Кінцевий суспільний продукт (КП) – очищений від повторного рахунку ВСП в СРСР не застосовувався.

КСП = ВСП - ПМ (проміжний продукт).

Чистий продукт суспільства (ЧП) – новостворена у матеріальній сфері виробництва вартість (v+m), або нова вартість, яка за власним кількіним змістом дорівнює національному доходу.

Ефективність суспільного виробництва – це відношення вартості продукту до затрат. Розрізняють економічну та соціальну ефективність суспільного виробництва.

Соціальна ефективність – виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Показником є:

· виробництво товару народного споживання в загальному об’ємі виробництва за один рік;

· продуктивність праці – відношення виробленого продукту до кількості зайнятих робітників;

· трудомісткість – (обернений показник) відношення кількості зайнятих робітників до виробленого продукту.

Крім інтегральних показників є показники ефективності матеріально-речових факторів:

П

1. Фондовіддача(Фв) = -----

Ф

П –річний обсяг продукції в гривнях;

Ф – середньорічна балансова варіть виробничих основни фондів.

2. Фондомісткість(Фм) =

П –річний обсяг продукції в гривнях;

Ф – середньорічна балансова варіть виробничих основни фондів.

3. Матеріаловіддача =

Ма –витрачені матеріали (в гривнях);

П– вироблена продукція.

Питання для самоконтролю:

1. Суть і види економічної діяльності.

2. Виробнича і соціальна інфраструктура.

3. Що являє собою невиробнича сфера і чи потрібна вона суспільству.

4. Назвіть фактори виробництва і охарактеризуйте їх.

Тема 3.

Власність і моделі організацій економічної системи.

План.

1. Економічний зміст і правова, форма власності.

2. Історичні типи та види власності.

3. Методи вдосконалення форм власності: роздержавлення і приватизація.

4. Суть і типи економічної системи.

- 1 -

Відносини власності є такою ж суспільною формою розвитку продуктивних сил, як і виробничих відносин. Виникає питання: у чому їх подібність і відмінність, який економічний статус кожної з цих категорій?

У процесі виробництва здійснюється привласнення двох видів:

1) предметів природи через процесс праці;

2) засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання і послуг через суспільну форму.

Привласнення другого типу, яке має місце між людьми в усіх сферах суспільного відтворення (в безпосередньому виробництві, розподілі, обміні, споживанні), становить відносини економічної власності.

Економічна власність – це виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення.

Відносини економічної власності за своїм змістом охоплюють сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю, тобто, для вдосконалення чи докорінної зміни відносин власності необхідно вдосконалити або змінити всі форми власності.

Економічна власність має:

а) Кількісний аспект власності – означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об`єктів власності, в тому числі об’єктів інтелектуальної власності. Залежно від того, в чиїх руках вони зосереджуються (феодал, капіталіст) формується відповідний суспільний спосіб виробництва;

б) Якісний аспект власності – виражає систему виробничих відносин між людьми щодо привласнення об`єктів власності у всіх сферах суспільного відтворення. Вираження даної власності є такі економічні категорії – вартість, ціна, податок, прибуток, і т д.

Загалом власність більш містка соціологічна категорія, до якої входять економічні та юридичні відносини. Останні є формою вияву реальних економічних відносин власності, належить до надбудовних відносин і залежить від волі й свідомості людей.

Юридична власність – це загальна умова виробництва,вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах у праві власності.

Найважливіші категорії юридичної власності є:

а) Володіння – право виключного фізичного контролю над об’єктом власності (продавати, дарувати, здавати в оренду);

б) Використання;

в) Розпорядження – це комплекс заходів, які дозволяють відчужувати об’єкти власності: продавати, закладати, дарувати, передавати спадково, і т п.

Право власності – це право володіння,користування,розпорядження.

Поняття власності знаходить свій прояв в її об’єктах і суб’єктах. Об’єктами власності є матеріальні блага (засобі виробництва), національне багатство в цілому, навколишня природа.

