Відродження і шляхетська демократія. Литви, а також карту Сарматії, на якій подано територію від Стамбула до Новгорода Великого і від гирла Одри до гирла Дону.

Литви, а також карту Сарматії, на якій подано територію від Стамбула до Новгорода Великого і від гирла Одри до гирла Дону.

Значні здобутки, головним чином в XVI ст., мала історіографія.Вона продовжувала традиції середньовічного історіописання, зберігала хронікальний, порічний виклад подій (натомість річники уже не велися). Разом з тим, у ній проявилися риси, навіяні гуманістичним впливом, зокрема критичне ставлення до джерел шляхом зіставлення їх інформації, врахування існуючої літератури, посторінково-підрядкові посилання на джерела, намагання розібратися в причинно-наслідкових зв'язках висвітлюваних подій, особливий акцент на тих, що були сучасні авторові, навіть прагнення встановити, в чому полягає ремесло історика та якими є методологічні засади історії. Авторами історичних праць були переважно вихідці з шляхти, а самі праці писалися в основному латинською мовою.

У 1519 р. вийшла друком Польська хроніка Майся із Мєхова (Мєховіти; бл. 1457-1523), вихідця з міщан, який зумів здобути освіту в Краківському і Болонському університетах, ставши в останньому доктором медицини, професором і багаторазовим ректором Краківського університету. Оригінальним у хроніці був опис подій за 1480-1506 pp., історія до 1480 р. викладалася за Я. Длуґошем. До третьої чверті XVI ст. хроніка була основним посібником з історії Польщі, замінивши в цьому відношенні хроніку Вінцентія Кадлубека. Кращою працею Мацєя був виданий 1517 р. Трактат про деі Сарматії, європейську і азіатську - географічний та етнографічно-історичний опис земель між Віслою і Доном ("європейська Сарматія") та Доном і південним узбережжям Каспійського моря ('"азіатська Сарматія"). Марцін Бєльський (бл. 1495-1575), кальвініст, був автором Хроніки всього світу, виданої 1551 р. польською мовою. Хроніка потім була суттєво перероблена і доповнена автором та його сином Йоахимом, і в такому вигляді видана у 1597 р. під назвою Хроніка (виклад подій доведено до 1586 p.).

У 1555 р. була надрукована праця Марціна Кромера (бл. 1512-1589) Про походження і діяння поляків. М. Кромер був вихідцем із міщанської родини, навчався в Краківському, Падуанському і Болонському університетах, став духовною особою, дослужився до посади вармійського єпископа, упорядкував королівський архів, одержав шляхетську гідність. Зазначена праця була малооригінальною, що не завадило їй стати популярною, замінити як посібник хроніку Мацєя із Мєхова. Натомість оригінальним був опублікований ним у 1575 р. опис сучасної йому Польщі, під назвою Польща, або про положення, населення, звичаї, установи та публічні справи Польського королівства.

Найбільш цінною працею Мацєя Стрийковського (1547 - перед 1593), спершу жовніра, згодом приватного службовця і, зрештою, каноніка, була писана польською мовою і видана 1582 р. Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі, заснована на великій кількості літописного матеріалу. Райнюльд Гайденштайн (1553-1620) походив з міщанської родини Франконії, освіту здобув в університетах німецьких, французьких і Падуанському, у Польщі був нобілітований, перейшов з лютеранства у католицтво, працював у канцелярії Стефана Баторія і Сиґізмунда III. З написаного ним особливої уваги заслуговують книги Про московську війну (видана 1584 р.; тут ідеться про Лівонську війну 1558-1582 pp.), Про діяння поляків від смерті Сиґізмунда Августа (видана 1672 p.; розповідається про події 1572-1603 pp.), Про життя Яна Замойського (видана у 1861 p.).

