Інженерний підхід

У 1963 р. Вірт отримав ступінь бакалавра з електротехніки у Каліфорнійському університеті. Він підійшов до розробки мови, як інженер при конструюванні машини. “Мистецтво інженера, – говорив він, – полягає у тому, щоб робити складні завдання простими”.

В окремому розділі на початку програми на Паскалі програміст повинен визначити всі змінні та задати явно типи їх значень, а також описати процедури та функції разом з параметрами та їх типами і результатами виконання процедур. Паскаль також заохочує використання логічної структури, яка ділить програму на невеликі прості підзадачі. Вводячи такий розділ, Паскаль обмежує свободу програміста. Але одночасно мова сприяє більш строгому стилю програмування, який скорочує кількість помилок. Структура Паскаля робить програми такими, що легко читаються, дозволяючи навіть людям, що не писали ту чи іншу програму, виявляти та виправляти у ній помилки та вносити зміни.

Завдяки цьому Паскаль став особливо зручним для вивчення теорії та практики програмування, але не для реальних застосувань. Успіх Паскаля набагато перевищив скромні очікування Вірта. Колеги в усьому світі прийняли його як засіб навчання програмуванню майбутніх фахівців з інформатики. Можливо, найважливіше полягало у тому, що Паскаль став путівною зіркою руху до структурного програмування,яке зароджується у той час і набирає сили у кінці 70-х років. Воно ставило на меті перегляд способу розробки програм і почалося з публікації у 1972 р. книги англійця К. Хоара, норвежця Дж. Дала та видатного голландського фахівця з інформатики Едсгера Дейкстри.