Історія Польщі. лівому березі Вісли; правобережжя Вісли і землі на північ від Бугу утворили нову провінцію - Новосхідну Пруссію

лівому березі Вісли; правобережжя Вісли і землі на північ від Бугу утворили нову провінцію - Новосхідну Пруссію. Південну Пруссію поділено на три департаменти (Познань, Каліш, Варшава), а Новосхідну Пруссію - на два (Плоцк і Білосток). У кожному департаменті утворено дві гілки влади - камеру і ретенство. Перша здійснювала поліційну, фіскальну і військову владу, друге - судову. На чолі нових провінцій стали "міністри" (Варшава, Плоцк). що входили до складу Генерального директорату, який урядував у Берліні. Провінції були поділені на повіти, на чолі яких стояли ландрати (земельні ради), склад яких призначався німецькою адміністрацією. Крім земель, приєднаних внаслідок поділів, поляки заселяли також Верхню (Гірську) Сілезію, частину Нижньої Сілезії, Західне Помор'є. Загалом поляки у 1800 р. становили майже половину населення Пруссії. ■ ■. ,m-mw..-.

Спочатку прусський уряд намагався притягнути польську шляхту на свій бік. Але після повстання під проводом Т. Костюшки відмовився від підтримки польської шляхти, конфісковані королівські і церковні землі передав німецьким власникам. Тільки у Південній Пруссії за короткий проміжок часу німці викупили 241 маєток за 3,5 млн. талярів (без права продажу землі полякам). 1797 р. на приєднаних польських територіях було запроваджено прусське законодавство (земельне право), яке зберігало феодальну власність і становий поділ населення; право землеволодіння надавалося виключно шляхті; селянство залишалося під домініальною владою пана. Єдиним формальним послабленням цієї влади була заборона виселення селянина з землі без судового рішення, контроль за яким здійснював спеціальний урядовий чиновник. Курс на онімечення польських провінцій швидко проявився у спровадженні сюди німецьких чиновників і колоністів, обмеженні польського шкільництва і розбудові німецького, ліквідації місцевого самоврядування.

У результаті першого поділу Польщі (1772) Австріязахопила землі Малопольщі, давнього Галицько-Волинського князівства, а також невеликих сілезьких князівств -Освєнцімського і Заторського, приєднаних до Польщі ще у XV ст. Правляча династія Габсбурґів віддавна прагнула володіти цими землями, посилаючися на права угорських королів щодо спадку по Казимирі Великому. На приєднаних землях австрійський уряд утворив провінцію під назвою Королівство Галіції (Галичини) і Лодомерії (спотворене Володимири) з князівствами Освєнцімським і Заморським. При цьому східні частини королівства, власне галицькі землі, були заселені давніми мешканцями - русинами-українцями, які становили основну масу селянства, а західні - поляками. Уся Галицька провінція займала 78,5 тис. кв.км, з яких на русько-українську частину припадало 55,7 тис. кв.км. За першим австрійським переписом 1773 р. у східній частині краю проживало 1,8 млн. осіб, з них русини-українці складали 71%, поляки - 22%, євреї - 7%. Об'єднання земель, заселених поляками та русинами, в одну адміністративну одиницю давало підстави польській шляхті трактувати' Галичину як частину єдиної польської території, що насильно потрапила під чужоземне панування.

Відразу після приєднання Галичини тут було запроваджено німецьку адміністрацію: створено губернію на чолі з губернатором, який урядував у Львові, територію поділено на кілька округів, очолюваних старостами. Не зазнав істотних змін становий поділ суспільства, польська шляхта зберегла соціальні і судові привілеї, але втратила самоврядування і політичні права; селянство залишилося економічно залежним від землевласників. Створено провінціальний становий сейм у Львові, до якого входили представники магнатських родин, шляхти і духовенства, але він мав право лише складати петиції з проханнями до вищих австрійських інстанцій. До кінця XVIII ст. сейм зібрався лише декілька разів на пару днів.