Безробіття як соціально-економічне явище.

Безробіття – це складне економічне, соціальне й психологічне явище. Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлене переважанням пропозиції праці над попитом на неї. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним злом, соціально-економічні втрати від якого настільки значні, що у всьому світі докладається багато зусиль до його мінімізації. Однак жодній країні не вдається його ліквідувати повністю.

Факторами формування безробіття являються:

нестача сукупного ефективного попиту, що призводить до зменшення економічної і підприємницької активності і до зменшення робочих місць;

негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов’язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

недостатня мобільність робочої сили;

структурні зрушення в економіці;

дискримінація на рикну праці щодо жінок, молоді та національної меншості;

демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Динаміка безробіття носить нерівномірний характер. Як свідчить досвід розвинених країн, кожні 7-11 років відбувається масове оновлення основного капіталу і – як результат – вивільнення морально застарілої робочої сили. Відповідно зростає попит на робочу силу, здатну освоїти техніку нового покоління. Раз у 50-60 років, у зв’язку з переходом до чергового довгострокового циклу, рівень безробіття значно зростає, оскільки відбуваються скачкоподібні зміни в техніці та технологічній структурі виробництва, а також в умовах грошового обігу, виникають нові галузі, змінюється структура відтворення, професійний склад працівників.

Безробіття необхідно розглядати з різних точок зору, з'ясовуючи найбільш важливі поняття, що її характеризують, а саме: статус безробітного; рівень безробіття; поширеність безробіття і рух безробітних; тривалість безробіття; типи безробіття.

В Україні використовуються два підходи до визначення кількості безробітних. Безробітними, за методологією Міжнародної організації праці (МОП), вважаються особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які в даний момент не мають роботи, шукають її, готові до неї приступити впродовж найближчих двох тижнів, тобто почати працювати за плату наймом або на власному підприємстві.

За українським законодавством, безробітними визнаються працездатні громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові приступити до неї. Слід зазначити, що прийнята система обліку безробіття в нашій країні не відбиває дійсних тенденцій у розвитку українського ринку праці, оскільки частина безробітних не реєструються на біржах праці, шукають роботу самостійно, або вдаються до послуг недержавних посередницьких структур.

Повну картину безробіття може дати сукупність абсолютних і відносних показників, таких як кількість безробітних, рівень безробіття, рівень зареєстрованого безробіття, тривалість зареєстрованого безробіття, рівень безробіття за статтю та місцем проживання, за регіонами, за причинами незайнятості тощо.

За методологією МОП рівень безробіття вираховується за формулою:

Дані про чисельність зайнятих можна знайти в Балансі трудових ресурсів, який розробляється КМУ і міститься у Програмі соціально-економічного розвитку України на певний період. а дані про чисельність безробітних містить статистика служби зайнятості. Стандартний рівень безробіття звичайно розраховується за певний період. У цьому випадку беруться середньомісячні (середньорічні) показники чисельності зайнятих і безробітних.

Рівень безробіття являє собою питому вагу чисельності безробітних у чисельності економічно активного населення. На основі Методики розрахунку загальної чисельності безробітних, рівня загального і зареєстрованого безробіття, можна розрахувати рівень безробіття за станом на визначену дату.

Як свідчить світовий досвід, точного виміру безробіття не вдавалось досягти через такі причини:

часткову зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день відносяться до категорії зайнятих, що знижує рівень безробіття;

наявність робітників, що втратили надію на роботу. Такі особи не вважаються безробітними;

неправдиву інформацію, яку надають особи, що працювати не хочуть, але заявляють, що активно шукають роботу. Це підвищує рівень безробіття. Кількість безробітних і рівень безробіття за методологією МОП в Україні та в деяких регіонах наведені в таблиці 6.3.

Таблиця 6.3.

Безробіття населення за методологією МОП за регіонами [ ]

Дані наведеної вище таблиці свідчать по-перше, про зменшення рівня безробіття в Україні протягом останніх років, а по-друге, про певну розбіжність у рівнях безробіття в окремих регіонах. Найбільший рівень безробіття спостерігається в Житомирський, Черкаській та Чернівецькій областях (близько 10%), а найменший – у Дніпропетровській, Донецькій та Одеській (близько 5,5-6%).

Цікавим є показник навантаження на одне вільне робоче місце. В цілому по Україні він на 1 січня 2006р. склав 5 осіб на одне вільне місце, але в областях цей показник значно відрізняється. Так найбільше навантаження на одне вільне робоче місце спостерігалось у черкаській області (27 осіб), Тернопільській (24 особи). Найменшій показник – у м.Києві (0,2 особи), М.Севастополі (1 особа), в Донецькій області (2 особи на вільне робоче місце). В Харківській області цей показник становить 4 особи на одну вакансію.

Треба відзначити, що при досить високому рівні безробіття (7,2% у 2005р. і за попередніми даними 6% у 2007р.) багато галузей економіки відчувають гостру потребу у кваліфікованих кадрах. Так, в тільки за офіційними даними в липні 2005р. дефіцит кваліфікованих робітників, які працюють з інструментами, склав більше 56 тис. чол., а спеціалістів з обслуговування, контролю і експлуатації технологічного обладнання – близько 42 тис. чол.. Таким чином тільки промисловість має нестачу в кваліфікованих кадрах в розмірі ста тисяч чоловік. З прогнозами, у 2015р. потреба промисловості у кваліфікованій робочій силі у більшості регіонів буде задоволена лише на сорок відсотків. [ ].

На жаль в Україні переважають робочі місця, для яких є характерними низька якість, низька продуктивність, орієнтація на випуск традиційних видів продукції і торгово-посередницьких операцій. При цьому частка заробітної плати в структурі сукупних доходів домогосподарств у 2006р. склала всього 43,5%. Це свідчить, що мотивація до суспільно корисної праці у більшості населення невелика, воно більше розраховує на побічні доходи і соціальні трансферти. [ ].

Рівень та тривалість зареєстрованого безробіття представлені у таблиці 6.4. Вважається, що довготривале безробіття (тривалістю 8-18 місяців) викликає загальну декваліфікацію безробітного, втрату трудових навичок та здатність інтенсивно працювати у продовж необхідного часу

Таблиця 6.4.