Специфіка філософського осмислення дійсності. Предмет і функції філософії.

Прагнення стати не тільки освіченою, а й сучасною людиною не може здійснитися без вивчення філософії, яка завжди була джерелом віковічних питань щодо сенсу життя та смерті, таїни людського існування, розгадки секретів пізнання світу та історії. Один з найвідоміших філософів ХХ століття К. Ясперс назвав період виникнення філософії „вісьовим часом історії”. Завдяки філософії відбувся могутній цивілізаційний та суспільний прогрес. Філософія необхідна, бо жодна людина не може обійтись без системи ідей, переконань, які передають її уявлення про світ і ставлення до нього.

Кожна людина, яка йде тернистим шляхом пізнання, прагне досягти найвищого ідеалу – мудрості. Як поняття і як ідеал мудрість традиційно асоціюється з філософією. Це слово ми часто чуємо: „філософська позиція”, „життєва філософія”, „філософія діяльності” тощо. В повсякденному житті термін філософія асоціюється з чимось розумним, важкодоступним заняттям, на яке здатен далеко не кожний.

У перекладі з давньогрецької „філософія” означає любов до мудрості. У 6 ст. до н.е. Піфагор із Самоса на питання тирана Полікрата про те, чим він займається, відповів: „Ні, я не мудрець, я любитель мудрості”. Піфагор мотивує свою позицію тим, що людина через слабкість своєї натури не здатна володіти такою якістю розуму, як мудрість. Критицизм щодо реальних можливостей людини виявився у Піфагора в розмежуванні понять „софія” і „філософія”. Перше (мудрість) – прерогатива богів, друге (філософія) – покликання людини. Філософ – не мудрець, а любомудр – той, хто прагне до мудрості. Тобто мудрецю, як і Богу, вже немає до чого прагнути, його мудрість суверенна й абсолютна. Любитель мудрості завжди динамічний, йде до мудрості.

Філософствувати – це прагнути до мудрості. Мудрість має непересічне значення, оскільки дозволяє приймати практичні рішення, служить засобом керування людською поведінкою, способом життя. Мудрість дозволяє дотримуватися міри в усіх справах, оскільки будь-яка крайність веде до непередбачуваних рішень. Вона дозволяє усвідомити власні помилки, робить людину обережною, обачливою. Мудрість притаманна не кожному. Вона здобувається різними шляхами у різноманітних сферах знань і діяльності, закріплюється у прислів’ях, притчах. Філософія, як би високо не оцінювала мудрість, не повинна себе ототожнювати з нею.

Потрібно пам’ятати наступну особливість: у грецьких текстах є три слова, які означають любов: ерос – у платонівській філософії це вираз туги по божественному, цим словом визначається любов естетична та романтична (платонічна); агапе – любов до сторонньої людини, це любов, яка ллється через край, вона виникає незалежно від будь-яких якостей об’єкта, вона діє в серці людини, безкорисна; філіа– взаємна любов: людина любить, оскільки її люблять. Отже, філософом може бути не кожний, а лише той, на кого звернула увагу і наділила своєю симпатією Софія – божественна мудрість. Філософ – обранець мудрості.

Філософія як специфічний феномен людської культури виникла у 7 – 6 ст. до н. е. Філософія є своєрідною формою світогляду.

Світогляд –це система принципів, знань, ідеалів, переконань, ціннісних орієнтацій, надій та вірувань, котрі визначають діяльність людини. Світогляд вбирає в себе не тільки узагальнені знання, він допомагає нам орієнтуватись у світі цінностей: „добре – погано”, „шкідливо – корисно”, „прекрасно – потворно”, „розумно – глупо” тощо. Виокремлюють світогляд груповий та індивідуальний, життєво – практичний (здоровий глузд) та теоретичний, різновидом якого виступає філософія. Типи світогляду – міф, релігія, філософія.

Філософія як теоретичний світогляд поряд з наукою, мистецтвом, мораллю, правом – одне з найважливіших надбань людської культури. Філософія – колиска науки, мистецтва, моралі, права.

