Історія розвитку грошового обігу в Україні.

Вивчення цього питання пов'язане із виникненням та функціонуванням грошей в Україні. Як і в інших регіонах, необхідність появи грошей на Україні обумовлена розвитком системи обміну продуктами землеробства, тваринництва і ремісництва у ІХ-VП ст. до н.е. Особливо поширюється обмін продуктами після виникнення Київської Русі, яка торгувала переважно хутрами соболів, білок, горностаїв, куниць; медом, вівцями та іншими товарами. Іноземці розплачувалися золотими монетами, а внутрішня торгівля велась за допомогою срібних та бронзових прикрас. В цілому у Київській Русі грошова система існувала у формі "кунних грошей" (хутра куниці або білки) і об'єднувалася лічильною одиницею - гривною. У ІХ-ХІ ст. одна гривна дорівнювала 25 кунам, а у XІІ ст. - 50 кунам. Виконання хутром куниці ролі загального еквіваленту утруднювало процес обміну. Тому з'явилася потреба в карбуванні монет, насамперед із срібла.

Під час національно-визвольної війни українського народу 1648-1654р.р. в Чигирині карбувалася власна українська монета, на одному боці якої було зображено символ військової могутності запорізького війська, а на другому – ім’я гетьмана Б.Хмельницького. Після Переяславської угоди українські монети були вилучені з обігу.

У 1917 р., коли утворилася Українська Народна Республіка, були введені в обіг українські паперові гроші — гривні.

Більш повний фактичний матеріал про історію виникнення і функціонування грошей в Україні, можна знайти у підручнику українського історика Наталії Полонської-Василенко "Історія України".

Починаючи з 1991 року в Україні проводиться процес щодо запровадження національної валюти, який закінчується проведенням грошової реформи згідно з Указом Президента України від 25 серпня 1996 року і введенням в обіг з 2 вересня 1996 року національної валюти – гривні.

Гроші — це багатофункціональне явище. Тому суть грошей системно втілюється в інших функціях, які гроші виконують. Серед вчених немає єдиної думки щодо кількості функцій грошей. У підручнику "Основи економічної теорії" за редакцією С.В.Мочерного наводиться п’ять функцій грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб нагромадження та утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші (ст. 121—129).

Автори "Економікса” Макконнелл і Брю вважають, що гроші виконують три функції: засобу обігу, міри вартості, засобу збереження. Потрібно звернути увагу на те, що між цими двома точками зору на кількість функцій грошей великого розходження немає. По-перше, американські вчені об’єднують функцію засобу обігу із функцією платежу. По – друге вони виключають функцію світових грошей, так як в сучасних умовах вона фактично не використовується.

Функції грошей:

- 2 -

В умовах розвинених ринкових відносин грошові розрахунки між підприємствами, населенням утворюють значну частину грошового обігу країни.

Грошовий обіг – це сукупність грошових платежів, які здійснюються в порядку безготівкових перерахувань коштів з розрахункових рахунків і за допомогою готівки.

Грошовий обіг поділяється на дві взаємопов’язані частини:

· сферу безготівкового обігу;

· сферу готівкового обігу.

Кількість грошей, необхідних для обігу, підпорядковується своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей(гроші як міри вартості, гроші як засіб обігу) кількісна визначеність закону грошового обігу виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів, за які потрібно сплатити реальні гроші, і швидкості однойменної грошової одиниці:

Кг =

Це загальний закон кількості грошей в обігу.

З врахуванням функцій грошей як засобу платежу формула набуває більш складнішого вигляду:

Кг =

Кг - кількість грошей, необхідних для обігу;

СЦ - сума товарних цін;

К - сума цін товарів, проданих в кредит;

П - сума платежів, яким настав термін сплати;

В - сума взаємопогашених платежів(бартер);

О - середнє число обертів грошової одиниці за рік;

Ц - сума цін фактично реалізованих товарів, під які потрібні реальні гроші.

Перевищення грошової маси над сумою цін реальних платежів означає інфляцію.

Інфляція – знецінення грошей в результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів та послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу.

Інфляція зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти, перерозподіл частки національного багатства на користь підприємств – монополістів, держави, тіньової економіки та мафіозних структур.

