблеми, що стосуються всіх нас без винятку. Мова йде про особисті і сімейні проблеми, питання політичного характеру, торгово-промислового підприємництва, народонаселення, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарювання і ін. У підручнику „Економіка” П.Самуельсон п`ять визначень предмету економічної теорії. А в посібнику „Основи економічної теорії” автори Степан Дзюбик та Ольга Ривак наводять 13 визначень предмету цієї науки різних авторів. Наявність багатьох визначень предмету економічної теорії пояснюється багатогранністю економічного життя суспільства, а економічна теорія повинна дати відповідь на важливі проблеми, які постають перед суспільством і наукою та хвилюють людей будь-якої країни. Разом з тим, предметом курсу економічної теорії , як і будь-якої іншої науки, повинен мати чітке визначення. Тому, аналізуючи різні пропозиції щодо визначення предмету економічної теорії можна навести таку його коротку характеристику: „ Економічна теорія це наука, що досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обліку та споживання матеріальних благ та послуг у світі обмежених ресурсів”.

В залежності від рівня аналізу процесів і явищ економічного життя звичайно розрізняють мікроекономіку, макроекономіку і мегаекономіку.

Мікроекономіка аналізує поведінку окремих елементів і структур економічної системи таких, як домашні господарства, фірми, банки, галузі виробництва, товарні і фінансові ринки.

Макроекономікарозглядає економічну систему країни як єдине ціле. Вона досліджує процеси формування сукупного попиту і пропозиції, національного доходу і сукупного суспільного продукту, вплив бюджетної політики уряду та грошової політики центрального банку на економічне зростання, інфляцію і рівень безробіття.

Мегаекономікадосліджує залежність суспільного відтворення від зовнішніх, щодо кожної окремої країни, факторів. Вона аналізує вплив розвитку світової торгівлі, міжнародного поділу праці на розвиток економічної системи суспільства.

Мезоекономіка – економіка перехідного періоду.

Предмет економічної теорії:економічна наука вивчає закони функціонування економічної системи, розвиток її структурних елементів на мікро-, макро- та мегарівнях.

Функції економічної теорії – це ті завдання, що розв’язуються у процесі аналізу і вдосконалення реально існуючої економічної системи та її вивчення.

Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції:

1. Пізнавальну – яка полягає в тому, щоб розкрити суть економічних законів і категорій та форм їх, вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їхньої дії. Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція економічної теорії. Пізнавальна функція є методологічною основою для інших економічних дисциплін.

2. Практичну, яка полягає в тому , щоб :

а) всебічно обґрунтувати необхідність і шляхи впровадження прогресивних форм власності , які найбільше відповідають інтересам людини, колективу , суспільства;

б) розробити наукові основи управління народним господарством, з’ясувати шляхи оптимального поєднання ринкових важелів регулювання економіки з державним регулюванням за допомогою економічних та адміністративних методів;

в) дослідити найраціональніші шляхи впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво;

г) вивчити дослід розвинутих країн світу з метою його впровадження в тих історичних умовах, що склалися в Україні;

д) з’ясувати основні шляхи підвищення ефективності виробництва і на цій основі - піднесення добробуту населення.

3. Економічна теорія покликана виробляти новий тип економічного мислення і таким чином формувати сучасний світогляд людини (світоглядна функція).

- 3 -

Кожна наука має свій апарат і прийоми дослідження, тобто метод дослідження. Метод економічної теорії вміщує в себе як загальні, так і специфічні елементи. В економічній теорії застосовують такі широко відомі прийоми дослідження, як статистичне спостереження і статистичний аналіз, висування гіпотез і моделювання, аналіз і синтез, індукція і дедукція. Економічна теорія – це теоретична наука, тому замість наукових приладів тут застосовується метод наукової абстракції.

Особливістю методу економічної науки є те, що у самому процесі дослідження неможливо відтворити експеримент, здійснити перевірку гіпотези в лабораторних умовах , застосовуючи прилади, реактиви тощо. Іноді можливе моделювання деяких економічних процесів, але, як правило, предмет цих досліджень стосується галузевих економічних наук. Лабораторія економічної науки – це реальне життя, тобто суспільна практика, яка підтверджує або не підтверджує справедливість висунутих гіпотез. Тому експерименти з економічної теорії мають дуже велику ціну наслідків для суспільства.

Метод економічної теорії – це шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил.

Методи вивчення економічної науки:

· Історизм – це вивчення явищ і процесів в тій послідовності, в якій вони змінювали один одного.

· Логічний метод – це теоретичне відображення реальності у відповідних категоріях і законах

· Діалектичний – вивчення явищ і процесів в русі, розвитку.

· Аналіз– розчленування явищ на окремі елементи з метою вивчення їх окремо.