В історії філософії склалися і у певних модифікаціях повторювались так звані вічні проблеми філософії:Що таке людина? Що таке природа? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для виникнення й снування другого світу? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватись на здобуття свободи? Що таке Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства? Це далеко не весь перелік вічних філософських проблем. Розвиток суспільства висуває нові філософські проблеми. Виокремлюють три основних виміри філософського пізнання – пізнання природи, людини, суспільства.

Предмет будь-якої науки – це та сукупність явищ дійсності, яка досліджується цією наукою. Так фізика досліджує властивості тіл, хімія – речовину, біологія – світ живого, астрономія – космічні тіла. Кожна наука досліджує певну сукупність явищ дійсності, певний спектр явищ природи. На відміну від окремих наук філософія вивчає не окремі сфери буття, а світ як цілісність, їїзавдання – дати найбільш загальні уявлення про світ, відповісти на запитання: який це світ, що лежить в його основі, кінчений він чи безкінечний, пізнаванний чи непізнаванний, що таке знання, чи є якийсь сенс існування цього світу, яке місце людини в цьому світі, як вона повинна жити, діяти? Спираючись лише на філософські знання неможливо побудувати автомобіль, літак, стіл – для цього потрібні знання точних наук або принаймні практичне (досвідне знання). Повторимо, філософія може дати лише найбільш загальне уявлення про світ. Це теж необхідно для людства: щоб оптимально організувати суспільне життя, треба мати правильні загальні уявлення про світ, знати максимально точно принципи буття, закономірності розвитку природи, суспільства, властивості самого мислення людини тощо.

Предмет і специфіку філософії неможливо достатньо повно розкрити без з’ясування питання щодо її функцій. Функції філософії: онтологічна(онтологія – вчення про буття, його сутність, форми, фундаментальні принципи та категорії; буття – 1. все, що реально існує, 2. те, що існує як істинне на відміну від видимого, 3. реальність, яка існує об’єктивно, поза і незалежно від свідомості людини, 4. загальний спосіб існування людини); гносеологічна (дослідження проблем джерела, форм, можливостей, вірогідностей та істинності пізнання); інтегративна (системне узагальнення і понятійна реконструкція різноманітності соціальної практики, багатства культури); світоглядна(абстрактно-теоретичне, понятійне пояснення світу); методологічна – (шлях дослідження, пізнання + вчення (logos) (загальне вчення про метод і філософія як сукупність загальних методів пізнання й освоєння дійсності людиною); прогностична (формуються гіпотези про загальні тенденції розвитку буття і свідомості, людини і суспільства); аксіологічна (визначає соціальні, моральні, ідеологічні, естетичні та інші цінності, особливо в перехідні періоди суспільного розвитку і постає питання, що відкинути, а що зберегти зі старих цінностей); соціальна(сприяти матеріальному та духовному удосконаленню суспільства); гуманістична(сприяння формування гуманістичних цінностей та ідеалів, встановлення позитивного сенсу і мети життя).

Методи філософського пізнання.Метод пізнання – це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність послідовних прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Найбільш відомими методами філософського пізнання є метафізика та діалектика. До 17 – 18 століття у філософії і в конкретних науках в цілому панував метафізичний метод філософського мислення. Метафізика (від грец. після фізики)–1. філософське вчення про надчуттєві, не доступні досвідові начала буття; 2. протилежний діалектиці спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їхнім внутрішнім зв’язком і розвитком, не визнає внутрішніх суперечностей як джерел саморуху. З позиції метафізики і в природі, і в суспільстві, і в духовній сфері об’єкти, процеси, явища існують відокремлено, без взаємного органічного зв’язку, вони не розвиваються. Хоча в них і відбуваються певні зміни, вони не призводять до виникнення якісно нового – „немає нічого нового під місяцем ”.

Діалектика – визнає універсальний зв’язок усіх явищ природного, соціального і духовного вимірів дійсності та їх розвиток. Діалектична тріада: тезис – антитезис – синтез.