Історія Польщі. наслідки монетарної кризи, що розгорнулася в Західній і Центральній Європі у зв'язку з різким зростанням військових видатків

наслідки монетарної кризи, що розгорнулася в Західній і Центральній Європі у зв'язку з різким зростанням військових видатків. Криза проявилася у швидкому псуванні основної грошової одиниці - срібних монет. До Польщі звідти напливали монети гіршої якості, натомість польська монета (грош) з порівняно вищим вмістом срібла вивозилася в ході торгових операцій на Захід або приватно накопичувалась і тому в обіг не надходила. У Польщі наявність зіпсованих монет стала гостро відчутною на зламі другого і третього десятиріч XVII ст. (у цей час вміст срібла в гроші впав на 40 %). Це, навіть при певному номінальному рості цін на зерно, призвело до реального падіння доходів феодала.

Фінансова система, заснована на вмісті срібла в грошах, була розладнана. Реакцією на це було намагання набути якомога більше золотих монет - дукатів (флоринів), які були запроваджені у Польщі за грошовою реформою короля Ситізмунда І Старого (1506-1548; у 1506-1544 pp. він був також великим князем литовським) у 1526-1528 pp. і не псувалися. Спершу дукат дорівнював 30 срібним грошам. Цю кількість грошів прирівнювали до одного польського злотого як лічильної одиниці (польський злотий монетою не випускали). Згодом, у зв'язку з падінням вартості грошів, їх кількість стосовно дуката зростала: так, у 1611 р. дукат дорівнював 70, у 1620 р. - 120, у 1650 р. -180 грошам, тобто відповідно 2'/₃, 4 і6 польським злотим.

Падіння зборів зерна і цін на нього примушували феодалів шукати способів принаймні для збереження своїх доходів на досягнутому рівні. Шляхта обрала шлях найлегший, проторений попереднім розвитком фільваркового господарства. Вона почала розширювати його земельний ареал і закладати новіфільварки, щоб збільшити площу під посівизернових і, тим самим, збори зерна тайого продаж. Траплялося, що з цією ж метою частина "парової" землі йшла під посіви зернових. При цьому шляхта, що раніше практикувалося нечасто, відби-

Рис. 11. Панщина. Гравюра XVI ст.

рала у селян і приєднувала до фільварку частину їхньої надільної землі. Усе це в сукупності дало змогу шляхті утримувати на відносно високому рівні виробництво зерна й доходи від його продажу. Особливе значення в першій половині XVII ст. відігравав, як і раніше, експорт зерна, передусім через Ґданськ. Найвищого рівня "гданський" експорт досягнув у 1618 р.- 116 тис. лаштів, а середньорічний експорт через Ґданськ у першій половині XVII ст. становив 70 тис. лаштів і був меншим, ніж наприкінці XVI ст., що свідчить про нереалізованість намірів шляхти одержувати високі доходи.

Розширення посівних площ фільварків автоматично тягло за собою посилення експлуатації селян.Найвідчутнішим для них було зростання норм панщини: вона доходила до чотирьох-шести днів з лану на тиждень. У першій половині XVII ст. ланових селянських господарств було порівняно небагато, типовими були півланові і чвертьланові. їхня норма панщини була відносно вища, ніж у "лановиків": для півланового господарства - 3-4 дні, для чвертьланового - 2-3 дні. Відбираючи у селян значну частину робочого часу і сил, панщина й різні відробітки, до яких їх примушувано, призводила до того, що селяни не мали змоги приділяти належної уваги

Відродження і шляхетська демократія

своєму господарству, а це вело до зниження його продуктивності, обмеження зв'язків з ринком, подальшого витіснення їх феодалами з останнього.

