Становище поляків у Росії

У 1910 р. в землях колишнього Королівства Польського проживало 11,5 млн. населення, з яких поляки становили 72,2 %. Приблизно 33 % населення мешкали в містах і містечках; більшість його надалі була пов'язана з сільським господарством.

1894 р. на царський престол зійшов Микола II (1894-1917). Він розпочав правління з обіцянок злагодити політичний курсв цілому і щодо поляків зокрема. Новим варшавським генерал-губернатором було призначено П.Л.Шувалова, який прагнув нав'язати контакти й спіробітництво з польськими аристократами, обіцяючи поступки на користь польської мови та костела. Це зродило надії польських консервативних кіл на можливість компромісу з царатом і розширення автономії. У 1897 р. Микола II відвідав Варшаву, де йому від польської громадськості вручили 1 млн. карбованців, зібраних у вигляді дару. Ці гроші цар переказав на заснування у Варшаві політехнічного інституту з російською мовою викладання. Найбільшою поступкою царя став дозвіл на будівництво у Варшаві пам'ятника А. Міцкевичу (1898). Не відбулося жодних змін в освіті, надалі була заборонена діяльність політичних партій, профспілок, панувала цензура. Надії польських лоялістів і консерваторів виявились марними.

Господарський розвитокземель колишнього Королівства Польського характеризувався подальшим утвердженням капіталістичних відносин. Інтенсифікація сільського господарства відбувалася повільно через брак фінансової підтримки. Велика земельна власність зберігала панівні позиції в аграрному секторі; хоча загалом її ареал дещо зменшився: з 47 % у 1890 р. до 38 % у 1912 р. Під парцеляцію і продаж потрапили гірші землі, а посилений попит на них призвів до потрійного зростання цін між 1890 і 1910 pp. У загальній структурі селянських господарств 1904 р. було: 15,1 % малоземельних - до 1 десятини (1 десятина дорівнювала 1,092 га), 46,5 % дрібних - до 5 десятин, 27,2% середніх - 5-Ю десятин і 11,2% великих - понад 10 десятин. Швидко зростала чисельність безземельних селян. Зберігалася напівфеодальна категорія селян-комірників, які працювали на господаря за житло і натуральну платню. Найбільшу активність на селі проявляли селяни-середняки. Вони були претендентами на поміщицьку землю, вступали у конфлікти з великими землевласниками, протестували проти зловживань адміністрації та русифікації, вимагаючи національної школи і самоврядування. З розвитком освіти зростала політична свідомість польського селянства, воно сприймало гасла незалежності Польщі.

На промисловому розвиткові Королівства Польського негативно позначилася криза 1900-1903 pp. в Росії, яка загальмувала зростання виробництва більшості галузей. Натомість вона сприяла утворенню монополістичних об'єднань - акціонерних товариств. У 1900 р. сім акціонерних спілок опанували 92% металургійної промисловості королівства (переважав німецький і французький капітал). Утворилися картелі, які регулювали виробництво і збут продукції. У 1897 р. шість акціонерних товариств Домбровського басейну, які контролювали 91 % видобутку вугілля, уклали таємну угоду про обмеження видобутку з метою піднесення цін. У 1902 р. два найбільші металургійні концерни королівства (Гута Банкова і Островєцькі заводи) увійшли до загально-російського синдикату Продамет. До 1908 р. у складі "Продамету" діяла "польська група", яка контролювала 22 % загальноросійського збуту металів. Наслідком монополізації стало банкрутство й закриття багатьох середніх і дрібних підприємств. Монополії, в яких переважав іноземний капітал, були байдужими до потреб краю.

Текстильна промисловість продовжувала посідати провідну роль у структурі промислового виробництва королівства. Основна її частка була зосереджена в Лодзі. На