Історія Польщі. Воєнні дії, які почалися після ліквідації ордену, були для Польщі і Литви невдалими; значною мірою вони відбувалися на території Литовського князівства

Воєнні дії, які почалися після ліквідації ордену, були для Польщі і Литви невдалими; значною мірою вони відбувалися на території Литовського князівства. На цьому етапі їхнім союзником виступала Швеція. Союз був скріплений шлюбом Катажини Ягеллонки, сестри Сиґізмунда Августа, з Юханом, братом шведського короля Еріка XIV (1560-1568). Невдовзі союз розпався після того, як внаслідок конфлікту між Еріком XIV і Юханом останній та його дружина у 1563 р. були ув'язнені. EpkXIV уклав союз з Іваном IV. У тому ж році Москва захопила місто Полоцьк, що відкрило їй шлях на Вільно. У відповідь, 1564 р. Сиґізмунд Август уклав союз з Данією.

Успіхи поляків і литовців у боях під білоруським містом Веліжем і підмосковськими містами Невелем та Великими Луками змусили Івана IV у 1565 р. піти на підписання дворічного перемир'я. Через два роки воєнні дії відновилися. Зі вступом на шведський престол ЮханаШ (після смерті Еріка XIV, 1568) Швеція стала союзницею Польщі і Литви, натомість Данія уклала союз із Москвою. У 1570 р. дійшло до підписання дансько-шведського миру, а Річ Посполита уклала з Москвою трирічне перемир'я. Воно було продовжене обома сторонами з огляду на безкоролів'я, що його Річ Посполита переживала у 1572-1573 pp.

Воєнна кампанія відновилась у 1576 р., коли Росія захопила Інфлянти, за винятком Риги і Ревеля, котрі залишилися відповідно за Річчю Посполитою і Швецією. Ставши польським королем, Стефан Баторій перейшов до рішучих дій проти Москви. У 1579 р. від здобув Полоцьк та кілька інших білоруських міст, 1580 р. - Великі Луки. Після невдалої облоги міста Пскова (1581-1582) обидві сторони підписали у селі Ям Запольський розташованому на північ від Великих Лук, десятирічне перемир'я, за яким Москва повернула Речі Посполитій Інфлянти, причому Іван IV зрікся всіх своїх претензій на них, окрім кількох естонських міст, натомість одержала назад Великі Луки. Полоцьк і згадані інші білоруські міста залишились за Річчю Посполитою.

Подальше воєнне протистояння Речі Посполитої і Московської держави припадає на першу третину XVII ст. Після того, як Сиґізмунд III у 1598 р. зазнав невдачі у Швеції в намаганні відновити там свої позиції як короля й наступного року був детронізований шведським парламентом (ріксдаґом), він звернув погляд на Схід, щоб компенсувати втрачене. До цього його спонукала політична криза, яку переживала Московська держава на початку XVII ст. у т.зв. "смутний час". Король (і дехто з його оточення) тішив себе надією, що успішне втручання в московські справи допоможе йому повернути шведський трон.

До авантюри з Лжедмитрієм І (особисто видавав себе за вцілілого сина Івана IV Грозного - Дмитрія) Сиґізмунд III безпосереднього відношення не мав. У 1604 р. він прийняв у себе самозванця, але офіційно його не підтримав з огляду на те, що чимало політичних діячів Речі Посполитої на чолі з Я. Замойським противилися зазначеному втручанню. Проте король не перешкодив Лжедмитрієві І діяти в Короні й наданню йому матеріальної й військової допомоги певними її колами; до яких, зокрема, належав сандомирський воєвода Єжи Мнішек, з дочкою якого Мариною Лжедмитрій оженився. Завдяки головним чином цій допомозі Лжедмитрій І разом з Мариною й опинився у червні 1605 р. на московському престолі. Будучи царем, він не виконував своїх обіцянок, даних полякам: відтягував запровадження католицтва в Московській державі, відмовився робити територіальні поступки Речі Посполитій; крім того не відгукнувся на пропозицію Сиґізмунда III укласти антишведський польсько-московський союз.

