Історія Польщі. шляхти формувалися погляди, що склали шляхетську ідеологію, сенс якої зводився до того, що політичне життя країни неможливе без врахування інтересів шляхти

шляхти формувалися погляди, що склали шляхетську ідеологію, сенс якої зводився до того, що політичне життя країни неможливе без врахування інтересів шляхти, що все, що в країні діється, має так чи інакше залежати від неї, її непокоїти і турбувати. Збагатившися на експлуатації селянства, ця шляхта здобула можливість витрачатися на виїзди далеко за межі своїх маєтків, зокрема, на сейми і сеймики, де й подавала щораз сильніше свій голос.

Політична боротьба спалахнула на самому початку XVI ст. у зв'язку із вступом на польський трон у 1501 р. Александра, сина Казимира IV. Скориставшися з труднощів, що їх у війні з Москвою переживало Велике князівство Литовське, де Александр правив від 1492 p., коронні можновладці, котрі посприяли йому у зайнятті даного трону, домоглися від нього видачі у 1501 р. двох важливих документів. За одним з них, дещо пізніше підтвердженим у містечку Ме.іьник (на Підляшші, нині в складі Польщі), Александр, вже як король, проголошував приєднання Литовського князівства до Корони, тобто ліквідацію його як держави і утворення унітарної держави під скіпетром спільно обраного правителя, скасування дідичного права Ягеллонської династії на згадане князівство. Тут же містилося застереження, що унія двох держав набере чинності лише після її затвердження литовським сеймом. Не бажаючи втратити означеного права, Александр зробив усе, щоб це затвердження не відбулося. Другий документ, відомий як Мельни-цький привілей,був виданий 25 жовтня 1501 р. у названому Мельнику. За привілеєм, державні рішення в Короні повинні прийматися сенатом, а король мав їх затверджувати та діяти згідно з ними, інакше його піддані (сенатори) можуть відмовити йому в послуху і відповідати за це тільки перед судом сенату.

Перший з цих документів шляхта сприйняла спокійно - вона нічого не мала проти здавна бажаної нею інкорпорації Великого князівства Литовського до складу Польського королівства. До другого документу вона поставилася із занепокоєнням, хоча після своєї коронації в Кракові (відбулася в грудні 1501 р.) Александр відмовився його заприсягнути і, таким чином, він не був втілений у життя. Мельницький привілей був за суттю явно антишляхетський: він відлучав посольську ізбу сейму як виборний шляхетський орган від участі в прийнятті державних рішень, ізолював шляхту від короля, віддавав управління державою можновладцям, законодавчим органом яких фактично був сенат.

Згадане занепокоєння шляхти поступово переростало в здивування, а далі - в обурення. Справа в тому, що у 1502-1503 pp., коли король постійно перебував у Литві, можновладці, що входили до сенату, правили в Короні від його імені за Мельницьким привілеєм. їхнє правління привело країну до фінансової руїни, негативно позначилося на її обороноздатності. Повернувшися до Польщі наприкінці 1503 р., Александр, щоб виправити становище, змушений був шукати підтримки у шляхти. Заохочена ним посольська ізба на Пьотрковському сеймі в січні 1504 р. прийняла постанови, спрямовані проти можновладства. Одна з них, т.зв. статут Александра, заборонила королю самовільно дарувати, продавати або заставляти королівські маєтки. Постанова лише дозволила королю заставляти ці маєтки на сеймі і тільки тоді, коли цього потребують інтереси держави і коли на це є згода сенаторів. Автори тексту статуту зі складу посольської ізби при складанні документа проявили непослідовність: вони, з одного боку, виступили проти можновладців, оскільки королівщини польськими правителями дарувались, продавались і заставлялись головним чином їм, і це посилювало їхню економічну могутність та політичні впливи; а з другого боку, узалежнили можливі застави королівщин від волі тих самих можновладців й усунули шляхту в особі посольської ізби від вирішення питання про те, кому заставляти ці маєтки.