У період модернізації. безнадійність і духовну спустошеність після поразки повстання

безнадійність і духовну спустошеність після поразки повстання. Історично-алегорична тематика стала головною темою живопису ще одного краківського митця - Яцека Мальчевського (1854-1929), який слідами А. Ґроттґера писав картини мартирологи польських повстанців. З часом у його творах зросла алегоричність образів, а сюжети набрали символічного значення (Смерть Елленаї, Меланхолія, Вітчизна). Історія в його картинах набула символічно-містичного забарвлення, автор прагнув донести до глядача настрій покоління "поразки" й "останнього століття Польщі".

Польські митці, які більшу частину життя проводили за кордоном, зазнавали відчутного впливу західних художніх течій. Інтерес до природи і буденного життя покликав до життя напрям реалізму в польському малярстві. Його представниками були знані в європейських країнах брати Максиміліан і Александр Ґєримські. Максиміліан Ґєримський (1846-1874) після Січневого повстання перебував переважно за кордоном, де його картини здобули популярність завдяки реалістичному зображенню польських пейзажів, полювань і повстанців. Александр Ґєримський (1850-1901), перебуваючи в Римі, зазнав впливу імпресіоністів; у своїх творах надавав великого значення кольоровій гамі зображення, композиції світла й тіні. Разом з тим, сюжетами його картин служили сцени буденного життя поляків (Пристань на Сольці, Люльки, Жидівка з лимонами). 1873 р. митець здобув золоту медаль на художній виставці у Відні за картину Сцена суду з "Венеційського купця". Реалістичному живопису віддавали перевагу також Войцєх Ґєрсон, Александр Котсіс, Юзеф Шерментовський та інші польські малярі.

Вплив імпресіонізму відбився на творчості польського пейзажиста Юзефа Хелмонського (1849-1914). Художник багато подорожував, зокрема по Поділлю й Волині, малював природу та сцени з життя селян. Його картини були сповнені світла й експресії, створювали гарний настрій і почуття безмежності простору. З них віяло почуттям любові до рідної землі та її народу.

Скульптура залишалася жанром мистецтва, який не мав широкого громадського резонансу, здебільшого обслуговував елітарні верстви. Однак наприкінці століття, зі зростанням патріотичних настроїв набуло поширення встановлення пам'ятників видатним польським особистостям. Польські скульптори як правило навчались у західноєвропейських центрах мистецтва (Париж, Рим, Відень), засвоюючи академічний стиль, що ґрунтувався на класичних зразках. У другій половині XIX ст. вплив реалізму спричинив відхід від закостенілих класичних форм і появуспроб надати творам більшої динамічності та експресії. У скульптурних творах з'явилися елементи поєднання різних стилів - класичного, ренесансу, бароко, реалізму, які отримали назву академічної еклектики. Цей стиль був властивий творчості Марцелія Гуйського (1830-1893), який прикрасив скульптурними постатями низку будинків у Варшаві (Кредитне товариство, готель "Європейський"), залишив реалістичні погруддя діячів польської культури. Теодор Рігер (1841-1913) після тривалих подорожей і навчання в європейських столицях створив кілька відомих творів - пам'ятник А. Міцкевичу в Кракові (1898), алегоричні фігури для будинку галицького крайового сейму у Львові (нині будинок Львівського національного університету ім. Івана Франка). У подібному стилі залишив скульптури Ципріан Ґодебськиіі (1835-1909), який більшу частину життя провів за межами Польщі. Йому належать пам'ятники М. Копернику і А. Фредро в Кракові, пам'ятник А. Міцкевичу у Варшаві, чимало декоративних прикрас будівель у Кракові, Львові, Варшаві. Краків'янин Валерій Ґадомський (1833-1911) представив публіці низку скульптур польських митців - Я. Матейка, Г. Семирадського, а також декоративно-оздобних творів для будинків Кракова. Твори польських скульпторів вирізнялись високою технікою виконання, що поєднувалася з прагненням донести до глядача в алегоричній формі пафос і велич минулого Польщі.