Визвольні змагання поляків у період наполеонівських війн. У 80-х роках XVIII ст. у Королівстві Галичини і Лодомерії, як і на всій території імперії Габсбургів проводилися соціальні та політичні реформи в дусі

У 80-х роках XVIII ст. у Королівстві Галичини і Лодомерії, як і на всій території імперії Габсбургів проводилися соціальні та політичні реформи в дусі освіченого абсолютизму, завданням яких було централізувати й уніфікувати управління багатонаціональною державою, модернізувати суспільне життя, витіснити з нього найбільш віджилі феодальні елементи. Ініціаторами реформ були імператриця Марія Терезія (1717-1780) та її син імператор Йосиф II (1741-1790) (звідси реформи називають "терезіансько-йосифінськими"). Вони прагнули обмежити феодальні права і привілеї шляхти-землевласників щодо селянства, міст та місцевого управління, підпорядкувати церкву державі тощо. Було накладено податки на шляхту і духовенство. 1781 р. Йосиф II видав едикт (указ), яким ліквідував особисту залежність (підданство) селян, підпорядкувавши їх державній адміністрації. Численні укази імператора 80-х років XVIII ст. заборонили згін селян із землі, обмежили панщину трьома днями на тиждень від господарства, визнали за селянами право скаржитися на неправомірні дії пана до уряду старости, встановили сільське самоврядування, очолюване виборним війтом. Усі ці заходи мали на меті поліпшити становище селян - головних платників податків і джерело рекрутського поповнення армії - і таким чином прив'язати їх до держави, послабити їхню домініальну залежність від шляхти. Реформи передбачали лише підготовку до загального впорядкування земельних відносин і ліквідації підданства селян. Урбаріальний патент Иосифа II 1789р. скасував панщину, замінивши її грошовим чиншом, поділеним між паном-землевласником (17,8% прибутку з господарства) і державою (12,2 %). Цей акт, з одного боку, викликав значне невдоволення шляхти, а з другого, спричинив відмову селян від виконання панщини. Перед смертю Йосиф II відкликав свій Урбаріальний патент, а його наступники Леопольд II (1790-1792) і Франц І (1792-1835) звели нанівець інші реформи своїх попередників.

За третім поділом Польщі Австрія захопила решту земель Малопольщі і Люблінщину з Подляшшям. Цей терен названо Новою Галичиною, у ньому запроваджено такі ж порядки, як і в Королівстві Галичини і Лодомерії. Наступні війни Австрії з наполеонівською Францією спричинили зміцнення німецької адміністрації на захоплених теренах, ріст податків і збільшення набору рекрутів для потреб війни.

Безпосереднім наслідком поділів Польщі і включення її земель у чужі державні організми був розрив в інтеграційних процесах польського суспільства, що простежувалися в другій половині XVIII ст. Водночас крах державності прискорив формування новочасної польської нації, втягнення до її обріїв тих верств населення (міщанства, селянства), які до цього залишалися поза її межами. Інтегруючими чинниками формування нації стали історія, мова, католицька церква, а активними пропагандистами патріотизму - шляхта і духовенство.

Поділи Польщі (другий і третій) збіглися в часі з Французькою революцією1789-1794 рр., яка кинула виклик панівним у Європі монархічно-династичним порядкам, проголосивши принцип вищості нації над монархом і гасла рівності, свободи й братерства всіх людей, незалежно від стану і соціальної позиції. Революція у Франції викликала гостру протидію європейських монархій, які утворили антифранцузьку коаліцію на чолі з Англією, щоб придушити рух у зародку і не допустити поширення його ідей на інші країни континенту. Наслідком цього стала епоха війн Франції з коаліцією, яка тягнулася аж до 1815 р. і багато в чому визначала суспільне життя на континенті. Революція пробудила до активної участі у політичному і громадському житті ширші верстви французького суспільства, які спричинили зміцнення соціальної опори держави, розбудову усіх її інститутів на нових засадах, зростання могутності Франції. Поступово Франція, здобувши блискучі перемоги над арміями коаліції, почала