Успіх та суперечки

У Європі з 60-х років йшли дискусії навколо спірних спроб щодо вдосконалення мови програмування Алгол-60. На початку 1962 р. Міжнародна федерація з обробки інформації, IFIP сформувала новий комітет з Алголу. К. Хоарз Оксфордського університету, член комітету від Великої Британії, лауреат Тьюрінговськой премії, вищої нагороди за науковий внесок в області інформатики, та швейцарський учасник Никлаус Вірт(Wirth, Niklaus; 1934 р.н.), що викладав у Стенфордському університеті, запропонували помірно модифіковану версію Алголу. Ця версія отримала назву Алгол‑w на честь Вірта (Wirth). Вона набула популярності в деяких університетах, але була знехтувана комітетом.

Нарешті, у грудні 1968 р. в Мюнхені, після численних суперечок, народився новий переношений монстр Алгол-68. Хоар, Вірт та інші відомі вчені висловлювалися проти нової мови. Як і передбачалося Алгол-68 виявився дуже громіздким, незрозумілим та складним, і на відміну від свого попередника Алголу-60 не отримав визнання навіть в Європі. Проте в стороні від суперечок виникла ще одна нова елегантна мова, яка у подальші роки зробила вплив на програмістів в усьому світі. Член комітету з Алголу-68 Н. Вірт був проти ухвалення складного стандарту Алгол-68. Коли з ним не порахувалися, він на знак протесту у 1971 році розробив нову алголоподібну мову, просту та зрозумілу, призначену, перш за все, для навчання студентів.

Мова називалася Pascal (Паскаль)– на честь французького філософа та математика 17 ст., винахідника першої обчислювальної машини Блеза Паскаля. Вірт почав писати її у 1968 р., будучи професором інформатики у Федеральному технічному університеті в Швейцарії, йому потрібен був інструмент для навчання студентів навичкам програмування. Вірта не задовольняв не тільки новий Алгол, але й усі інші мови програмування, властивості та конструкції яких часто не можна пояснити логічно та переконливо.