Шимон Старовочьський (1588-1656) молодість провів при магнатських дворах. Навчався у Краківському університеті, 1639 р. прийняв духовний сан. Є автором близько 60 праць (писаних переважно латиною), з яких більшість за змістом мають історичний характер. Серед них зокрема такі: Сарматські полководці (надрукована 1631 р.), Сто польських письменників (1625), Про славних сарматських ораторів (1628), Польща, або

Історія Польщі

опис положення Польського королівства (1632). Павел Пясецький (1579-1649) походив з нешляхетської родини; навчався в Празькому і Римському університетах, став доктором права. Займав духовні посади - від каноніка до єпископа. Головна його праця -Хроніка головних подій в Європі (1645), в якій відображено переважно правління Сиґізмунда НІ і перші роки (до 1638) правління Владислава IV. Тут, зокрема, вміщено матеріал про запорозьких козаків, козацькі повстання і Берестейську унію 1596 р.

У добу Відродження польська архітектура розвивалася в руслі впливів ренесансу і пізньої готики, причому остання була поширена більше, ніж ренесанс, особливо в північній частині країни. Ренесанс, в розповсюдженні і популяризації якого в Польщі вирішальну роль відіграли італійські митці, був у ній радше стилем, що приваблював меценатів, до числа яких належали три останні королі Ягеллонської династії, деякі духовні ієрархи, починаючії з примаса Яна Ласького, і магнати. Однією з визначних пам'яток ренесансу є перебудований у 1507-1536 pp. королівський палац на Вавелі в Кракові. Перебудовою керували Франческо деллаЛора і Бартоломео Береччі. Дитинець палацу оточений аркадами на всіх його трьох поверхах; мармурові сходи ведуть до великих зал, у найбільш розкішній з яких - Посольській - стеля була прикрашена касетонами з 193 головами людей різних станів, вирізьбленими з дерева (збереглося лише 30 голів), сповненими ренесансних деталей, але виконаними ще за готичними традиціями; у тій же залі стіни з широкими, гармонійно розміщеними вікнами MEtTF ЯМКЕЯЙГ'•!?прикрашали численні фрески, кольорові пічки тощо.

" 5**-% »'^Ши " " " ' ' Оздоблення зал доповнювали близько 200 виготовлених

•'***-. $ШШ--.}: • У Брюсселі гобеленів, які зображали біблійні сцени,

звірів тощо. Б. Береччі спорудив на Вавелі й інший шедевр ренесансного мистецтва - Зигмонтовську каплицю (1519-1533) в кафедральному соборі, задуману як мавзолей Ягеллонської династії, що мав засвідчувати її велич і могутність. Незвичайно вдалі пропорції і розміщення купола приковують до себе увагу вже ззовні. Усередині ж на першому плані розміщені надгробки Сиґізмунда І і Сиґізмунда Августа. Тут мотив великої слави монархів переходить у відчуття урочистої вічності, де смерть не знищує їхніх діянь.

Ренесанс вплинув і на муніципальне будівництво. Великі торгові ряди, споруджені в самому центрі Рис. 18. Ратуша у Познані. Кракова ще в XIII ст., т.зв. "сукєнніце", у 1556-1560 pp.

були ґрунтовно перебудовані під керівництвом Джован-ні Марія Падовано і Санті Гоччі. Ці архітектори надали будівлі ренесансного характеру. Краківські "сукєнніце" стали взірцем для будівничих ратуші в Тарнові і, до певної міри, ратуш в Сандомирі і Хелмно. Найвизначнішою міською ренесансною будівлею була ратуша, споруджена в Познані у 1550-1560 pp. Джованні Баттіста ді Квадро. Неповторність ратуші визначається її фасадом, що складається з трьох поверхів лоджій. Ратушу вінчає аттік з трьома вежами.

Засноване у 1580 р. Я. Замойським місто Замостя було в Речі Посполитій найбільш масштабним і послідовним твором ренесансної урбаністики. Його будівництвом керував Бернардо Моранда. У місті палац магната, ратуша і академія утворили геометричну симетрію архітектурних мас, семантично виділяючи владу, право і знання як основи цивілізованого людського існування.

