Нормативні засади. Витяг з КЗпП України

§ 11.3. Основні трудові обов'язки сторін трудового договору
Права й обов'язки сторін трудового договору становлять основу його змісту і визначаються як безпосередньо в договорі, так і законодавством на рівні централізованих і локальних норм.
До основних трудових обов'язків відносяться: працювати чесно, сумлінно, дотримуватися дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, підвищувати продуктивність праці, поліпшувати якість продукції, дотримуватися технологічної дисципліни, вимог охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії. Основні обов'язки закріплені в ст. 139 КЗпП України.
Спеціальні обов'язки, в яких відображається специфіка виробництва конкретного підприємства або конкретної трудової функції, встановлюються нормативними актами (статутами про дисципліну; статутами підприємств; локальними актами про правовий статус окремих підрозділів, посадових осіб; наказами і розпорядженнями).
Всі обов'язки можна розподілити на дві групи: обов'язки щодо забезпечення конкретної трудової функції; обов'язки дотримуватися загальних правил поведінки, які забезпечують нормальний трудовий процес.
Обов'язки власника насамперед складаються з обов'язку забезпечити особам, працю яких вони використовують на договірній основі, соціальні, економічні гарантії і права, передбачені законом. Зокрема, всі власники зобов'язані забезпечити розмір оплати праці найманих працівників всіх видів підприємств, не нижчий мінімальної заробітної плати, встановленої державою; забезпечити дотримання гарантій, встановлених для жінок у зв'язку з материнством, для неповнолітніх працівників; сплачувати обов'язкові страхові внески за працюючих громадян до Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України та ін. Власник зобов'язується забезпечити працівнику умови праці, забезпечувати його сировиною, устаткуванням, робочим інструментом, забезпечувати охорону речей працівника під час його роботи. Важливим обов'язком власника є обов'язок своєчасно виплачувати працівнику заробітну плату, надавати оплачувану щорічну відпустку зі збереженням місця роботи, надавати інші, передбачені законодавством та колективним договором відпустки (навчальні, соціальні, у певних випадках - без збереження заробітної плати).
Управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника з господарського використання майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої права на управління підприємством безпосередньо або через уповноважений ним орган. На державному підприємстві уповноваженим власником органом виступає керівник підприємства. Для організації виконання господарських завдань і відповідної виробничої діяльності власник наймає адміністрацію підприємства. Главою адміністрації є керівник підприємства, який безпосередньо наймається (призначається, обирається) власником (ст. 16 Закону України "Про підприємства" від 27 березня 1991 р. з подальшими змінами і доповненнями). На підприємствах, що знаходяться у державній власності, прийом на роботу керівника підприємства здійснюється виключно шляхом укладення контракту (див. постанову Кабінету Міністрів України "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності" від 19 березня 1993 р. // ЗП України. - 1993. - №6. - Ст. 121). Керівник в свою чергу призначає на посади усіх підлеглих йому членів адміністрації (заступників керівника підприємства, керівників і фахівців підрозділів апарату управління і структурних підрозділів підприємства, майстрів і старших майстрів).
Правове становище адміністрації подвійне. З одного боку, кожний член адміністрації укладає трудовий договір з керівником, як органом, уповноваженим власником. Це означає, що кожний представник адміністрації зобов'язаний дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку як звичайний працівник. З іншого боку, трудові обов'язки адміністрації складаються з організації праці на даному підприємстві. Адміністрація зобов'язана так організувати роботу на підприємстві, щоб створити умови для забезпечення трудової дисципліни, зростання продуктивності праці, якості продукції, зрештою, для безперебійної роботи підприємства. Для здійснення цих обов'язків власник наділяє адміністрацію влад-но-розпорядними повноваженнями. Адміністрація має право вимагати від працівників виконання їхніх трудових обов'язків, розпоряджень адміністрації, а також застосовувати до них заходи заохочення або дисциплінарного стягнення.
Певну специфіку мають основні трудові обов'язки державних службовців.
Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України, його заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, голів і членів Конституційного Суду, Верховного Суду, Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України і його заступників регулюється Конституцією України і спеціальними законами України.
Щодо інших категорій державних службовців, то, згідно із законом, їхні основні трудові обов'язки включають: дотримання Конституції та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи і виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина; забезпечення державної таємниці тощо.
Конкретні трудові обов'язки окремих категорій працівників передбачаються спеціальними статутами, положеннями про дисципліну і посадовими інструкціями

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ— документ, що розробляється на основі професійно-кваліфікацій­них характеристик посад органом виконавчої влади, його структур­ними підрозділами, виходячи з їх завдань, функцій і повноважень, встановлених нормативно-право­вими актами, та штатного розпи­су, затвердженого в установлено­му порядку, визначає підпорядкованість державного службовця, його конкретні завданння й обов'язки, права та відповідаль­ність. Розрізняють типові й інди­відуальні П.і (див. Типова посадо­ва інструкція, Індивідуальна посадова інструкція). П.і. як юридичний документ вступає у силу після затвердження керівни­ком органу виконавчої влади або, за його дорученням, його заступ­никами. У П.і. повинні чітко окреслюватися місце та роль дер­жавного службовця в діяльності підрозділу, межі його повнова­жень і відповідальності. Виходя­чи з цих вимог, П.і. має відповід­ну структуру: загальна частина; завдання та обов'язки; права; від­повідальність. Практика показує, що П.і. має певний життєвий цикл: розробка, прийняття (затвердження), дія, "старіння", вдосконалення. П.і. належить переглядати у разі зміни функцій працівника або структури відпо­відного державного органу. Один примірник П.і. знаходиться у керівника структурного підрозді­лу, один — у кадровій службі дер­жавного органу. П.і. видається державному службовцеві під роз­писку. (Словник термінів і понять.... В.Я Малиновський)

Посадова (робоча) інструкція – це документ, що визначає організаційно-правове становище працівника у структурному підрозділі і забезпечує умови для його ефективної праці та дає можливість підвищити відповідальність працівника.
Посадова інструкція є юридичним документом, її юридична сила заснована на праві господарюючого органу вирішувати питання внутрішнього розподілення компетенції. Посадові й робочі інструкції повинні відповідати чинному законодавству.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ПОСАДОВИХ ІНСТРУКЦІЙ Посадова інструкція є документом, що визначає підпорядкованість державного службовця, його конкретні завдання та обов'язки, права та відповідальність. Посадові інструкції розробляються на посади спеціалістів, що передбачені штатним розписом відповідної організації. Організаційно-правовий статус, права, обов'язки та відповідальність керівників підрозділів визначаються у відповідних положеннях про ці підрозділи. Підготовка та періодичне уточнення посадових інструкцій мають забезпечувати раціональний розподіл та необхідну кооперацію праці при виконанні завдань та функцій відповідного підрозділу. Посадові інструкції затверджуються керівником органу виконавчої влади або, за його дорученням, його заступниками. У посадовій інструкції мають бути чітко окреслені місце та роль працівника в діяльності підрозділу, межі його повноважень та відповідальності. Виходячи з цих вимог, рекомендується така структура посадової інструкції: загальна частина; завдання та обов'язки; права; відповідальність. У правому куті першої сторінки інструкції розташовується слово "Затверджено", підпис керівника про її затвердження, вказуються посада, ініціали та прізвище керівника, а також дата затвердження. У заголовку посадової інструкції наводиться повна назва посади та структурного підрозділу. Наприклад: "Посадова інструкція заступника директора школи з навчально-виховної роботи. Загальна частина посадової інструкції визначає: основну мету діяльності службовця. Наприклад: "Забезпечує організацію навчально-виховного процесу”; порядок призначення на посаду та припинення виконання посадових обов'язків; кваліфікаційні вимоги до працівника (рівень освітньої підготовки, рівень кваліфікації, фах, необхідний стаж роботи за фахом, відповідний стаж державної служби, інші вимоги); підпорядкованість (вказується посадова особа, якій безпосередньо підпорядковується працівник); наявність підпорядкованих (вказуються посади працівників, які підпорядковані цьому працівнику); перелік основних актів законодавства, інших матеріалів, якими керується в роботі працівник. Розділ "Завдання та обов'язки" характеризує зміст діяльності працівника. У ньому визначається: відносно самостійна ділянка роботи відповідно до положення про підрозділ. Ділянка роботи може визначатися або тематично, або шляхом виділення групи питань з відповідних напрямів, або закріпленням за працівником переліку об'єктів управління, або як перелік відносно самостійних питань; перелік видів робіт, з яких складаються функції, що виконуються. При встановленні видів робіт слід визначати їх за організаційно-юридичними ознаками (керує, затверджує, здійснює, організовує, розглядає, виконує, забезпечує, контролює, бере участь, готує тощо). Завдання та обов'язки працівника мають відповідати завданням і функціям підрозділу та вимогам професійно-кваліфікаційної характеристики відповідної посади. У розділі "Права" визначаються засоби, за допомогою якихслужбовець має забезпечувати у процесі своєї діяльності виконанняпокладених на нього завдань та обов'язків. Наприклад, вноситипропозиції з відповідних питань, приймати певні рішення,узгоджувати проекти документів, підписувати у межах своєїкомпетенції окремі документи, виконувати обов'язки представництвапідрозділу з певних питань, брати участь у нарадах, отримуватинеобхідну для виконання своїх завдань та функцій інформацію відвідповідних установ і підрозділів. У розділі "Відповідальність" визначаються показники оцінкироботи державного службовця та межі його персональноївідповідальності. Показниками оцінки роботи є якість та своєчасність виконанняпосадових завдань та обов'язків, етика поведінки та дотриманняобмежень, передбачених законодавством про державну службу. Державний службовець несе відповідальність за неякісне абонесвоєчасне виконання посадових завдань та обов'язків,бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення норметики поведінки державного службовця та обмежень, пов'язаних зприйняттям на державну службу та її проходженням. У посадових інструкціях рекомендується мати пункт про те,кого відповідальний службовець заміщує на час відсутності узв'язку з відпусткою, хворобою та іншими причинами, а також хтозаміщує його. Посадові інструкції належить переглядати у разі зміни функційпрацівників або структури відповідного державного органу. Одинпримірник посадової інструкції знаходиться у керівникаструктурного підрозділу, один - у кадровій службі державногооргану. Посадова інструкція видається державному службовцю підрозписку.