· Синтез– об’єднання елементів в єдине ціле з метою вивчення їх комплексно.

· Індукція– вивчення явищ, при яких міркування йдуть від часткового до загального.

· Дедукція– вивчення явищ, при яких міркування йдуть від загального до часткового.

Система таких прийомів і операцій не може бути довільною. Вона повинна узгоджуватися об’єктивними законами розвитку самої дійсності. Тому вчення про цю систему прийомів, способів пізнання і перетворення світу вивчає наука «методологія».

- 4 -

Економічна категорія – це теоретичний вираз, мисленні форми економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил, економічних явищ та процесів, які реально існують.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони.

Економічні закони – це стійкі, постійно повторювані зв’язки в системі економічних відносин. Економічні закони, як і закони природи мають об’єктивний характер, але істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються й функціонують лише в процесі економічної діяльності людей – у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. Крім того економічні закони на відміну від законів природи, не вічні, і більшість із них діє впродовж існування одного або кількох суспільних способів виробництва.

Як і закони природи, економічні закони об’єктивні, тобто не залежать від волі і свідомості людей.

Типи економічних законів:

1. Загальні -тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо). Загальні економічні закони відображають внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами у процесі праці, однаковими для всіх соціально-економічних формацій.

2. Особливі- закони, які виражають суть окремих суспільних форм або сфер відтворення і діють в декількох способах виробництва (закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо). Вони діють з моменту виникнен­ня товарного виробництва, тобто з часу розпаду первісно­общинного ладу.

3. Специфічні - за­кони, що діють лише у межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль з-поміж них відіграє основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки в процесі взаємодії між продуктивними силами і відносинами власності. Таким законом в умовах капіталізму є виробництво прибутку як основної мети всіх суб'єктів підприємницької діяльності.

4. Стадійні – закони, дія яких обмежена стадією або фазою одного способу виробництва. Це, наприклад, закон утворення монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, тобто з початку XX століття.

Питання для самоконтролю.

1. Зародження економічних знань.

2. Меркантилізм.

3. Особливості фізіократії.

4. Класична буржуазна економічна теорія.

5. Які основні функції економічної теорії?

6. Що таке економічний закон? Назвіть основні типи економічних законів.

7. Що таке економічна категорія?

8. Які структурні ланки методу економічної теорії?

Тема 2.

Зміст економічної діяльності суспільства та її результати.

План

1. Суть, структура і значення суспільного виробництва.

2. Фактори суспільного виробництва та їх взаємодія.

3. Форма, структура та показники суспільного продукту.

-1-

В основі процесу розвитку людського суспільства лежить матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, житло, тобто повинні їх виробляти. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб.

До основних структурних елементів способу виробництва відносяться:

а) носії соціального життя – люди як носії певних знань і навичок до праці;

б) предметні умови існування населення – матеріальні засоби до життя (споживання і праці);

в) соціальні умови існування людей – суспільні відносини.

Суспільне виробництво – це процес відтворення різноманітних благ і послуг, яке включає в себе матеріальне і нематеріальне виробництво.

Матеріальне виробництво – включає в себе виробництво матеріальних благ і послуг.

Нематеріальне виробництво – це сукупність нематеріальних послуг і духовних цінностей.

До елементів способу виробництва, які також дозволяють охарактеризувати економічний аспект відтворення його структури, відносяться:

а) власне виробництво

б) розподіл

Буває трьох видів:

1) розподіл засобів виробництва;

2) розподіл трудових ресурсів;

3) розподіл предметів споживання ;

в) обмін

Буває трьох видів:

1) обмін діяльністю та здібностями;

2) обмін засобами виробництва;

3) обмін предметами споживання;

г) споживання – використання створених благ.

Буває двох видів:

1) виробниче – споживання засобів виробництва і робочої сили працівника при виготовленні суспільно необхідного продукту ;

2) особисте – в процесі якого відбувається відтворення робочої сили.

За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві можна виділити три блоки галузей:

1) Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Сюди належать – сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хіміко-лісовий комплекси, виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.

2) Виробнича інфраструктура – це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. Сюди відносяться : транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади, спеціальні галузі ділових послуг.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому становлять сферу матеріального виробництва.

3) Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні її розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього та культурного рівня. До неї відносяться : охорона здоров`я і фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв’язок, побутове обслуговування, культура та мистецтво.

- 2 -

Будь-яке суспільне виробництво неможливе без використання його факторів: праці, землі, капіталу. За сучасних умов виділяють такі фактори як: інформація, підприємництво. Розрізняють матеріально-речові та особисті фактори виробництва. В свою чергу матеріально-речові фактори поділяються на: