Політична боротьба у 1500- 1560-х роках

Понад шість перших десятиріч XVI ст. у Польському королівстві точилася політична боротьба, в якій діючими особами виступали королівська влада, можновладці (магнатерія) і шляхта. У ній ішлося про принципові питання державного й суспільно-політичного устрою, про те, якою має бути Польща і яким шляхом має прямувати. В основі боротьби лежало протистояння можновладців і шляхти - двох складових шляхетського стану - за вплив на короля, бо за тодішніх умов без залучення його на свій бік неможливо було досягти успіху в реалізації поставлених цілей. Незважаючи на обмежений характер королівської влади, спричинений наданням шляхетському станові в останній чверті XIV - середині XV ст. привілеїв, вона залишалася впливовою, а у вирішенні багатьох питань - вирішальною, користувалася всезагальною повагою. Намагання можновладців і шляхти заручитися підтримкою короля втягувало і його в боротьбу між ними, але в ній він зазвичай був силою активною, вагомою, переслідуючи свої інтереси. Королівська влада традиційно йшла на зближення з можновладцями або з окремими їх угрупованнями, виходячи з того, що з порівняно невеликою кількістю можних легше дійти згоди, ніж зі шляхетським загалом. І все ж на інтереси і домагання останнього їй доводилося зважати, йти йому на поступки, давати вимушені обіцянки: уже на переломі XV-XVI ст. шляхта виступала як вагомий і відчутний політичний чинник у країні, а з часом почала значною мірою визначати політичну атмосферу у ній.

Політичні амбіції шляхтизумовлювалися рядом обставин. Питома вага її серед населення була вищою, ніж у будь-якій іншій європейській країні. Жан де Монлюк, який представляв у Польщі Францію у зв'язку з обранням на польський королівський трон принца Анрі Валуа (Генрика Валезія) 1573 р., писав тоді ж, вражений численністю польської шляхти, що останньої більше, ніж шляхти Франції, Англії та Іспанії, разом узятої. На поведінці шляхти істотно позначилося правове забезпечення її політичних та економічних інтересів, зафіксоване у виданих їй королями привілеях та сеймових постановах. З часом активність шляхти все більше зумовлювалася її матеріальним забезпеченням внаслідок розвитку фільварково-панщинних відносин. Особливо вагомим, було те, що збагатилася середня шляхта - та, що володіла одним-кількома селами; саме вона, а не дрібна і багата шляхта (питома вага першої в шляхетському загалі була значною, а другої - незначною) проявляла інтерес до державних і взагалі політичних проблем, до участі у їх вирішенні, саме вона головним чином й виступала антиподом можновладства, намагалася привернути на свій бік короля. У середовищі цієї частини