Історія Польщі. підписані документи про австрійсько-російську співпрацю, які передбачали взаємну допомогу на випадок нового польського повстання.

підписані документи про австрійсько-російську співпрацю, які передбачали взаємну допомогу на випадок нового польського повстання.

Австрійська владав Галичиніпредставляла собою зразок бюрократично-поліційної держави, що грунтувалася на численній чиновницькій ієрархії, на вершині якої у Відні стояв канцлер К. Меттерніх. Адміністративний персонал складався переважно з німців і чехів, спроваджених сюди з інших частин імперії. Цензура не залишала місця для прояву нових ідей. Галицьке суспільство залишалося дуже полярним: з одного боку, купка аристократичних родин, які володіли величезними земельними латифундіями; з другого, величезна більшість безправного панщинного селянства (82 %). Придушене повинностями і податками селянське господарство занепадало. Часті стихійні лиха й епідемії сіяли голод і високу смертність. Особливо катастрофічним був неврожай, що тривав упродовж трьох років (1844-1846) і був викликаний проливними дощами, повенями і картопляною пошестю. 1847 р. у Західній Галичині голод досягнув критичної межі, спричинивши випадки людожерства.

Стосунки на селі відрізнялися загостренням протистояння і соціальних конфліктів селян із землевласниками на фунті панщини та інших феодальних повинностей. Тільки деякі заможні землевласники з числа аристократії намагалися впроваджувати новації в організацію власного господарства, вирощувати технічні культури, розвивати вівчарство, застосовувати сучасну агрокультуру. До таких належав князь Леон Сапєга (1803-1878), всебічно освічена людина, учасник Листопадового повстання, під час якого він співпрацював з Ф.К. Друцьким-Любецьким, власник великих маєтків у Галичині. За його ініціативою і керівництвом 1839 р. було створене Земельне кредитне товариство, яке незабаром (1844) перетворилось у Крайову (галицьку) ощадну касу, що надавала кредити землевласникам, засновувала акціонерні спілки тощо. У 1845 р. князь ініціював створення й очолив культурно-освітнє Галицьке господарське товариство. Разом з групою ліберальних послів галицького сейму 1847 р. Л. Сапєга виступив з проектом скасування панщини і наділення селян землею з відшкодуванням власників. Князь започаткував в Галичині політику "органічної праці", яка не знайшла відголосу у більшості поміщиків.

У промисловому відношенні ситуація в Галичині не зазнала відчутних змін. Крім кількох цукроварень і горілчаних заводиків не виникло нових підприємств. 22 % вартості продукції галицької промисловості припадало на горілку.

Галицький становий сейм відігравав декоративну роль у політичному житті краю. Наприкінці 30-х років група ліберальних послів сейму, що гуртувалася навколо князя Л. Сапєги, зробила спробу пожвавити діяльність цього органу. У 1842 р. граф Казімєж Красіцький (1807-1882) представив у сеймі проект скасування панщини і передачі землі селянам за викуп. Але цей проект не здобув підтримки. Через рік ще один посол сейму землевласник Тадеуш Васічевський (1795-1850) запропонував замінити панщину грошовим чиншом. Цей проект теж не пройшов; сейм обмежився петицією до імператора з проханням створити комісію, яка б розробила засади можливої аграрної реформи. Селянська "рабація" 1846 р. поставила селянське питання в іншу площину, змусивши провести реформу зверху.

Ситуація ускладнювалася тим, що в Східній Галичині основну масу населення становило руське (українське) селянство.Австрійська адміністрація провадила тут політику, намагаючися підтримувати напруження між польською шляхтою і руським селянством. Місцева шляхта зневажливо ставилися до русинів, називаючи їх народом "хлопів і поетів", підкреслюючи різницю між українцями греко-католиками і поляками-католиками. Австрійські власті докладали зусиль, щоб з русинського населення витворити особливу націю "рутенів", яка була б вірною Габсбургам і у потрібний 312