У період модернізації. партії "Пролетаріат"

партії "Пролетаріат". У ній окреслювалися мета і засоби боротьби за звільнення польського робітничого класу. Підкреслювалося, що польські робітники повинні виступати проти всіх "експлуататорських класів" спільно з пролетаріатом інших європейських країн, домогтися передачі землі і засобів виробництва в руки соціалістичної держави. Для цього вони повинні були організуватися у таємні гуртки, які чинитимуть опір владі, захищатимуть права робітників, а при потребі вдаватимуться до терору проти представників влади, зрадників і провокаторів. У перспективі передбачалося встановити "самоврядування політичних груп", запровадити свободу слова, друку, зборів, рівноправність жінок, виборність усіх чиновників тощо. Основними методами боротьби визнавалися страйки і терор. Програма не згадувала про селянство і справу незалежності Польщі.

Восени 1882 р. Міжнародна соціально-революційиа партія "Пролетаріат" (її називають "1-й Пролетаріат") фактично діяла, спираючися на нелегальні соціалістичні гуртки серед робітників та інтелігенції Варшави, Лодзі, Ченстохови та інших міст. До гуртків входило кілька сотень осіб, але вплив партії був значно ширшим. Керував партією Центральний комітет, очолюваний Л. Варинським. На з'їзді партії у Вільно 1883 р. був обраний ЦК і прийнято рішення про співпрацю з російською народницькою організацією "Народна Воля". Маючи зв'язки з еміграцією, партія доставляла з-за кордону соціалістичну літературу. Л. Варинський створив друкарню у Варшаві, друкував у ній багато листівок, відозв, а також часопис Пролетаріат. У Женеві виходили часописи партії Валька кляс (Боротьба класів), Роботнік. На початку 1883 р. "Пролетаріат" провів кампанію проти розпорядження варшавського обер-поліцмейстера М. Бутурліна про проходження принизливого санітарного контролю робітницями підприємств. Під загрозою страйку розпорядження було скасоване. Партія підтримала страйк робітників Жирардова, проводила активну агітаційну роботу. На розвиткові "Пролетаріату" позначився арешт восени 1883 р. її лідера Л. Варинського. На чолі партії став Станіслав Куніцький (1861-1886), який одночасно був членом російської "Народної волі" і прихильником індивідуального терору. Члени партії організували кілька терористичних замахів. У 1884 р. С Куніцький уклав угоду з "Народною Волею", за якою "Пролетаріат" підпорядковувався цій організації в революційній боротьбі з царатом. Незабаром царська поліція заарештувала майже весь керівний склад "Пролетаріату". Ще рік залишками партії керувала Марія Богушевич (1865-1887), яка була противницею терору. Арешти 1886 р. поклали край "Пролетаріату". У 1885 р. перед воєнним трибуналом відбувся процес над 29 керівниками "Пролетаріату". Четверо підсудних (С. Куніцький, М. Оссовський, Я. Петрусінський, росіянин П. Бардовський) отримали вироки кари смерті й були повішені у Варшавській цитаделі. Л. Варинський був засуджений до 16 років каторжних робіт (помер через три роки у в'язниці фортеці Шліссельбург). Інші члени "Пролетаріату" отримали тривалі строки каторжних робіт і заслання. М. Богушевич померла по дорозі на каторгу.

Незважаючи на жорстокі переслідування, соціалістичний рух продовжував розвиватись і поширюватись у польських землях. Цьому сприяла діяльність соціалістичної еміграції, яка постійно готувала для нього кадри. У 1888 р. польські соціалісти Марцін Каспшак (1860-1905), Людвік Кульчщький (1866-1941) і Станіслав Мендельсон (1857-

Рис.46. Людвік Варинський.

Історія Польщі

1913) утворили в Королівстві Польському нову Соціально-революційну партію "Пролетаріат" (II Пролетаріат), яка повинна була продовжувати справу своєї попередниці. Діячі партії ще більшої ваги надавали політичному та економічному терору. Вони взяли участь у створенні II Інтернаціоналу робітників (1889). Залишаючися вузькою організацією змовників, партія не зуміла поширити свій вплив у робітничому середовищі. 1892 р. вона провела невдалий замах на варшавського генерал-губернатора И. Гурка та кількох інших царських чиновників. Ставлення до терору призвело до розколу II Пролетаріату і припинення діяльності. її члени увійшли до нових робітничих організацій, які формувалися на початку 90-х років XIX ст.

Більші впливи серед робітників здобув Союз польських робітників, заснований 1889 р. у Варшаві Юліаном Мархлевським (1866-1925). Його діячі відмовилися від політичного терору, зосередившися на освіті та згуртуванні робітників, захисті їхніх соціальних прав, пропаганді марксизму. Репресії з боку царської поліції серйозно похитнули організацію; частина членів, які уникнули арештів, змушена була емігрувати.

Переслідування соціалістів з боку урядів європейських держав мали зворотній ефект: навколо їхніх постатей складався ореол героїв-мучеників, борців за народну справу і справедливість, а ідеї соціалізму виховували політичну свідомість і гідність робітництва та інших нижчих суспільних верств. На соціалістичну ідеологію звернула увагу частина молодої інтелігенції, яка спочатку йшла за позитивістами. Зростання ваги соціального питання змусило її ближче познайомитись із західними ідеями. Молоді публіцисти та науковці Станіслав Крусінський (1857-1886), Людвік Кживіцький (1859-1941), Броніслав Бялоблоцький (1861-1888) розпочали переклад польською мовою праць К.Маркса, Ф. Енгельса, німецьких і французьких марксистів, публікували власні праці з суспільних наук у зарубіжних виданнях. Л. Кживіцький редагував нелегальні видання І Пролетаріату, а потім пропагував марксистську соціологію в дослідженнях людини і суспільства. Наприкінці століття соціальне питання займало все помітніше місце в житті європейських народів.