Історія Польщі. виступив на чолі озброєних загонів проти повсталих

виступив на чолі озброєних загонів проти повсталих. Міська рада, не зважившись озброїти народ, нічого не зробила для організації опору. Оволодівши Ґданськом у червні 1526 р., король відновив тут католицьку літургію і наказав стратити 15 керівників реформаційного руху, а інших його діячів вигнати з країни. Проте повністю покінчити з лютеранством у Ґданську король не зважився, воно й далі залишалося релігією тутешнього поспільства. До кінця свого правління СиґізмундІ був налаштований до лютеранства негативно. Певний час подібну позицію займав Сиґізмунд Август, аж поки у 1557-1558 pp. не надав свободу віросповідання головним містам Королівської Пруссії; згодом цю свободу було поширено на всю провінцію.

У 1530-х роках у Великопольщі і Люблінському воєводстві, а також у Сілезії оселилися прибулі головним чином з Німеччини анабаптисти ("перехрещенці") -представники секти, що вимагала хрестити людей у свідомому віці, коли, за її віровченням, тільки й можливе "істинне" прилучення до християнської віри. Анабаптисти були активними учасниками релігійно-політичного руху, що розгорнувся на початку реформації. Перші їх представники з'явилися 1519 р. в Швейцарії. Вони брали участь у Селянській війні в Німеччині. Тікаючи від переслідувань, діяли в різних країнах Західної і Центральної Європи. На зламі 30 - 40-х років XVI ст. їхнє помірковане крило в Нідерландах відокремилось у секту меннонітів, прозвану від її засновника Менно Сімонса. Особливого відлуння діяльність анабаптистів, зокрема меннонітів, на польських землях не мала.

У 1548-1551 pp. до Великопольщі прибула і тут, головним чином у містах, оселилася значна кількість чеських братів, членів Братньої общини (Jednota bratrskd), що втекли від репресій, до яких удався чеський король Фердинанд І Габсбург після придушення ним Празького повстання 1547 р. Община виникла в середині XV ст. як спадкоємиця поміркованого гусизму і пройшла еволюцію від ізольованої (селянсько-міщанської за складом) до відкритої різним суспільним верствам організації. Свою діяльність вона зосереджувала на освіті й друкарстві і досягла в цих галузях значних успіхів. На час вибуху реформації община об'єднувала до 10% усього населення Чехії як історичної області. Багато її послідовників було в Моравії, де їх іменували моравськими братами. На початку 1530-х років община ідейно наблизилася до лютеранства, пізніше - до кальвінізму. У Великопольщі чеські брати знайшли доволі великі можливості для своєї діяльності. До них віросповідно приєдналася певна частина місцевої шляхти і міщан. Поза межами Великопольщі вони майже не мали впливу.

У той же час, що й чеські брати, на польські землі проник кальвінізм- релігійна течія, започаткована на Заході Жаном Кальвіном (1509-1564) у 1536 p., коли він видав свою найважливішу працю Настанова в християнській вірі. У другій половині 1550-х років кальвінізм став провідним напрямом польського протестантизму. Найбільше прихильників він мав серед польської шляхти, особливо малопольської.

В основі вчення Ж. Кальвіна лежала ідея абсолютної визначеності (приреченості): він стверджував, що Бог ще до створення світу прирік одних людей до спасіння, до раю, інших - до загибелі, пекла; цей вирок Бога є незмінний, але людині не суджено знати, визначена вона Богом на спасіння чи ні, віруючий, проте, має бути певен, що він "Божий обранець" і повинен доводити це своїм зразковим життям. Польську шляхту мало цікавила ця доктрина Ж. Кальвіна. їй імпонувало його вчення про примат (першість) суспільства над державою і визнання права опору станової репрезентації владі, етичне виправдання ним підприємництва, бачення Божої прихильності в багатстві людини, успішній її діяльності. Приваблювала шляхту й демократична, "республіканська" структура церковної організації кальвінізму, чим вона докорінно відрізнялася від ієрархічної структури католицької церкви. На чолі кальвіністської церковної общини

