Бюджетних обмежень

Бюджет, як уже раніше говорилося, складається з двох частин – доходної і видаткової. Важливим питанням фінансової політики держави є кількісна відповідність його доходної та витратної частин, тобто збалансованість бюджету. Перевищення доходів над видатками створює надлишок (профіцит), що може бути спрямований на покриття державного боргу чи на інші, визначені державою потреби. Перевищення видатків над доходами називають бюджетним дефіцитом. Співвідношення загальної суми дефіциту бюджету до ВВП, обчислене у відсотках називають рівнем дефіцитності бюджету. У випадку, коли рівень дефіцитності перебуває в межах від одного до двох відсотків, така ситуація вважається терпимою і не загрожує основам макроекономічної стабільності. Наприклад, в середині 90-х рр. бюджетний дефіцит у Франції складав 9,6%, США – 11,6%, ФРН – 14%, Японії – 15,6%, Італії – 25,2%.

Переважна більшість країн світу сьогодні мають проблеми дефіциту державного бюджету. Проте якісна оцінка бюджетного дефіциту може бути різна. По-перше, бюджетний дефіцит може бути пов'язаний з необхідністю здійснення масштабних державних інвестицій у народне господарство (будівництво транснаціональних транспортних коридорів, розробка нових родовищ корисних копалин, організація загальнонаціональних та міжнародних заходів (олімпіад, чемпіонатів) і т. ін.). В цьому випадку переважання державних витрат над доходами можна визнати обґрунтованим. По-друге, дефіцит державного бюджету виникає внаслідок дії надзвичайних обставин соціально-політичних чи інших обставин (війна, стихійне лихо, економічна блокада), що вимагає значного збільшення бюджетних видатків. По-третє, бюджетний дефіцит може «проектувати» ті кризові явища, що мають місце в економіці країни. За таких обставин його ліквідація вимагає розробки системи дієвих економічних та політичних заходів. Перед Україною сьогодні постає проблема саме такого формату, адже умов системної та тривалої економічної кризи дефіцит державного бюджету набув ознак хронічності.

Загальний стан та динаміку проблеми дефіцитності державного бюджету України характеризує таблиця 2.

Таблиця 2.

Динаміка дефіциту (профіциту) Державного бюджету України та джерел фінансування його покриття за період з 2003 по 2006 рр., млн. грн.

Бюджетний дефіцит, зазвичай, є внаслідком незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою в них для фінансування всього обсягу державних видатків. Тимчасова незбалансованість бюджетів, в основному пов'язана з циклічним характером виробництва, або ж з надзвичайними подіями, мала місце й у домонополістичний період розвитку суспільного виробництва. Проте в даний час дефіцитність державних бюджетів перестала бути феноменом суспільного розвитку і перетворилося в регулярне, стабільне економічне явище в країнах із розвитою ринковою економікою. Це пов'язано з тим, що за останні два десятиліття в цих країнах повторюються кризові явища в економіці й у політику. Циклічні кризи, що посилені та доповнені структурними кризами, а також значні витрати коштів, що спрямовуються на забезпечення обороноздатності країн, зумовлюють велику напругу всієї системи державних фінансів і особливо її центральної ланки – державного бюджету. Це й обумовлює бюджетний дефіцит. Так, у США, Німеччини, Великобританії і Франції, починаючи з 1974 р. не було жодного державного бюджету, що не мав би дефіциту.

Тож бюджетний дефіцит значно ускладнює розв’язання економічних і соціальних проблем суспільства. Ця проблема є актуальною не лише для однієї країни, але є глобальним мегаекономічним чинником, що визначає стан та тенденції розвитку світової економіки. Саме тому найважливішою фінансовою проблемою сучасності є проблема зниження рівня дефіцитності бюджетів.

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування покриття дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

державні внутрішні та зовнішні запозичення;

внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим;

внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

З поняттям дефіциту бюджету тісно пов'язане поняття «державний борг». Він являє собою загальну накопичену суму всіх позитивних сальдо бюджетів федерального уряду за відрахуванням усіх дефіцитів, що мали місце в країні. При цьому розрізняють внутрішній і зовнішній борг держави. Поділ боргу на внутрішню та зовнішню частини пов'язаний з наведеною вище системою класифікації джеред фінансування покриття державного боргу.