Дуже негативно відбивалася на селянах започаткована в XVI ст. система оренди й застави маєтків феодалами. Оренда полягала у віддачі маєтків за певну суму у зазвичай трирічне користування ними; застава - у віддачі маєтків в рахунок позиченої суми до повернення її кредиторові; застава тривала три роки, в разі ж неповернення зазначеної суми - ще три роки і так далі, аж до повернення. Шляхта, яка брала маєтки в орендне або заставне володіння, за угодою, укладеною нею з їхніми власниками, зобов'язувалася повернути ці маєтки останнім в належному стані. Проте, вона нерідко шляхом нещадного визиску витискала з селян максимум доходів, так що маєтки поверталися власникам у зруйнованому стані.

У XVI ст. і значною мірою в першій половині XVII ст. в Польщі продовжувався поступальний розвиток міст.Станом на 1500 р. у межах Корони (без земель колишнього Галицько-Волинського князівства) існувало 567 міських поселень, з чого королівських було 227, церковних - 113, шляхетсько-магнатських - 227. Стосовно регіонів ці поселення розподілялися так: Малопольща - 171, Великопольща - 169, Мазовія - 76, Королівська Пруссія - 48, Сєрадзька земля - 39, Ленчицька земля - 31, Куявія - 26, Добжинська земля - 7. У 1600 р. на цих теренах міських поселень налічувалося 645, у тому числі королівських - 230, церковних - 118, шляхетсько-магнатських - 297; у Малопольщі - 228, Великопольщі - 158, Мазовії - 105, Сєрадзькій землі - 45, Ленчицькій землі - 30, Куявії - 24, Добжинській землі - 7. Упродовж XVI ст. виникло 104 міста, перестало існувати-26. Найбільше міст виникло в Малопольщі (59) і Мазовії (31), найбільше зникло у Великопольщі (18). На землях колишнього Галицько-Волинського князівства (вони входили до складу Руського і Белзького воєводств) у 1500 р. було до 50 міських поселень, у 1600 р. - до 70. У першій половині XVII ст. виникло і зникло небагато міст, на 1648 р. їх було приблизно стільки ж, скільки у 1600 р.

У містах польських земель Корони проживало до 23 % населення, причому у Малопольщі і Великопольщі - до 30 %. Великих міст було як і раніше порівняно мало; у першій половині XVII ст. найбільшим з них був Ґданськ (75 тис. осіб), далі по низхідній йшли Краків (ЗО тис), Познань (20 тис), а також Торунь, Люблін, Ельблонг і ряд інших. За межами Корони до найбільших польських міст належав Вроцлав (понад 30 тис. осіб). Більшість міських поселень були містечками напіваграрного характеру. До нових міських поселень належало, зокрема, Замостя, засноване у 1580 р. на незаселеному місці ("на сирому корені") в Холмській землі Руського воєводства магнатом Яном Замойсь-ким, канцлером і гетьманом великим коронним.

У багатьох містах, якщо не в більшості, поруч з поляками проживало німецьке населення. У містах західної частини Корони німецька людність була численною, а в містах Королівської Пруссії, а також Західного Помор'я і в більших містах Сілезії німці серед населення переважали. Зрозуміло, що в таких містах патриціат повністю або здебільшого складався з німців, які тримали життя в них під своїм контролем.

У багатьох містах існували єврейські громади. Подекуди євреї жили і в селах. Упродовж XVI ст. їх чисельність в Короні зросла до 150 тис. осіб, що значною мірою було наслідком подальшого напливу євреїв із Заходу, звідки вони втікали від переслідувань, завдяки королівській підтримці, євреї мали самоврядуванням, релігійну свободу. У XVI ст. вони створили свій центральний орган, т.зв. вші^ - з'їзд своїх представників з усієї Корони, який мав законодавчо-виконавчу владу, займався за посередництвом єврейських громад - кагалів - збиранням податків на користь держави з єврейської людності.

