Спеціалізація робіт

Першим елементом організаційної структури є спеціалізація робіт.

Переваги:

працівники виконують певне завдання і досягають у цьому вправності;

час передавання завдань зменшується. Коли працівники виконують різні завдання, то деколи можуть втратити час, якщо припинять свою роботу над одним і почнуть інше;

вузько визначена робота є простішою, її можна виконувати за допомогою спеціалізованого устаткування;

коли працівник, який виконує високо-спеціалізовану роботу, звільняється або йде у відпустку, менеджер може швидко і за малі кошти навчити когось іншого.

Головний недолік спеціалізації робіт - виконавці можуть бути незадоволені, оскільки робота може бути настільки спеціалізованою, що не буде творчою і її не можна буде стимулювати; вона стане монотонною. Унаслідок цього може збільшитися кількість прогулів, а отже, знизитися якість роботи.

Отже, хоча деякий ступінь спеціалізації потрібний, вона не повинна бути надмірною.

Альтернативи до спеціалізації.З метою уникнути проблем, пов'язаних зі спеціалізацією, менеджери шукають інші підходи до проектування робіт, щоб забезпечити оптимальний баланс між організаційними вимогами до ефективності і продуктивності та індивідуальними потребами творчості й автономності. Таких альтернативних підходів є п'ять: ротація робіт, укрупнення технологічних операцій, урізноманітнення процесу роботи, підхід з погляду характеристик роботи і метод робочої групи.

Ротація робіт означає систематичний перехід працівників від однієї роботи до іншої, тобто робітник у товарному складі повинен розвантажити вантажівку в понеді­лок, прийняти товар на склад у вівторок, перевірити рахунки в середу, підготувати замовлений товар у четвер, завантажити вантажівку у п'ятницю. На жаль, ротація робіт не сприяє мотивації або задоволенню робітників. Роботи, які допускають ротацію, стають по­рівняно звичними і рутинними.

Укрупнення технологічних операцій введене з метою збільшити загальну кількість завдань, які виконує робітник. Унаслідок цього всі працівники виконують широкий спектр завдань. Зростали кошти на підготовку робітників; профспілки доводили, що зарплату треба підвищувати, проте досить часто робота і надалі була нудною і рутинною.

Урізноманітнення процесу роботи передбачає зростання діапазону і різноманітності завдань''. У цьому разі менеджери перестають контролювати деякі ділянки роботи, надаючи більше самостійності працівникам і структуруючи процес. Ці зміни посилюють відповідальність підлеглих. Інший аспект цього процесу - постійне надання працівникам нових творчих завдань, що збільшує можливості для зростання їхнього професійного рівня.

Підхід з погляду характеристик роботи. Він передбачає, що працю можна проаналізувати й удосконалити за такими п'ятьма головними характеристиками:

1) різноманітність навиків: кількість різних операцій, що їх виконує особа під час роботи;

2) ідентичність завдань: ступінь, до якого робітник виконує всю або визначену час­тину всієї роботи;

3) значення завдання: відчуття його важливості;

4) автономність: ступінь контролю робітника над виконанням роботи;

5) зворотний зв'язок: ступінь, до якого робітник знає, чи добре виконано роботу.

Усе це дає змогу поліпшити результати, забезпечує більше задоволення та зменшення кількості прогулів і плинності кадрів.

Остаточно проблеми він не вирішує.

Метод робочої групи.Він передбачає, що групі делеговано відповідальність за розробку схеми робіт, яку згодом використовуватимуть під час виконання взаємопов'язаних робіт. У типовому конвеєрному виробництві застосовують принцип переходу об'єкта роботи від одного робітника до іншого, тобто робітники виконують різні види робіт над одним об'єктом. У разі використання методу робочої групи сама група вирішує, як і в якій послідовності працювати з об'єктом. Наприклад, вона призначає окремо кожному завдання й одно­часно контролює послідовність їх виконання. Така група має широку автономію щодо складання графіка робіт.