Рікардіанська еквівалентність. Більшість сучасних економістів дотримуються думки про те, що урядовий дефіцит бюджету скорочує державні заощадження і “знелюднює” інвестиції. Проте, невелика група науковців вважають (т.з. теорія рікардіанської еквівалентності), що домашні господарства бачать і усвідомлюють те, як уряд створює бюджетний дефіцит. То ж вони розуміють, що уряд намагатиметься в майбутньому збільшити податки, щоб покрити той борг, який зараз накопичується. Ця обставина визначає їх подальшу раціональну поведінку на ринку – вони починають заощаджувати, наче «готуючись» до подальшого податкового тиску. Проте, ця теорія не отримала чіткого і однозначного емпіричного свідчення та аргументації. Наприклад, навіть великий державний дефіцит США на початку 1980-х, не супроводжувався зростанням приватних заощаджень. Фактично, приватні заощадження у США в цей період навіть зменшилися хоча, зростання державного боргу однозначно означає у майбутньому збільшення податків.

Суть та види державного боргу і бюджетного дефіциту. Основні причини стійкого бюджетного дефіциту і зростання державного боргу. Вплив дефіциту бюджету і державного боргу на національну економіку. Управління бюджетним дефіцитом

Державний борг варто також оцінювати як суму нагромаджених за певний період бюджетних дефіцитів.

Відрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг – це борг іноземним державним організаціям і окремим особам, що покривається цінними товарами (нафтою, газом, золотом), послугами і державним майном. Станом на 1 січня 2007 року обсяг валового зовнішнього боргу[10] України становив 54,3 млрд. дол. США (51,2% ВВП) і збільшився при цьому впродовж року на 14,7 млрд. дол. США або на 37%. Загальний розмір гарантованого боргу України станом на 31 січня 2007 склав 14147,9 млн. гривень (2801,6 млн. доларів), зокрема зовнішнього гарантованого боргу - 2801,4 млн. доларів або 14146,9 млн. гривень.

Внутрішній борг – це борг держави своєму населенню. Внутрішні боргові зобов'язання держави мають такі форми:

кредити, отримані урядом;

державні позички шляхом випуску цінних паперів від імені уряду (облігації);

інші боргові зобов'язання, гарантовані урядом (невиплачених пенсій, соціальної допомоги і т.д.).

Зростання внутрішнього боргу менш негативно впливає на економіку країни порівняно зі зовнішнім боргом, оскільки тут не відбувається відпливу вітчизняних товарів і послуг за кордон у рахунок сплати боргу. Загальний розмір внутрішнього гарантованого боргу України станом на 31 січня 2007 року складав 1 млн. гривень (0,2 млн. доларів). Зазвичай від надмірного зростання внутрішнього боргу особливо потерпають люди з фіксованими грошовими доходами та соціально незахищені верстви населення. Достатньо згадати лише борг держави перед населенням за вклади в Ощадбанку, не компенсовані до цього часу. Ці та інші причини зумовлюють потребу у зменшенні внутрішнього боргу держави перед населенням. Підвищення державою ставок податків є одним із засобів сплати державного боргу, однак надмірне «захопленням» цим засобом підриває дію економічних стимулів виробництва.

Управління державним боргом — складний аспект державної фінансової та економічної політики, оскільки передбачається спільна робота кількох міністерств і відомств. Його мета — допомогти уряду вико­нувати зобов'язання щодо погашення внутрішнього та зовнішнього боргу без створення в майбутньому проблем у сфері платіжного ба­лансу та державного бюджету.

Наявність державного боргу містить в собі два різнопланові аспекти: позитивний і негативний. З одного боку державні позики сприяють економічному зростанню країни, а з іншого – збільшують навантаження на державний бюджет. Саме тому дуже важливо визначити оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням і внутрішніми та зовнішніми позиками країни. При цьому умови залучення нових позик має оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовніш­ній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями. Значні витрати щодо обслуговування боргу, порівняно з податковими надходжен­нями до державного бюджету, викликають занепокоєння в уряді та вимагають побудови стрункої системи його управління, погіршують очікування суб’єктів ринку щодо перспектив розвитку економічної ситуації в країні.

Управління державним боргом передбачає:

визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні та її фінансової незалежності щодо кредиторів;

пошук ефективних варіантів та умов залучення позик з точки зору мінімізації вартості боргу;

гарантування та забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

суворий контроль ефективного та цільового використання залучених по­зик;

забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

Управління державним боргом передбачає обов’язкове врахування та параметричну оцінку таких визначальних чинників:

економічна та політична ситуацію в країні;

міра ризику в країні щодо можливості неповернення боргу;

рівень та динаміка інфляційних процесів в країні;

характер ділової активності суб'єктів підприємницької та господарської діяльності;

Основною функціонально-інституційною причиною зростання усіх вмдів державного боргу є бюджетний дефіцит.

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину. Як фінансове явище бюджетний дефіцит виник фактично одночасно з оформленням націй і народностей у державу і запровадженням грошових відносин. Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний та актуальний майже для всіх країн світу, у тому числі й високо розвинутих.

У вітчизняній та зарубіжній літературі прийнято виділяти три основні різновидності бюджетного дефіциту:

- реальний (наочно-реальний);

- структурний;