Відродження і шляхетська демократія. посполите рушення, що на чолі зі Сигізмундом III збиралося на лівому березі Дністра

посполите рушення, що на чолі зі Сигізмундом III збиралося на лівому березі Дністра. Дізнавшися про це, султан пішов на підписання 9 жовтня під Хотином мирного договору з Річчю Посполитою на умовах status quo ante bellum (як до війни). Так закінчилася війна, названа Хотинською. Умови Хотинського миру були підтверджені в договорі про вічний мир, укладеному 1624 р. з Портою в Стамбулі послом Речі Посполитої коронним конюшим князем Кшиштофом Збаразьким.

Після Хотинської війни до 1671 р. польсько-турецькі відносини були мирними. Затьмарили їх тільки авантюрні, не санкціонованим урядом Порти вторгнення силістрійського намісника Мегмеда Абази-паші на територію Подільського воєводства у 1633 р. Наступного року його за це було страчено у Стамбулі. У 1635 р. Туреччина знову підписала з Річчю Посполитою мирний договір, який підтвердив умови угоди 1624 р.

Інші напрями зовнішньої політики Польського королівства у XVI - першій половині XVII ст. стосувалися тільки його. Всупереч Торунському трактатові 1466 р., який, по суті, передбачав ленну залежність Тевтонського ордену,той намагався унезалеж-нитися. Як наслідок, за правління Яна Ольбрахта великі магістри перестали складати присягу на вірність Речі Посполитій. Більше того, керівництво ордену проводило антипольську політику. До особливого загострення орденсько-польських відносин дійшло після того, як у 1511 р. великим магістром став Альбрехт Гогенцоллерн, сестри-нець Сигізмунда І, представник династії бранденбурзьких маркграфів-курфюрстів (курфюрстами, від нім. Kurjurst, у Священній Римській імперії були сім князів-правителів, з них троє духовних, котрі обирали її імператора; латинським відповідником терміну "курфюрст" був термін elector, саме так іменували в Польщі курфюрстів). У перші роки свого магістерства Альбрехт покладався на традиційну підтримку ордену імперією й допомогу Великого Московського князівства. У 1514 р. імперія і Москва уклали антипольський союз. Під час зустрічі з імператором Максиміліаном І у Відні Сиґізмундові III вдалося добитися виходу імперії з цього союзу і відмови від підтримки ордену; до того ж імператор визнав Торунський трактат 1466 р. і зрікся претензій імперії на Ґданськ і Ельблонґ. У 1517 р. орден уклав з Москвою антипольський союз, однією з цілей якого було повернення йому втрачених 1466 р. земель (котрі становили в Короні Королівську Пруссію).

Орден готувався до війни з Польщею. Тоді вона 1519 р. першою оголосила йому війну. У ній орден зазнавав невдач. З посередницькою місією виступив імператор Карл V (1519-1556), котрий мав намір встановити над орденом протекторат. У 1521 р. було підписано чотирирічне перемир'я. Міжнародна ситуація, зумовлена головним чином поширенням в Німеччині реформації, не сприяла продовженню польсько-орденської війни. За таких обставин Альбрехт у 1525 р., за намовою Мартіна Лютера, проголосив секуляризацію ордену, перетворення його на світську державу - князівство (герцогство). Ця держава, яку в Польщі йменували Князівською Пруссією (Prusy Ksiqiece), стала дідич ним володінням Альбрехта (як князь (герцог) він став Альбрехтом І; 1525-1568) та його потомків по прямій чоловічій лінії, а у впадку їх відсутності - його братів; після ж вигасання роду Альбрехта І або смерті його братів Князівська Пруссія повинна була прилучитися до Польського королівства. Все це було зафіксовано в Краківському трактаті, укладеному 8 квітня 1525 р. між Альбрехтом і Сигізмундом І. А через два дні на центральній Ринковій площі Кракова відбувся урочистий прилюдний акт складення князем присяги на вірність королю і Польській державі (цей акт отримав у Польщі назву hold pruski). Альбрехт став на коліна перед королем й одержав від нього ленну корогву, на якій був зображений чорний орел в золотій короні. Звертаючися до князя, Сигізмунд І заявив про готовність прийняти в ленну залежність новостворену державу. Альбрехт, тримаючи корогву в лівій руці,