На початку XX століття. скаргою на умови життя й праці

скаргою на умови життя й праці. Загинуло близько 1000 осіб. У відповідь на це Росію охопила хвиля робітничих страйків і демонстрацій під антимонархічними гаслами. Ці події розпочали період, який увійшов в історію під назвою революції 1905 р.

У січні-лютому 1905 р. страйки і демонстрації охопили міста Королівства Польського (Варшаву, Лодзь, Домбровський басейн). У них брали участь робітники, службовці, інтелігенція. Заворушення переросли в загальний політичний страйк, який супроводжувався демонстраціями і вічами. Стихійні вимоги включали ліквідацію монархії, проголошення республіки, скликання конституційних зборів, запровадження демократичних свобод. 8-годинного робочого дня. Влада застосувала проти демонстрантів армію і поліцію. До руху приєдналася студентська й гімназійна молодь, яка вимагала полонізації освіти. Страйки продовжувалися до кінця лютого, незважаючи на репресії і заклики ксьондзів у костелах до їх припинення. Навесні 1905 р. акції протесту перемістилися на село, де безземельні селяни припинили роботу в маєтках, вимагаючи підвищення платні. Малоземельні селяни виступили з вимогами перерозподілу поміщицької землі. У селах приймали резолюції про запровадження польської мови в ґмінних урядах, судах і шкільництві.

Царська адміністрація змушена була піти на поступки: було дозволено викладати польську мову та релігію в державних школах, вживати у ґмінних урядах, переходити до інших віровизнань (цим скористалося багато уніатів, насильно прилучених до православної церкви, щоб перейти на католицизм). Розпочалося створення численних громадських організацій, товариств, профспілок.

Політичні партії, що діяли напівлегально, не змогли відразу опанувати стихійний рух населення, змушені були пристосовувати свої програми до загальних вимог. Ендеки вороже поставилися до стихійних виступів мас, прагнучи не допустити поширення соціалістичних гасел. Вони вважали головним завданням - досягнення автономії польських земель і припинення русифікації. їм вдалося зберегти вплив на селі. Для завоювання прихильників серед робітництва ЛН утворила влітку 1905 р. Національний робітничий союз (Народови звьонзек роботнічи, НЗР), повела агітацію проти страйків і демонстрацій.

У середовищі ППС виникли розбіжності щодо оцінки характеру революції та форм боротьби. "Старі" діячі на чолі з Ю. Пілсудським вважали, що революція створює умови для завоювання незалежності Польщі, тому треба готувати збройне повстання, застосовуючи змовницько-терористичні методи боротьби. Цілі ж російської революції, яка повинна ліквідувати напівфеодальні порядки, розходяться із завданням поляків здобути незалежність і встановити соціалістичну республіку. Ю. Пілсудський не вірив у перемогу соціалізму в Росії, вважав, що поляки повинні захистити майбутню "соціалістичну Європу" від "азійського" деспотизму. Пілсудчики приступили до розбудови Бойової організації ППС, яку очолили Александр Прістор (1874-1941) і Валерій Славек (1879-1939). "Молоді" у ППС (М. Бєлєцький, Ф. Закс, М. Горвітц) вважали, що необхідно взяти участь у російській революції і разом з російськими соціалістами домогтися повалення монархії та встановлення демократичної республіки, для чого слід вести революційну боротьбу за політичну владу. Ідеологи СДКПіЛ робили ставку на загальноросійську революцію, яка, на їхню думку, повинна була встановити в Росії демократичну республіку у формі федерації вільних народів. Обидві соціалістичні партії - ППС і СДКПіЛ - розпочали агітаційну роботу на селі та в армії, де їхній вплив був незначним.

Соціалістичні партії намагалися надати стихійному рухові організованої форми. Це вдалося зробити під час відзначення 1 травня 1905 р. У Варшаві СДКПіЛ організувала в цей день багатотисячну демонстрацію. Для її розгону війська вжили зброю, загинуло 32