Об’єкт– це речова субстанція, якою володіють.

Суб’єкт– це той, хто володіє.

Суб’єктами власності є носії відносин власності. Головним носієм цих відносин виступає працівник як господар своєї держави і власник свого капіталу. В цілому суб`єктами власності в Україні є: народ України, громадянин України, юридичні особи, держава, іноземні носії власності.

Суть власності знаходить свій прояв в її функціях:

а) Функція управління суспільним виробництвом;

б) Визначає і фіксує власника;

в) Покладає сувору відповідальність на власника за збереження власності;

г) Викликає інтерес до її ефективного використання задля здобуття прибутку.

-2-

Досить довго в Україні панувала суспільна власність. Вона існувала в двох основних формах: в загальнонародній власності, кооперативній.

Вся історія розвитку суспільного виробництва базується на різних модифікаціях двох форм власності: приватної та державної.

Приватна власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення засобів та результатів виробництва окремими людьми – власниками цих засобів.

За характером поєднання робочої сили і засобами виробництва приватна власність поділяється на приватну трудову, нетрудову, рабовласницьку, феодальну та капіталістичну. В сучасних умовах приватна власність розмежовується на індивідуальну, сімейну та колективну власність.

Інша форма власності – державна. За цією формою власником засобів виробництва є держава. Державна власність утворюється за рахунок державного бюджету або націоналізації приватних підприємств (25 – 35 %).

Сьогодні в Україні за умов демократизації економіки і формування ринку відбуваються істотні зміни у відносинах власності. Вони грунтуються на прийнятих ВРУ законах “Про власність”,“Про приватизацію майна державних підприємств” та інших законодавчих актах.

Згідно закону України “Про власність”: власність в Україні виступає в таких формах:

· індивідуальна;

· колективна;

· державна;

· інтелектуальна;

· власність спільних підприємств;

· приватна.

Всі форми власності є рівноправними. Держава створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Суб’єктами права власності в Україні визнаються:народ України, громадяни України, юридичні особи, держава, громадяни та юридичні особи інших держав, спільні підприємства, міжнародні організації, особи без громадянства.

Згідно з законом України «Про власність» формується нова система відносин власності, яку можна представити наступним чином:

Індивідуальна форма власності – формується за рахунок індивідуальної праці,участі у суспільному виробництві, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитну установу,акціонерне товариство,а також майна одержаного внаслідок успадкування.

Колективна:

1. Власність колективу орендарів –це вироблена продукція, одержані доходи та інше майно придбане на підставах не заборонених законом.

2. Власність колективного підприємства –це форма власності, яка виникає в тому випадку, коли все майно державного підприємства, вироблена продукція,одержані доходи переходять у власність трудового колективу.

3. Власність кооперативу –це будівлі,споруди,грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена продукція,доходи одержані від її реалізації та іншої діяльності передбаченої статутом кооперативу.

4. Власність акціонерного товариства – це майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності.

5. Власність громадських організацій– це будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій.

6. Власність релігійних організацій –культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького та виробничого призначення, житлові будинки.

Державна:

1. Загально-державна власність – це майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів, майно Збройних Сил, органів служби безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об’єкти, єдина енергетична система, кошти державного бюджету, національного банку і інших державних банків, майно вищих і середніх спеціальних закладів, страхові, резервні та інші форми, а також майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

2. Комунальна власність – це майно, що забезпечує діяльність відповідних місцевих Рад і утворюваних ними органів, кошти місцевого бюджету, житловий фонд, місцеві енергетичні системи, комунальне господарство.

3. Майно державних підприємств – це те майно, яке закріплене за державним підприємством і яким воно може розпоряджатися.

Інтелектуальна– це твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати наукових досліджень.

Власність спільних підприємств – це майно юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав необхідне для здійснення діяльності визначеної установчими документами.

Іноземні держави мають право на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами України.