Після загибелі Лжедмитрія І царський трон посів Василій Шуйський (1606-1610), який у 1607 р. встановив союзні відносини з Швецією, де тоді королем був Карл IX (1604-1611). Дізнавшися про це, Сиґізмунд III зірвав перемир'я з Москвою, яке тривало й після того, як строк Ям-Запольського перемир'я 1582 р. минув, і став схилятися до

Відродження і шляхетська демократія

вступу Речі Посполитої у воєнне протистояння з нею. Проте через внутрішньополітичну кризу, що її Річ Посполита переживала у зв'язку з рокошем М. Зебжидовського, дане рішення відкладалося. Через ту саму кризу Річ Посполита офіційно не підтримала іншого претендента на московський трон—Лжедмитрія II, котрий з'явився на політичній арені у 1607 р. Підтриманий надвірними загонами кількох українських магнатів, які становили основу його війська, Лжедмитрій II 1608 р. розташувався табором в селі Тушині під Москвою, вичікуючи зручного моменту для вступу у неї.

У 1609 р. Річ Посполита розпочала війну з Московією. До цього її спонукав укладений того ж року договір між Василієм Шуйським і Карлом IX, спрямований проти Речі Посполитої. До війни з Москвою польські правлячі кола штовхали також прагнення захопити частину московської території і прокласти шлях для широкого проникнення на схід католицизму. Восени 1609 р. Сиґізмунд НІ, якому допомагав десятитисячний загін українських козаків, узяв в облогу Смоленськ. Поки тривала облога, у липні 1610 р. гетьман польний коронний Станіслав Жулкевський розгромив під селом Клушином (на північному сході від Вязьми) московську армію, що йшла на допомогу Смоленську. Це прискорило падіння Василія Шуйського як царя (1610). У Москві став правити уряд з семи бояр ("Семибоярщина", 1610-1612). У серпні 1610 р. цей уряд уклав з С. Жулкев-ським договір, за яким московським царем визнавався син Сигізмунда III Владислав, котрий повинен був для зайняття престолу особисто прибути до Москви, прийнявши перед тим православ'я у Смоленську, облогу якого поляки мали зняти. Однак Сиґізмунд НІ не збирався виконувати цей договір, тому що сам вирішив стати московським царем. Тим часом у вересні 1610 р. на основі цього договору поляки ввійшли в Москву, реальна влада у ній опинилася в руках польського командування та його поплічників з московської знаті.

У червні 1611р. після 21-місячної облоги капітулював Смоленськ. Після цього Сиґізмунд Ш тріумфально в'їхав у Варшаву. На той час у ній як полонені перебували Василій Шуйський та кілька інших високопоставлених московських достойників (серед них був і Федір Романов - від 1619 р. московський патріарх Філарет). Король сподівався, що йому вдасться заволодіти московським троном. Проте народне ополчення під проводом Кузьми Мініна та князя Дмитрія Пожарського перекреслило його намір. У жовтні 1612 р. польський гарнізон, що сховався у Кремлі, був змушений капітулювати.

У 1613 р. на Земському соборі московським царем був обраний син згаданого Ф. Романова - Михаїл. Після цього Сиґізмунд III схилився до думки забезпечити московську корону за Владиславом. Проте польський похід, здійснений Владиславом у 1617-1618 pp. з метою зайняти московський трон (військом у поході командував гетьман великий литовський Ян Кароль Ходкевич, у ньому взяло участь і 20 тис. козаків під проводом П. Сагайдачного) закінчився невдало: росіяни зуміли відстояти Москву, Владислав від неї відступив. Невдача, а також зміна зовнішньополітичної ситуації Речі Посполитої у зв'язку з вибухом у 1618 р. в Європі війни, якій судилося стати Тридцятилітньою, примусило її піти на укладення з Москвою в селі Деуліно, що поблизу Троїце-Сергієва монастиря, перемир'я на 14 з половиною років. Згідно з ним, Смоленська і Чернігівсько-Сіверська землі відійшли до Речі Посполитої. Смоленська земля ще до цього (після 1611 р.) була приєднана до Великого князівства Литовського й стала в його складі воєводством (1613), а Чернігівсько-Сіверська -у 1618 р. була включена до Польського королівства.

Ще до закінчення Деулінського перемир'я Москва розпочала воєнні дії проти Речі Посполитої, щоб повернути собі Смоленську і Чернігівсько-Сіверську землі. Війна тривала впродовж 1632-1634 pp. Головною подією у ній була 10-місячна облога Смоленська московською армією (1633-1634), очолюваною боярином Михаїлом