Явище інфляції відоме приблизно з IV – III до нашої ери, тобто з моменту, коли грошовим товаром у світі утверджувалося срібло. Причиною знецінення була втрата довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу порівняно з офіційно встановленою кількістю. Але постійного та загального характеру інфляція набуває на рубежі ХІХ – ХХ ст. разом з невпинним розвитком та поглибленням ринкових відносин в суспільстві.

Сучасна інфляція має багатофакторний характер. Основними її причинами є:

1) диспропорції між основними сферами народного господарства (між попитом і пропозицією , доходами і витратами держави тощо ) і насамперед глибока деформація між групою „А” і групою „Б”.

2) Монополістичні тенденції в економіці, які через механізм ціноутворення призводять до необґрунтованого підвищення цін на товари і послуги;

3) Надмірні воєнні витрати;

4) Зростання дефіциту державного бюджету, однією з вагомих причин якою є непропорційний ріст соціальних витрат ( на виплату пенсій , стипендій , допомоги безробітнім тощо) . Разом з надмірним воєнними витратами це призводить до зростання внутрішнього боргу і випуску в обіг зайвої маси грошей ;

5) Необґрунтоване підвищення заробітної плати, при якому темпи зростання перевищують темпи розвитку продуктивності праці ;

6) Крах золотого стандарту, що зумовлює відсутність обміну банкнот на золото;

7) Дотації держави нерентабельним галузям і підприємствам , великий обсяг незавершеного будівництва;

8) Надмірна кредитна емісія;

9) Наявність маси посередників між виробниками і споживачами, кожен з яких підвищує ціни на товари і послуги.

Крім названих внутрішніх причин, існують і зовнішні. До них належать: необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валюти; швидкий ріст цін на імпортні товари та послуги; пострадянський синдром.

Так, протягом лише 1992 року ціни на нафтопродукти, які закуповує Україна зросли приблизно у 300 разів.

Методологічним ключем до аналізу видів інфляції є теорія грошей, яка передбачає багатогранність підходу при визначенні основних форм інфляції. Залежно від темпів інфляційного процесу розрізняють три різновиди інфляції: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

Повзуча інфляція – така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад 5%) і проявляється у постійному зростанню цін (тобто ціни зростають до 5% на рік). За повзучої інфляції безгосподарність та марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни покриваються за рахунок народу. Повзуча інфляція не спричиняє швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті. Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово–фінансових та матеріально–речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва, стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише в умовах вільного ринку, конкуренції і підтримання рівноваги попиту – пропозиції. Галопуюча інфляція – це така інфляція, яка набуває розміру двозначного числа щорічно (тобто ціни зростають до 100% на рік). Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя і викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване (10 – 100%).

Гіперінфляція – надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів та непередбачених катаклізмів (тобто ціни зростають на 1-2% щоденно) . На перший план діяльності уряду висувається емісійна інфляція, потужність друкарського верстата (50% і більше на місяць). Міжнародний валютний фонд допускає 40% рівень інфляції і 2% рівень дефіциту держбюджету протягом року. В Україні ціни в 1993 році зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчило про супер – гіперінфляцію. Так за 1992 – 1993 р.р. ціни в Україні зросли в 2569 разів. За 1992-1995 р.р. споживчі ціни зросли у 80000 разів, а грошові доходи населення лише у 26,7 тисяч разів. Теорією грошей допускається і більш вузька класифікація факторних форм інфляції. Йдеться про виділення групи інфляційних форм, розвиток яких зумовлений монетарним фактором, та інфляційні форми, що розвиваються під впливом немонетарних чинників. У першому випадку це, як правило, інфляція попиту, а у другому – інфляція витрат.

Інфляція попиту характеризується тим, що суспільство прагне витрачати більше, ніж це дозволяють виробничі потужності економіки. Виробничий сектор не в змозі відповісти на підвищений попит збільшення реального об’єму продукції, що призводить до підвищення цін на товари.

Інфляція також може виникнути в результаті змін витрат. Це інфляція витрат. Її головна причина – це збільшення номінальної заробітної плати та підвищення цін на сировину та енергію.

Інфляція в Україні – результат всієї сукупності складних соціально–економічних процесів, які склалися після розпаду СРСР.