Приватна – це власність однієї особи, яка має право на договірній основі використовувати працю громадян. Власник зобов’язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.

- 3-

Роздержавлення– це процес переходу державної власності в інші недержавні форми: кооперативну, акціонерну, колективну та ін.

Приватизація – це перехід державної власності в руки окремої особи.

Роздержавлення і приватизація власності вимагає дотримання таких принципів формування та реалізації:

1. Забезпечення кожному громадянину України однакового доступу до об’єктів приватизації та необмеженого вибору сфер приватизації;

2. Охоплення цим процесом усіх сфер економіки, з урахуванням інтересів усіх суб`єктів;

3. Використання усіх форм власності, виходячи з економічної доцільності;

4. У власності держави має залишатися майно, необхідне для виконання нею своїх функцій;

5. Даний процес повинен проходити під громадським контролем, з широким інформування населення.

Згідно з концепцією роздержавлення і приватизації в Україні основними формами роздержавлення є:

1. Акціонування державних підприємств і продаж певної частини акцій громадянам та їх господарським об`єднанням ;

2. Оренда майна громадянам на їх господарським об`єднанням ;

3. Обмеження втручання держави в процес ціноутворення ;

4. Скасування примусового держзамовлення;

5. Відмова від надання підприємствам дотацій та субсидій;

Приватизація може здійснюватися у таких формах:

1. Купівля – продаж неподільних майнових комплексів за конкурсом або на аукціоні;

2. Купівля – продаж часток (акції, паїв) у капіталі підприємств за конкурсом, на аукціоні, на фондовій біржі;

3. Викуп майна зданого в оренду з викупом;

4. Викуп майна трудовим колективом, безплатне передання окремих підприємств або частини їх майна;

5. Ліквідація підприємств у відповідності із законодавством України, і продаж їх майна за конкурсом, на аукціоні, на біржах, через торгівельну мережу.

Загалом процес роздержавлення і приватизації має позитивні та негативні аспекти:

До позитивних відносяться:

· Певне послаблення командно-адміністративних методів в управлінні державними підприємствами;

· Певне розширення процесу демократизації власності внаслідок зосередження частини акцій у найманих працівників;

· Певне зростання реснтабельності державних підприємств.

Зокрема в Україні:

· Значне зменшення питомої ваги державної власності та можливості формування на цій основі різноманітних форм власності;

· Зосередження частини державної власності в руках трудових колективів.

Негативні аспекти:

· Втрата населенням можливості отримувати товари і послуги в державного сектора за відносно дешевими цінами;

· Зростання безробіття;

· Продаж державної власності за штучно заниженими цінами;

· Приватизація переважно прибуткових підприємств;

· Зростання цін на державні товари та послуги.

Зокрема в Україні:

· Проведення роздержавлення і приватизації з порушенням чинного законодавства;

· Недосконалість законів, що регулюють ці процеси, їх часта зміна та коригування;

· Відсутність належної організації обміну майнових сертифікатів більшістю населення на акції підприємств;

· Незначна вартість приватизаційних сертифікатів;

· Нерівні можливості вкладання майнових сертифікатів для працівників підприємств та інших категорій населення.

- 4 -

Економічна система – це спосіб організації суспільного виробництва; сукупність економічних, соціальних, духовних, політичних елементів і зв’язків між ними, які відносяться до різних структурних ланок, що відносно самостійними і разом з тим активно взаємодіючими між собою.

Вона характеризується цілісністю та розчленованістю. Цілісність відображає певну завершеність, внутрішню єдність економічної системи, її відносну автономність і незалежність, відокремленість від природного середовища. Ознаками цілісності є організованість, наявність інтегративних властивостей та функцій, самору і загальна мета.

Ще однією важливою рисою економічної системи є її розчленованість. Вона виступає як деяка множина якісно різних, але взаємообумовлених процесів.

Головними елементами економічної системи є:

· Продуктивні сили;

· Виробничі відносини.

