Національний рух і повстання. справі віровизнання дітей з мішаних шлюбів, розлучень і обмеження діяльності костельних організацій

справі віровизнання дітей з мішаних шлюбів, розлучень і обмеження діяльності костельних організацій. Коли влада ув'язнила архієпископа за цей виступ, польське суспільство солідарно виступило на його захист. Після звільнення з в'язниці його вітали як національного героя.

Польський національно-культурний руху ВПК чинив позитивний вплив на зростання національної свідомості населення інших дільниць Пруссії, де проживало польське населення. У Сілезії активну просвітницьку діяльність продовжував вчитель Юзеф Льомпа, який організував і співпрацював з газетами Дзєннік Гурношльонзкі (Верхньосілезька газета) і Гвяздка Цєшинська (Цєшинська зірочка), гуртуючи навколо себе патріотів. Подібну діяльність в Помор'ї і на Мазурах розгорнули євангельські пастори Кшиштоф Мронювіуш (1764-1855), який навчав польської мови в Ґданську, і Ґустав Гізевіуш (1810-1848) - вчитель польської мови та збирач мазурського фольклору (на честь обох їхніми іменами названо польські міста Мронґово і Пжицько).

Поряд з цим, демократична еміграція не відмовилася від планів піднесення повстанняна польських землях. Централізація ПДТ продовжувала будувати мережу таємних організацій, які повинні були провадити агітацію на користь революційних методів боротьби. У 1839 р. емісар Централізації Валеріан Бреанський (1805-1866) заснував таємний Познанський комітет, на чолі якого став К. Лібельт. Останній схилявся до ліберально-демократичних поглядів і провадив на Познанщині помірковану агітацію, критикуючи прихильників "органічної праці". З ряду причин термін повстання весь час відкладався. У середині 40-х років на Познанщині розпочала діяльність група радикальних демократів з Королівства Польського, яка наполягала на прискоренні повстання (Е. Дембовський). Ще 1842 р. частина радикальної молоді Познані виступила в опозиції до К. Лібельта. Друкар і видавець Валєнти Стефанський (1813-1877) заснував таємний Союз плебеїв, який об'єднав робітників, ремісників, гімназійну молодь і поширював гасла соціальної революції та егалітаризму. Наприкінці 1845 p., коли у познанських таємних організаціях тривав спір щодо дати повстання, Союз був розгромлений прусською поліцією. Однак радикальні елементи познанської конспірації вплинули на рішення Централізації ПДТ щодо прискорення строку повстання, яке було призначене на лютий 1846 р. Арешт діячів Познанського комітету (див. вище) зірвав план революційних дій у ВПК.

Революції 1848-1849 pp.У 1848-1849 pp. майже всю Європу охопили революційні рухи, що були проявом протесту проти залишків станового устрою і феодальних стосунків, панування абсолютистських порядків, які роз'єднували народи, перешкоджаючи іх самовизначенню. Більшість європейської громадськості зісимпатією ставилася до поляків, які виступали символом боротьби з деспотизмом і віджилими порядками. У січні 1848 р. революційні події відбулися на Сицілії, у лютому робітники і міщани Парижа скинули з трону Луї-Філіппа і проголосили республіку, у березні революція перекинулася на Відень і Берлін.

18 березня 1848 р. революційні події в Берліні усунули від влади старий уряд прусської аристократії й змусили короля Фрідріха ВільгельмаГУ пообіцяти скликати парламент і проголосити конституційні свободи. Політичні в'язні, в тому числі поляки, опинилися на свободі. Німецькі ліберали та демократи бачили у поляках союзників на випадок можливої інтервенції з боку Росії. Польський національний рух швидко відживе набрав сили. 20 березня у Познані з ініціативи В. Стефанського був утворений Національний комітет, що складався з десяти осіб. У ньому були представлені дві політичні течії: поміркована, що передбачала автономію ВПК у межах Пруссії, і радикальна, налаштована на досягнення незалежності і об'єднання всіх польських земель в єдину державу. Комітет скерував делегацію на чолі з архієпископом Леоном