Феномен міжнародної політики. Поняття «міжнародні відносини», «світова політика», «міжнародна система», «світовий порядок».

Політичні процеси, що виходять за межі юрисдикції окремих держав, утворюють у своїй сукупності систему світової, або міжнародної, політики. Ця система характеризується надзвичайно високим ступенем відкритості, хаотичністю та різноманітністю проявів. Проблеми війни, конфліктів, криз, політичного та економічного співробітництва, цивілізаційного діалогу, гонки озброєнь та навіть спортивних змагань складають широке предметне поле міжнародної політики. Останніми десятиліттями спостерігається тенденція до подальшого його поширення. Разом із цим розширюється розуміння самого терміну.

Розширення контексту вживання термінів «міжнародні відносини» та «світова політика» не означає зростання концептуальної визначеності. Із самих витоків міжнародно-політичних досліджень у центрі уваги філософів та вчених перебували міждержавні відносини (interstate relations). Здебільшого вони буди зведені до двох основних форм: насильницької (війни) та мирної (дипломатія). Спрощено хід міжнародної історії можна було представити у вигляді серій насильницьких конфліктів, кожен із яких закладав підвалини для більш чи менш тривалого миру. Такий стан речей здавався природнім, він відповідав уявленням про соціальну природу людини, її прагнення та політичні цілі. В основі цього підходу лежала ідея про вічність насильства, перманентність протиріч та домінування на міжнародній арені суверенних держав. Філософські ідеї, на які спираються такі теорії, можна знайти в роботах Фукідіда, Аристотеля, Сунь Цзи, Н. Макіавелі, Т. Гоббса, К. Клаузевіца та інших видатних мислителів. Після Другої світової війни виникла парадигма, в рамках якої було узагальнено та деталізовано такі уявлення про світові політиці процеси – класичний політичний реалізм. Тези про провідну роль держави у міжнародних відносинах, відокремленість зовнішньої політики від внутрішньої та пріоритет сили формують аксіоматичний базис цієї парадигми.

Однак концепція «міжнародної політики» із часом вийшла за рамки, поставлені реалістами. Увагу вчених привернули процеси, які також перетинали державні кордони, мали політичний підтекст, але вже не були виключно міждержавними. Прикладами їх є взаємодія транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних організацій (в тому числі й неурядових), різноманітних рухів, терористичних мереж і т.п. Фактично, ці процеси відображають спілкування суспільств, а не держав. Тому їх часто називають «транснаціональними». Очевидно, що транснаціональні відносини дещо відрізняються від відносин міждержавних. Перш за все, їм притаманний високий рівень взаємозалежності. Різноманітні суспільні інститути у своїй повсякденній роботі втягуються у численні мережі взаємозалежності, від якої отримують взаємну користь. Поступово ці мережі поглиблюються та розширюються, відкриваючи дорогу тривалій співпраці, під впливом якої відходять на другий план гострі антагонізми та стає можливою інтеграція. Інституалізація процесу інтеграції у різних царинах призводить до виникнення та посилення міжнародних організацій – таких як ООН, СОТ, ОБСЄ, Рада Європи та багато інших. Світ, в якому відбуваються такі процеси, вже не повною мірою відповідає постулатам політичного реалізму. Натомість в ньому з’являються недержавні актори, зміцняється зв’язок між внутрішньою та зовнішньою політикою та беруть гору економічні, соціальні та культурні інтереси. Неолібералізм – альтернативна політичному реалізму парадигма – підкреслює саме ці прояви. Ці дві парадигми справляють домінуючий вплив на розвиток всієї теорії міжнародних відносин; а в основі сучасного розуміння міжнародної політики лежить поєднання двох форм відносин: міждержавних та транснаціональних. Сучасна традиція переважно трактує «міжнародні відносини» в широкому сенсі, тобто як сукупність міждержавних та транснаціональних.

Не менш заплутаним є вживання термінів «міжнародна система» та «світовий порядок» - двох інших «китів» теорії міжнародних відносин. Часто їх вживають як синоніми – ведучи мову про, наприклад, Вестфальский світовий порядок або міжнародну систему із тією ж назвою. Інтуїтивно зрозуміло, про що йдеться: сукупність принципів, що визначають перебіг міжнародних відносин. Однак науковий вжиток цих концепцій вимагає більшої уваги.

«Світовий порядок» найчастіше використовується як публіцистичне кліше, своєрідна вказівка на наявність того, хто цей «порядок» підтримує. Як правило, це або держава-гегемон, або коаліція великих держав. «Світовий порядок» формується на великих міжнародних конгресах або конференціях, його основні положення закріплюються у фундаментальних угодах, слугуючи своєрідною «конституцією» світової політики на певний період часу. Зміна світового порядку відбувається водночас, в результаті масштабної політичної події, як-от масштабна (світова) війна або колапс великої держави.

На відміну від «світового порядку», термін «міжнародна система» має відчутніше наукове забарвлення та вимагає більшої строгості у застосуванні. Перш за все, використання цього терміну свідчить про застосування системного методологічного підходу, який вимагає визнання системності досліджуваного об’єкту та розкриття його системної якості. Для міжнародних відносин це означає визнання цілісності комплексу зв’язків між акторами; увагу до системного рівня дослідження; висунення гіпотез саме на цьому рівні; та застосування специфічної системної методології. Як правило, міжнародна система характеризується своєю структурою, елементами, різноманітними зв’язками та середовищем – і ці атрибути мають бути розкритими.

Поняття «міжнародна система» розповсюджується разом із активнішим використанням системної методології; а особливої поширеності набуває в рамках структурного реалізму або неореалізму. Вчені-неореалісти звернули увагу на те, що структура міжнародної системи визначальним впливом впливає на поведінку елементів (в тому числі й окремих держав), значно обмежуючи їхню свободу вибору. Звідси витікає концепція міжнародної системи не просто як певного характеру відносин між державами, а як сукупності обмежень та імперативів для їхньої зовнішньої політики. Конкретизується «міжнародна система» за допомогою визначення типу її структури, ступеня ієрархічності, гомогенності, системної якості та інших ознак. На відміну від «світового порядку», «міжнародна система» змінюється не водночас, але постійно знаходиться в процесі розвитку, виконуючи основну систему функцію; реагуючи на виклики середовища; трансформуючи структуру та ін.

Сучасна світова політика відрізняється від класичних міжнародних відносин: і термінологічно, і по суті. В основі цієї відмінності лежить перетворення базових політичних процесів. З переважно міждержавних вони стають транснаціональними.