Перенесення в добу Відродження центру ваги на земне життя людини зменшувало інтерес до спорудження сакральних будівель: їх у той час постало значно менше, ніж у

Відродження і шляхетська демократія

XV чи XVII ст. Однією з найкращих був новий кафедральний собор, зведений у ГІлоцьку 1532-1534 pp. архітекторами Бернардо де Джанотісом і Джованні Чіні на замовлення архієпископа (і поета) А. Кшицького.

В останні десятиріччя XVI ст. до польської архітектури почав проникати стиль бароко. Упродовж півстоліття (1595-1644) його поширення було пов'язане з ім'ям Джованні Тревано. Спершу він відбудував понищений пожежею королівський палац на Вавелі, а потім розбудував замок мазовецьких князів у Варшаві у зв'язку з перенесенням сюди головної королівської резиденції. Цей замок як королівський палац набрав монументального вигляду. Твором Дж. Тревано була також перебудова Уяздовського замку-палацу підваршавської королівської резиденції. Оновлений замок став взірцем для багатьох будівель, зокрема, єпископського палацу в Кєльцах (1636-1642) і магнатського палацу Тарлів у Подзамчі Пєкошовському (1645-1650).

Період бароко був часом інтенсивного сакрального будівництва, мета якого -полонити віруючих розміром, величчю храму та багатством його внутрішнього оздоблення. Монументальний фасад, центрально розміщений купол, що панує над усією спорудою, великий головний вівтар, амвон, розташований так, щоб проповідник міг не тільки словом, а й візуально впливати на паству - усе це риси нової сакральної архітектури. Еталоном для неї став єзуїтський костел у Римі. Перші такого типу костели в Речі Посполитій почали зводити у 80-х роках XVI ст. в Любліні та Каліші. Видатною пам'яткою цього будівництва став костел святих Павла і Петра в Кракові (1597-1630), споруджений головним чином Дж. Тревано.

Ренесанс і бароко вплинули й на образотворче мистецтво.Скульптура особливо яскраво була представлена у надгробках. У XVI ст. надгробні зображення вже не сповнені трагічним пафосом або відчаєм, не передають холоду смерті, символіки протистояння земного й вічного життя, а демонструють постаті, котрі в якомусь напівсні, напівлежачії обперлися на руку, ніби тимчасово відпочивають в очікуванні вічної радості. Взірцем такого стилю став надгробок Сиґізмунда І в Зиґмонтівській каплиці Вавеля. Велика роль у розвитку польської скульптури належала Дж. Падовано, прибулому до Польщі на початку 1530-х років. У своїй майстерні в Кракові він творив спершу разом із Дж. Чіні, а від середини XVI ст. - з Джероншо Канавезі. Тут були виготовлені високохудожні надгробки королеви Ельжбети, дружини Сиґізмунда Августа, гнєзненського архієпископа Пйотра Ґамрата та інших осіб, похованих у кафедральному соборі на Вавелі. З польських скульпторів XVI ст. відзначився своїми творами Ян Міхалович, який виконав надгробки ряду осіб, похованих у Кракові і Познані.

З початку XVII ст. під голландським впливом поширювався новий тип надгробків, які зображали постаті, що молитовно стоять на колінах. Головним чином йдеться про скульптури авторства Абрагама вам ден Блокке і Себастьяна Салі. Від 1630-х років модними стають бронзові і мармурові погруддя. Найкращі з них належать Джованні Франческо Россі. Високу художню цінність має колона Сиґізмунда III у Варшаві, спорудження якої було ініційоване Владиславом IV і завершене 1644 р. Колону вінчає статуя Сиґізмунда III з хрестом. І колона, і статуя, які стали одним із символів Варшави, виконані італійськими митцями.

Значними були здобутки живопису. У 1530-х роках німці Ганс Дюрер, брат славнозвісного художника Альбрехта Дюрера, Дионізій Штуба і Антоній із Вроцлава завершили розпис інтер'єру вавельського королівського палацу. Німець Ганс Сюс був автором марійних фресок у краківському костелі на Скалці. Значний вплив справила творчість саксонця Лукаса Карнаха, однією з кращих фресок якого була Мадонна з дитям у краківському монастирі регулярних каноніків. З майстерні його сина - Лукаса