Історія Польщі

Міста були осередками ремісничого виробництва. У значних містах воно продовжувало існувати у формі цехової організації. Упродовж XVI ст. кількість цехів помітно збільшилася. Відомо, що наприкінці цього століття в Торуні діяло близько 50 цехів, у Ґданську було до трьох тисяч цехових майстрів, у Кракові - до 700, Вроцлаві - до 1700. У ремісничому виробництві відбувався, хоч і повільно, технічний поступ, зростало використання водяної енергії.

Міста були й основними осередками торгівлі. Різко зросло значення торгівлі з західноєвропейськими країнами через порти на балтійському узбережжі, головним чином через Гданськ, на який припадало до 80 % усього торгового обороту Польщі з цими країнами. Провідною статтею експорту через порти було зерно. Велику частину у ньому займала продукція лісового промислу -деревина, попіл, поташ тощо, потреба в яких на Заході зростала у зв'язку з розвитком суднобудування та текстильного виробництва. Через порти до Польщі завозилися колоніальні товари, риба, тканини, металеві вироби, предмети розкоші.

Набирала обертів і зовнішня торгівля суходолом. До Німеччини, особливо до Ляйпціга й Нюрнберга, вивозили шкіри, хутра, вовну, льон, коноплю, а звідти привозили тканини, металеві вироби. До Угорщини відправляли сіль, віск, галун, шкіри, тканини; звідти доставляли мідь, вино. Експорт у Чеську державу становили сіль, олово; імпорт з неї- сукно, металеві вироби. До Австрії вивозили віск, звідти ввозили металеві вироби.

Жваво торгувала Польща з Великим князівством Литовським, яке до Люблінської унії 1569 р. було окремою державою. Ця торгівля здійснювалася трьома шляхами, які визначилися ще у XV ст. З боку Литовського князівства дані шляхи прямували так: один через Варшаву до Познані, другий - через Торунь до Познані і Ґданська, третій - через Люблін до Сандомира і Кракова або через Радом до Вроцлава. Цими шляхами через Велике князівство Литовське прямували й московські купці.

Торгувала Польща й зі Сходом, головним чином з Північним Причорномор'ям, зокрема з італійськими купцями Кримського півострова. Основний торговий шлях йшов через Львів. Торгівля зі Сходом помітно підупала із втратою значення середземноморської (левантійської) торгівлі, спричиненої великими географічними відкриттями. Водночас зазначений шлях через Львів був частиною транзитного торгового шляху, що зв'язував Центральну Європу з Північним Причорномор'ям. Зі сходу везли шовк, колоніальні товари, туди експортували тканини, предмети розкоші, металеві вироби. Помітне місце в транзитній торгівлі Центральної Європи зі Сходом займали молдавські воли, яких через Подільське і Руське воєводства та Мапопольщу переганяли в Сілезію, а звідти - далі на захід. На зламі XVI-XVII ст. щороку таких волів було до 60 тис. голів.

Важливу роль у торгівлі відігравали ярмарки, особливо ті, що відбувалися в Ґданську, Любліні, Познані, Кракові, Торуні і Ґнєзні. Відомо, що на рубежі XVI-XVII ст. до Ґнєзна на ярмарки, які тут проходили двічі на рік, з Великого князівства Литовського і транзитом через нього з Московської держави щороку привозили до 800 тис. одиниць хутра, до 50 тис. шкір і близько трьох тисяч готових хутрових виробів. Тоді ж білоруські купці в Ґнєзні закуповували до 200 тис. метрів сукна та інших тканин.

Дослідники загалом сходяться на тому, що до кінця XVI ст. торговельний баланс Польського королівства був додатний. Він почав погіршуватися з початку XVII ст., а особливо в другій чверті того ж століття. Це зумовлювалося зазначеними вище труднощами, що їх переживало фільваркове господарство, та монетарною кризою.

У більших містах відбувалася спеціалізація купців. З них виокремилася група банкірів, які займалися головним чином кредитними операціями. Визначну позицію серед них займали краківські банкіри Бонери, які позичали королям, магнатам, шляхті, міщанам. Купці створювали спілки, що торгували певними видами товарів. Спілки