Відродження і шляхетська демократія

стояв старшина {пресвітер), що обирався з її членів, і запрошуваний нею (власне -пресвітером) проповідник, що виголошував перед членами общини проповіді та духовно-моральні повчання; функція проповідника не мала характеру священицької діяльності, а полягала лише в службі (ministerium), від чого їх звали міністрами. Пресвітер і міністр становили консисторію, що відала справами общини. У ряді країн виникла більш складна організація, в якій важливе значення здобули регіональні й загальнонаціональні з'їзди представників общин - синоди. Така організація кальвіністської церкви давала простір для впливів у ній найбільш заможним членам общини.

У польських землях такий вплив мала шляхта, що прийняла кальвінізм. У своїх маєтках вона реформувала, профанувала католицькі церкви, усувала з них священиків і передавала їх (церкви) прибічникам вчення Ж. Кальвіна, пресвітерам і міністрам, яких підбирала на свій розсуд. Реформовані церкви, звані зборами, перебували під повним контролем кальвіністської шляхти (зборами йменували й церкви лютеран і чеських братів, які зазвичай виникали внаслідок реформування католицьких церков; чеські брати також споруджували свої храми). Нерідко міністрами у зборах були католицькі священики, що навернулися в кальвінізм, здебільшого до них належали вихідці з міщан і селян. Кальвіністська церква (як, зокрема, і церква лютеран та чеських братів) була дешевою: на її утримання не йшли жодні, звичні для католицької церкви побори, найголовніший з яких десятина, яку, до речі, кальвіністська шляхта привласнювала. 1550 р. в містечку Піньчові, що в Малопольщі, власник якого став кальвіністом, пройшов перший з'їзд кальвіністських міністрів, а 1554 р. в малопольському ж містечку Сломніки - перший синод кальвіністської церкви, який санкціонував її організаційну структуру. Підраховано, що тільки у 1550-1570 pp. було скликано не менше 92 кальвіністських синоди і з'їзди, з них 20-у Піньчові. Близько 1570 р. у Речі Посполитій налічувалося близько 700 протестантських церков, з яких понад 420 були кальвіністськими (лютеранських церков було понад 140).

Успіхи кальвіністів у боротьбі з католицькою церквою значною мірою пояснювалися тісним зв'язком багатьох із них з екзекуційним рухом, в якому вони брали активну участь і на характер якого впливали. Ще до і на початку проникнення кальвінізму в польські землі екзекуціоністська шляхта через своїх послів на сеймах 1540-х років наполягала на обмеженні духовної юрисдикції щодо світських осіб (передовсім щодо шляхти) і розширенні участі духовенства в державних повинностях. На сеймі 1550 р. група послів вимагала позбавити церкву десятини, секуляризувати церковні маєтки, скасувати згадану церковну юрисдикцію тощо. Дальше поширення кальвінізму позначилося на сеймовій боротьбі з питань, що стосувалися католицької церкви. Посли настирливо, разом з лютеранами, чеськими братами й католиками-екзекуціоністами, виступали проти церковної юрисдикції, й на сеймі 1552 р. її було призупинено стосовно "єретиків". Ще більших успіхів прихильники реформації домоглися на сеймі 1555 р., який узаконив вільне існування реформованих церков, що виникли до цього року, і так само призупинив до скликання національного собору (про нього нижче), розгляд в церковних судах справ щодо відходу від католицтва. Особливо рішучим був наступ екзекуціоністської шляхти на католицьку церкву на Пьотрковському сеймі 1562-1563 pp.: їй вдалося домогтися скасування виконання гродськими старостами вироків церковних судів.

Успіхи, здобуті шляхтою в боротьбі з католицькою церквою, певною мірою були зумовлені тим, що Польську державу очолював загалом індиферентний у питаннях віри Сигізмунд Август, який, будучи противником релігійної конфронтації, любив повторювати: "Я не хочу бути королем ваших сумлінь". Його навіть звинувачували у прихиль-