Розгляд питань соціально – економічних наслідків інфляції є центральним в даній темі і передбачає перш за все, розгляд тих глибоких соціально-економічних наслідків, до яких призводить інфляція, а саме її крайня форма – гіперінфляція. Отже, наслідки впливу гіперінфляції на макроекономічні процеси в цілому є завжди і у всіх аспектах деструктивними. Необхідно звернути увагу на такі соціально – економічні наслідки інфляції:

1. Гіперінфляція призводить до розбалансування економічної рівноваги, порушення структури виробництва, підриває стимули довгострокових інвестицій, стримує процес нагромадження;

2. Відбувається перелив капіталу із сфери виробництва у сферу обігу, де більш швидкими темпами збільшується його кругообіг. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, яки прискорює деструктивні процеси в економіці;

3. Знижуючи реальні доходи широких верств населення інфляція звужує ємність внутрішнього ринку, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, тіньовий бізнес;

4. Гіперінфляція неодмінно призводить до кризи державних фінансів, що розвивається в наслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень до державної скарбниці та одночасного зростання видаткової частини бюджету;

5. В умовах гіперінфляції відбувається натуралізація обміну. Гроші втрачають здатність виконувати функції міри вартості та засобу накопичення. За цих умов здійснюється стихійний перехід до бартерних операцій;

6. Розвиток гіперінфляції ослаблює зовнішньоекономічні позиції країни, зменшує її конкурентні позиції на світовому ринку, призводить до падіння валютного курсу національних грошей, знецінення їх;

7. В ході посилення інфляційного процесу загострюється дефіцит платіжного балансу, який викликає порушення зовнішньоекономічних пропорцій;

8. Політичні наслідки гіперінфляції, загострення соціальних конфліктів. Гіперінфляція, як правило призводить до урядових криз, згортання демократії, встановлення тоталітарних режимів. У зв’язку з цими процесами зростає значимість активної антиінфляційної політики, яка має займати чільне місце в політиці уряду та центральних банків будь-якої країни.

Ключова роль в процесі боротьби з гіперінфляцією та пошуку ефективних методів стабілізації грошового обігу належить державі, з боку якої можуть застосовуватися слідуючи засоби стабілізації:

1. Загальне підвищення народногосподарської ефективності;

2. Прискорення НТР;

3. Вдосконалення структури відтворення;

4. Розумна інвестиційна політика;

5. Конверсія військового виробництва;

6. Скорочення чисельності управлінського персоналу, вдосконалення його роботи;

7. Раціоналізація зовнішньоторгових та зовнішньоекономічних відносин;

8. Проведення фінансово – кредитної реформи;

9. Суворий контроль за виплатою коштів;

10. Продумана податкова політика;

11. Обмеження масштабів діяльності „тіньової економіки”;

12. Створення сприятливого клімату для середнього та малого бізнесу.

Проведення антиінфляційної політики з боку держави передбачає і застосування суто монетарних методів стабілізації грошового обігу. Розрізняють такі три з них:

1) Нуліфікація(лат. Nulificatio – знищення) означає такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використовується за наявності суперінфляція. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922 – 1924 р.р. в колишньому СРСР коли один новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих, під час проведення грошової реформи 1996 року в незалежній Україні коли обмінний курс складав за 1 гривню – 100000 купонокарбованців.

2) Ревалоризація – це повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам. Для цього з обігу вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується за незначної інфляції.

3) Девальвація – означає зниження обмінного курсу (ціни) валюти порівняно з іноземною. Протягом 1991 – 1994 років радянський карбованець був декілька разів девальвований, внаслідок чого його комерційний курс щодо американського долара на кінець 1991 року становив близько 100 карбованців, а у березні 1995 року – понад 5000 карбованців. В Україні курс купона до долара з жовтня 1992 року по лютий 1995 року знизився з 340 до 150 тисяч карбованців, тобто більше ніж в 440 разів.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте характеристику функцій грошей.

2. Які основні етапи розвитку українських грошей?

3. Види грошей та їх характеристика.

4. В чому полягає суть інфляції.

5. Назвіть і поясніть основні види інфляції.

6. Які основні причини інфляції в Україні.

7. Які види інфляції властиві економіці України.

8. Назвіть монетарні методи стабілізації грошової системи.

Тема 6.