Головна функція економічної системи полягає в розміщенні та трансформації ресурсів для задоволення потреб людей.

Джерелом розвитку економічної системи є протиріччя між потребами і ресурсами, технічною і соціальною структурою економіки і суспільства вцілому.

Різні економічні школи наводять періодизм економічних систем. Якщо узагальнити теоретичний досвід, то економічні системи можна згрупувати за декількома концептуальними підходами. Зокрема теорія марксизму виділяє такі історичні типи соціально-економічної системи:

1. первіснообщинна;

2. рабовласницька;

3. феодальна;

4. капіталістична;

5. соціалістична.

Класифікація абстрактних типів соціально-економічних систем базується на поєднанні двох критеріїв:

· в залежності від пануючої форми власності;

· в залежності від домінуючого механізму регулювання.

У відповідності до другого критерію розрізняють такі типи економічних систем:

· традиційна (аграрна);

· командно-адміністративна;

· ринкова.

З огляду на взаємодію природи і економіки з історичної точки зору розрізняють два основні типи:

· привласнююче господарство;

· відтворююче господарство.

З погляду товарно-грошових відносин розділяють натуральне та товарне господарство.

З точки зору господарського механізму виділяють:

1) чистий ринок (ринкова економіка вільної конкуренції);

2) командно –адміністративна економіка;

3) змішана система;

4) традиційна економічна система.

Крім того, розрізняють дефіцитну економіку, суспільство споживання, які характеризуються ступенем насиченості товарами та послугами.

В залежності від переважаючого технологічного способу виробництва і структури галузей в межах відтворюючого господарства виділяють три види техніко-економічних систем:

· доіндустріальна;

· індустріальна;

· постіндустріальна (інформаційна).

Сучасна ринкова економіка – це змішана система, в якій змагальний ринковий механізм функціонує під контролем держави. Регулюючий вплив держави здійснюється шляхом прямих і непрямих методів. До перших належать встановлення стандартів охорони здоров`я, екології, якості товарів, конкуренції; до других – державний бюджет, грошова, податкова і кредитна політика, політика цін і доходів.

Різні держави розрізняються своєю історією, рівнем економічного розвитку, соціальними і національними умовами, географічним положенням. Тому сучасна ринкова система має національні моделі господарювання. Найбільш відомі з них :

1) „Японська модель” відрізняється певним відставанням рівня життя населення від зростання продуктивної праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції, різке підвищення її конкурентоспроможності. Для заохочення підприємницької активності не вживається серйозних заходів щодо контролю за майновим розшаруванням. Існування такої моделі можливе лише при винятково високому розвитку національної самосвідомості (інтереси нації над інтересами конкретної людини).

2) „Шведська модель” - відзначається сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Це створює сприятливі умови для відтворення висококваліфікованої робочої сили як у матеріальних так і в невиробничих, інтелектуальних галузях виробництва. Така модель ринкового господарювання ґрунтується на відносно високому вихідному рівні економічного добробуту країни і кваліфікації працівників.

3) „Американська модель” - побудована на системі всілякого заохочення підприємницької активності, „збагачення” найбільш активної частини населення. Для зменшення соціальної напруженості малозабезпеченим групам населення гарантується прийнятний рівень життя за рахунок часткового перерозподілу національного доходу. Завдання досягнення „соціальної рівності” тут взагалі не розглядається. Ця модель ґрунтується на соціально-культурних особливостях нації – масовій орієнтації на досягнення особистого успіху, а також на високому рівні економічного добробуту.

Питання для самоконтролю.

1. Економічний зміст власності.

2. Різноманітність форм власності.

3. Економічні форми реалізації власності.

4. Еволюція відносин власності.

5. Роздержавлення. Форми, методи, напрямки, суперечності.

6. Основні шляхи приватизації державного майна в Україні.

7. Класифікація економічної системи.

8. Дати порівняльну характеристику національним моделям господарювання.

Тема 4.