Закон самозбереження.

Закон самозбереження свідчить, що будь-яка реальна фізична (організована) система прагне зберегти себе як цілісне утворення і, отже, економніше витрачати свій ресурс.

Самозбереження визначається як прагнення зберегти своє життя, забезпечити себе від чого-небудь. Прагнення зберегти своє життя в справжньому значенні цього слова властиво системам, що відносяться до класу живих. Живими називаються системи, які наділені біологічними функціями, такими, як народження, смерть і відтворювання. Іноді поняття «народження» і «смерть» пов'язує з неживими системами при описі процесів, які як би схожі на життєві, але не характеризують життя в її біологічному значенні. Так, поняття «життєвий цикл» застосовано до товарів, технологій і т.д. Зрозуміло, що застосування закону самозбереження до живих і неживих організацій має свої особливості. Але і для живих організмів різного рівня складності механізм реалізації закону самозбереження різний.

Системи функціонують, як правило, в умовах безперервних дій зовнішнього середовища. До них додаються і всілякі внутрішні «недоліки». Тому досягнення складною системою певного стану рівноваги і перебування в цьому стані протягом тривалих проміжків часу — це швидше виключення, ніж правило, це межа, до якої частіше за все вдається лише наблизитися. І навіть наближення до цієї межі вимагає від системи багато якостей, які в комплексі можна визначити як стійкість системи. Таким чином, стійкість — це здатність системи функціонувати в станах, близьких до рівноваги, в умовах постійних зовнішніх і внутрішніх збурюючих дій. Ясно, що стійкість є обов'язковою властивістю кібернетичних систем, оскільки рівновага розуміється в широкому значенні і по суті стикається з цілеспрямованістю.

Поняття стійкості відноситься і до структури, і до функцій системи. При цьому стійкість структури первинна по відношенню до стійкості функціонування.

На основі всього сказаного можна зробити ряд висновків, характеризуючих механізм дії закону самозбереження. По-перше, самозбереження є виживання системи через підтримку її цілісності, стану жвавої рівноваги і стійкості, економного використання ресурсного потенціалу. По-друге, самозбереження безпосередньо пов'язано з пристосовуванням системи як до внутрішніх, так і до зовнішніх змін. По-третє, необхідними умовами самозбереження виступає зростання і розвиток організації.

Становлять практичний інтерес сім рівнів самозбереження (табл. 1.7).

Якщо в організації серйозно поставлена аналітична робота, то її фахівці здатні раніше розпізнати небезпеку, що насувається, оперативніше відреагувати на неї і з більшою ймовірністю уникнути або зменшити неприємності. Американські вчені виділяють дві явно виражені фази розвитку організацій:

· падіння, яке триває в середньому 2,8 року (2 – 2,5),

· підйом, що триває протягом 3 років (1,1 – 7,7).

У керівників організації при своєчасному розпізнаванні негативних тенденцій у своїй організації є достатньо часу для реалізації необхідних рішень (час підйому або час спаду).

Знання закону самозбереження необхідно для служби безпеки організації й особистої безпеки її керівників. Забезпечення безпеки має два аспекти: оперативний і стратегічний. Оперативний аспект передбачає організацію охорони організації і її підрозділів, матеріалів і готової продукції. Стратегічний аспект вимагає проведення аналітичної роботи, щоб не допустити виникнення загрози організації і її керівникам. Ця робота пов'язана насамперед з визначенням рівня самозбереження організації. Так, при рівнях 3, 4 і 5 самозбереження ймовірність загроз буде значно менше, ніж при 1, 2, 6 і 7.

Таблиця 1.7.